План

 

1. Психологічна характеристика чинників, що впливають на формування агресивного натовпу

2. Психологічні особливості мікросередовища засуджених

3. Ситуаційна задача

Список використаної літератури

1. Психологічна характеристика чинників, що впливають на формування агресивного натовпу

 

Є ти пічні життєві ситуації і обставини, в яких легко утворюються багаточиселені скупчення людей (натовпи). До них відносяться наступні:

·  стихійні лиха (землетруси, великі повені, пожежі);

·  громадський транспорт і транспортні вузли (вокзали, метро тощо);

·  масові видовища (спортивні матчі, естрадні концерти тощо);

·  політичні акції (мітинги, демонстрації, політичні вибори, страйки та інші акції протесту);

·  місця масових гулянь і відпочинку (стадіони, площі та вулиці міста, помешкання і майданчики для великих дискотек тощо).

·  Натовпом, звичайно, називають такі скупчення людей, які у тій чи іншій мірі відповідають наступним ознакам:

·  багаточисленість;

·  висока контактність, тобто кожна людина знаходиться на бли зькій відстані з іншими, фактично входячи у персональні про стори;

·  емоційна збудженість (типовими психологічними станами цієї групи є динамічні, неврівноважені стани: підвищена емоційна збудженість, хвилювання людей тощо);

·  неорганізованість або стихійність (натовп частіше всього утворюється стихійно, має слабку організованість);

·  відсутність загальної, усіма усвідомленої мети (загальна для всіх мета, як правило, відсутня або, при її наявності, слабко усвідомлюється більшістю людей, крім того, цілі можуть легко втрачатися, пер-шопочаткові цілі часто підміняються іншими, не рідко підставними тощо).

Таким чином, під натовпом необхідно розуміти багаточисленне скупчення людей, що знаходяться у безпосередніх контактах один з одним й у стані підвищеного емоційного збудження, яке характеризується відсутністю загальної для всіх усвідомленої мети.

Різні види натовпів виділяються на базі, яким вищеперерахованих ознак, яким вони відповідають, або при появі нових специфічних ознак. За ступеню активності натовпи розділяються на пасивні, активні і агресивні.

Пасивний натовп. Характерна його ознака - відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовп людей на вокзалі тощо).

Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий - виявляє активність внутрішньо і зовнішньо.

Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати).  За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.

Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересом до певної події (наприклад, дорожня аварія).

Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).

Конвенційний натовп. Основою його формування поведінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати.

Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єднують спільні почуття (радість, протест, горе та ін.).

Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати.

Одна і та сама особа у натовпі і поза натовпом поводиться по-різному. Психологічні особливості поведінки індивіда в натовпі характеризують: - посилення залежності поведінки від натовпу, зниження самоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великої групи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижується інтернальність (внутрішня регуляція) його поведінки; - деіндивідуалізація поведінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чого поведінка різних людей втрачає самобутність; - зниження інтелектуальних якостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному і тому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлює відповідні особливості перероблення інформації: в натовпі людина легко сприймає, швидко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовільно перекручуючи її; - підвищена навіюваність. У натовпі індивід може легко повірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурдним закликам та ін.; - підвищена фізична, психофізична і психічна активність. Індивід у натовпі мобілізує всі свої ресурси, внаслідок чого виявляє незнані до того можливості (підняти важкий предмет, високо стрибнути та ін.); - прояви незвичної поведінки. Свідченням цього є нетипові, непередбачувані форми поведінки.  Різноманітні поведінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу загалом часто бувають надзвичайно небезпечними як для оточення, так і для тих, хто є його частиною.

Важливою структурною характеристикою натовпу є її соціально-психологічний склад. Це - самостійний чинник, який значною мірою впливає на його формування, розвиток та, що особливо важливо, перехід його учасників до активних дій. Натовп за складом неоднорідний, у ньому можна виділити такі прошарки:

1) активні учасники - ті, що мають на меті взяти безпосередню участь у протиправних діях, причому мотиви їх поведінки можуть різнитися (дати вихід негативним емоціям, набути авторитету, помститися міліції та інші);

2) підбурювачі - ті, що не збираються особисто активно діяти, а прагнуть використати для досягнення власної мети інших осіб; вони звертаються до присутніх із лозунгами та закликами, формують «образ ворога», спонукають негативні емоції, маніпулюють суспільною думкою;

3) «спостерігачі» - до того, що відбувається, ставляться зацікавлено, але наміру брати участь в активних діях не мають;

4) «випадкові» - до події ставляться байдуже або ж навіть негативно, засуджуюче, але їхня присутність чисельно збільшує натовп, надає присутнім відчуття могутності.

Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи досягає «критичної концентрації» (приблизно 20%). Це стає можливим унаслідок дії таких умов:

- зумисне загострення обстановки призвідниками та підбурювачами, яке може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так і виражатися у безпосередніх агресивних діях, які вчиняють спеціально проінструктовані та підготовані особи. Привід для таких дій, як правило, не відповідає ступеню активності (зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок, застосування сили щодо «невгодних» ораторів чи працівників міліції), метою якої є провокування агресивності присутніх громадян та представників «офіційної сторони»;

- неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному настрою та надходить від осіб, які користуються довірою і авторитетом;

- присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей;

осіб, схильних до агресивної поведінки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому;

п'яних чи в стані наркотичного збудження; угруповань підлітків та молоді з антисоціальними установками. Такі особи із «підвищеною реактивністю» до порушень громадського порядку далеко не завжди з'являються випадково - 'їх можуть спеціально готувати, у тому числі й доводячи до стану сп'яніння, тенденційно пояснюючи події тощо.

У результаті зазначених умов скупчення громадян перетворюється на агресивний натовп, у якому багато хто починає діяти зовсім не так, як у повсякденному житті - вони приймають за зразок поведінку оточуючих, навіть якщо це суперечить їхнім моральним принципам та звичкам. Значно зростає агресивність людей, у їхніх висловлюваннях та діях з'являється жорстокість.

Можна виділити три етапи розвитку натовпу:

1) початковий - виникнення конфліктної ситуації, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюють обурення, з'являються чутки, відбувається зараження – негативною емоцією осіб, що не мають безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачають спокій, стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числа присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує для власної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які прагнуть будь-що збільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко зростає напруження, яке вимагає спільної та невідкладної дії, формується агресивна установка;

2) активний - від перших спільних дій до початку розсіювання натовпу. Як правило, спільні дії починаються після якогось додаткового стимулу, у тому числі провокаційних вимог розправитися із «винуватцями» («образ ворога» залежить від ситуації). На даному етапі цілі й мотиви діяльності учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується не на об'єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб, що забезпечують охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками «винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодо працівників міліції та опір навіть правомірним їх діям;

3) заключний - розсіювання натовпу із застосуванням сили.

2. Психологічні особливості мікросередовища засуджених

 

З метою перевиховання засуджених у виправно-трудових закладах використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєднуються з режимом - особливою організацією діяльності виправно-трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечується через:

• охорону і нагляд за ними;

• використання заходів заохочення і стягнення;

• застосування у суворо визначених випадках заходів безпеки (зброї, наручників та ін.).

Основною базою дії режиму як фактора перевиховання злочинця є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Режим по-різно-му сприймається і переживається засудженими.

Суб’єктивне сприйняття і переживання режиму залежать від його виду, індивідуальних психологічних особливостей засудженого, ставлення до вироку, строку перебування у виправно-трудовому закладі, сімейного і соціального стану та інших факторів. Працівникам виправно-трудових закладів дуже важливо з’ясувати, як кожен засуджений сприймає режимні обмеження, які переживання в нього виникають, наскільки вони глибокі, як впливають на його психічний стан і т. д.

Режим у місцях позбавлення волі має цілком самостійну виховну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня, високу організованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентація життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку. І якщо в засудженого виникає справжнє бажання покінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в собі дисциплінованість думки і дій, обов’язковість, акуратність, зібраність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.

Але свій позитивний вплив на психіку засуджених режим виправно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, коли правила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відповідають головному завданню виправно-трудового закладу - відірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його злочинні зв’язки і настанови. Це означає, що режим повинен оптимально розподіляти навантаження, створювати таку напруженість психіки ув’язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічної діяльності, а була сприятливою для розвитку особистості.

Крім того, однією з важливих умов позитивного впливу режиму, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених є психологічно грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів. Справжніх вихователів у цих закладах явно не вистачає, їхні знання в галузі психології і педагогіки недостатні, через що вони, як правило, не задумуються над тонкощами людської психіки засудженого, сприймають всіх “на один кшталт”, допускаючи стосовно ув’язнених дії, які принижують гідність особистості. До речі, такі дії порушують вимоги встановленого, наприклад, у тюрмі режиму і викликають у засуджених у відповідь злість і агресивні дії.

“Тема скоєного злочину, особистої вини, відповідальності дуже непопулярні у слідчих ізоляторах, тюрмах і колоніях. Її рідко торкаються навіть представники адміністрації, і не в останню чергу у зв’язку з тим, що зазвичай не можуть сказати нічого суттєвого з приводу причин злочинної поведінки, співвіднесеності провини і покарання, перспектив подальшого життя… Представники адміністрації зовсім не підготовлені до того, щоб проникнути в душу засуджених, в її по-таємні глибини та інтимні переживання, викликати сповідь і покаян-ня, а тим самим і очищення”, - зазначає у своєму дослідженні Ю. Антонян .

До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосередньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і т. д. Правильно організована суспільно корисна праця ув’язнених у виправно-трудовому закладі сприяє розвитку в них фізичних і розумових якостей, справляє перетворювальний вплив на особистість засудженого. Вона формує і закріплює в людині позитивні моральні й етичні норми, моральні та правові вимоги до поведінки в умовах спільної діяльності людей.

Проблема використання праці як особливого фактора ресоціалізації засуджених полягає в тому, що багато з них дуже негативно ставляться до трудового процесу, мають викривлене розуміння про цінності і важливості суспільно корисної праці внаслідок закорені-лої у їхній свідомості утриманської психології. Змінити ставлення засуджених до праці, виявити інтерес до роботи, викликати захопленість трудовим процесом - завдання адміністрації виправно-трудових закладів. І тут теж не обійтися без знання індивідуально-психологічних особливостей засудженого: одна справа, коли він не має ніяких трудових навиків, інша - якщо він тривалий час пра-цював за певною спеціальністю. Слід враховувати фізичні можливості людини (яке виховне значення може мати завдання, з яким засуджений явно не справиться?), його інтереси, накопичений досвід та ін. У цьому разі праця дійсно може сприяти зміні спрямування особистості засудженого, допомогти йому витерпіти всі труднощі перебування у виправно-трудовому закладі і знайти після відбування строку своє місце в житті, стати повноправним членом суспільства.

У будь-якому виправно-трудовому закладі (тюрмі, таборі, колонії для неповнолітніх злочинців) вплив на особистість засудженого здійснюється через соціальну групу (колектив). Тому суттєвим фактором перевиховання особистості ув’язненого є створення малих груп (колективу), що пов’язано з вивченням кожного члена групи і ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, па-сиву і важковиховуваних. Група активу - засуджені, які щиросердно покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльності і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Група резерву - це засуджені, які також прийняли рішення виправитися, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціативи у перевихованні інших. Група пасиву - засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації. Нареш-ті, найскладніша соціальна група - група важковиховуваних засуджених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправлення, а й не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію позитивному виховному впливу як адміністрації, так і групі активу. Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених конфлікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгодним їм засудженим.

Роль групових (колективних) норм, цінностей, звичок поведін-ки дуже дійова. Тому працівники виправно-трудових закладів повинні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психологічні ознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові психологічні явища і враховувати ці знання в роботі із засудженими.

Вище зазначалося, що важливим фактором впливу на психіку засудженого є режим відбування покарання. При цьому кожному виду ув’язнення відповідає свій режим - загальний, суворий, особливий. Режим слід трактувати не лише як фактор покарання, а й як фактор ресоціалізації особистості засудженого. Оскільки режим виправно-трудового закладу визначає щоденну життєдіяльність ув’язненого, остільки сама життєдіяльність засудженого повинна відповідати завданню його залучення до умов соціальної норми.

В існуючих в’язницях, таборах, колоніях тюремний режим більшою мірою виконує каральну функцію, обмежуючи засудженого у задоволенні найнасущніших потреб. Взяти, наприклад, норму житлової площі для ув’язненого - 2 м². При такій “нормі” він обмежений у задоволенні навіть кисню. Але й ця “норма” не дотримується не лише у тюрмах і колоніях, а й навіть у слідчих ізоляторах, де під слідством знаходяться особи в очікуванні вироку суду.

Що ж стосується тюрем, таборів і колоній, то в них часто має місце примусове утримання ув’язнених у барачних умовах із порушенням елементарних санітарно-гігієнічних вимог.

З психологічної точки зору недопустимим є спільне утримання ув’язнених незалежно від рівня їхньої морально-психологічної ураженості. Розпусний вплив закоренілих злочинців отримує в цих умовах додаткові стимули, формуючи сприятливі для цієї категорії осіб звичаї і традиції поведінки. Мікроклімат у таких групах, як правило, важкий, що пов’язано з частими конфліктними ситуаціями. Адже саме мікроклімат, головною складовою якого є характер взаємин у групі, суттєво впливає на формування поведінки засудженого як всередині самої малої групи, так і з персоналом виправно-трудового закладу. Особливо жорстоко травмується психіка молодих людей, які потрапили під вплив запеклих злочинців. Практика показує, що в таких умовах нестійка психіка юнака може мати незворотні психічні деформації.

У тюрмах, таборах і колоніях зароджується і функціонує кримінальна субкультура, яка обслуговується особливою кримінальною філософією виправдання і возвеличення злочинної поведінки, маскуванням низьких спонукань високими кримінальними мотивами. Ця субкультура має свою систему цінностей, до якої можна віднести кругову поруку, відданість “братству” і злодійським традиціям, суворе дотримання “законів” злочинного світу тощо. Багато проявів кримі-нальної субкультури виявляються значущими для слабосоціалізованої частини молоді, суттєво впливаючи на її поведінку. Зокрема, багато засуджених саме в місцях позбавлення волі отримують “уроки” цинізму, жорстокості, зухвалості, оволодівають блатним жаргоном і мовою умовних жестів, притаманних злочинному світу.

Найстійкіші стереотипи тюремної поведінки виражені у таких правилах[5,6]:

а) для стійко привілейованих прошарків:

• по можливості не працювати, примушувати працювати за себе “чушків” і “ображених”;

• якщо працювати, то лише на престижних місцях (днювальним, черговим в їдальні, санчастині, бібліотеці);

• не брати участі у будівництві інженерно-охоронних споруд;

• не прати білизни; не прибирати за собою, перекладаючи ці обов’язки на низькостатусних засуджених;

б) для нестійко привілейованих (“шісток”):

• працювати, але без перевиконання норми;

• ухилятися від будівництва охоронних споруд;

• виконувати будь-яку роботу за завданням “авторитетів” (мити підлогу, прасувати одяг, прибирати);

в) для стійко непривілейованих (“ображених”):

• добре працювати;

• виконувати будь-яку роботу як за завданням “авторитетів”, так і за завданням адміністрації.

У місцях позбавлення волі існує система “норм” стосовно відно-син з адміністрацією, стосовно режиму, сфери побуту (наприклад, не пробачати образи, спілкуватися лише у своєму колі, переслідувати осіб, які звернулися по захист до адміністрації та ін.).

Слід відзначити складність становища жінок у тюрмі чи таборі. Стан високої психічної напруженості, відсутність санітарно-гігієнічних умов, убогість обстановки, важка робота, конвой, ходіння строєм, примітивні звички, боротьба за виживання - все це звалюється на жінку і морально її вбиває. Спеціалісти зазначають, що пси-хічні втрати жінок у тюрмі більші, ніж у чоловіків. Це пояснюється тим, що сфера блокованих у них потреб ширша і глибша, самі втрати переживаються гостріше, особистісне самозбереження досягається складніше. Специфіка жіночої психології практично не враховується працівниками жіночих колоній, що викликано знову ж таки їхньою слабкою професійною підготовкою.

Найбільше травмується психіка неповнолітніх, які відбувають термін покарання в колонії. Потрапляючи в кримінальну субкультуру в найбільш вразливому до зовнішніх впливів періоді свого життя, підлітки відчувають глибинну особистісну перебудову, “навернення до нової віри”, прилучення до традицій, норм і цінностей злочинного світу. Рання криміналізація, випробування ритуалом “прописки” і на витривалість та інші випробування, які існують у місцях позбавлення волі, сприяють десоціалізації особистості підлітка. Не випадково, частина неповнолітніх, які скоїли злочин, виходить з колонії вже не випадковими, а закоренілими злочинцями, які оволоділи за час перебування в місцях позбавлення волі всіма тонкощами кримінального ремесла. Цей факт свідчить про те, що виправно-трудові заклади далеко не в усіх випадках успішно вирішують завдання ресоціалізації особистості засудженого.

Жорсткі, а часом і жорстокі, методи впливу, режим у вигляді лише каральної функції, несприятливі умови життєдіяльності засуджених перетворили тюрми, табори і колонії на “академії” злочинності, в стінах яких частіше формуються лише негативні якості - злість, нестриманість, нервовість, невір’я у справедливість як соціальну норму тощо.

Життєдіяльність засуджених у виправно-трудових закладах має свою психологічну забарвленість залежно від певних періодів їхнього перебування в місцях позбавлення волі.

I період - період адаптації, який триває перші два–чотири місяці. Він характеризується найнапруженішим психічним станом засудженого. Особливо гостро відчувається обмеження потреб, зміна сформованих раніше стереотипів життя і поведінки. Виникають різноманітні негативні емоції (стрес, афект, фрустрація і т. д.), почуття пригніченості, приреченості, часом страху. Саме в цей період засуджений потребує психологічно грамотного ставлення до нього персоналу, виявлення терпіння і педагогічного такту від вихователів.

II період пов’язаний з певною переорієнтацією ув’язненого, з розвитком в нього інтересів у нових умовах життя (робота, яку виконує, навчання, створення мікрогрупи і т. п.). Розширюється сфера соціально-рольової поведінки, з’являються позитивні емоції, які викликають психічну активність засудженого, змінюється його психічний стан.

III період характеризується появою мети в житті і виробленням шляхів її досягнення. У цей період відбуваються поєднання зовнішнього впливу персоналу тюрми, табору, колонії з самовихованням, переоцінка ціннісних життєвих характеристик, змінюються погляди на деякі сторони побуту, стосунки з людьми і т. п.

IV період - очікування скорого звільнення. Часто цей період проходить дуже важко: ув’язненого опановують думки про те, як він прилаштується до життя в новому для себе світі і в новій якості, як складуться стосунки з рідними і близькими, як буде розв’язана проблема працевлаштування та ін. По суті, перед тими, хто звільняється, постає завдання нової особистісної перебудови, що викликає гострі переживання і призводить іноді до підвищеної збудливості індивіда. Найбільш глибокі переживання пов’язані з такими життєвими драмами, як розпад сім’ї, втрата житла, смерть когось з родичів і т. п. Виходять на волю люди з різними почуттями: одні з чистою совістю (це так звані випадкові злочинці, які розкаялися у скоєному), інші - озлоблені і мстиві (вони вважають, що їх засудження було несправедливим, а міра покарання - занадто жорстокою), треті взагалі не прощаються із зоною (це злісні, закоренілі злочинці, для яких злочин-ний спосіб життя виступає як єдино можливий).

Отже, чим краще організована життєдіяльність засуджених, чим більше режим виконує функції ресоціалізації особистості, чим вища професійна підготовка працівників тюрем, таборів, колоній, тим вищі результати перевиховання правопорушників.

 

3. Ситуаційна задача

натовп агресивний засуджений ресоціалізація

"Сьогодні в обідню перерву, - розповідав заявник Петренко слідчому, - я йшов додому, і коли проходив повз вікна своєї квартири, почув розпачливий зойк. З тротуару, крізь освітлене сонцем вікно та тюлеві портьєри, я побачив у кімнаті незнайомого чоловіка, який завдавав чимось удари моїй дружині. Поки я біг до вхідних дверей будинку, злочинець встиг зникнути. Вхідні двері було відчинено. Дружина, смертельно поранена двома ножовими ударами, була непритомна. Я відразу викликав міліцію та "швидку допомогу", але вже було запізно".

"Розповідь ця досить сумнівна", - подумав слідчий.  На чому ґрунтувалися його підозри?

Слідчий піддав розповідь заявника Петренко сумніву з декількох причин:

По-перше, крізь освітлене сонцем вікно та тюлеві портьери неможливо роздивитись обрис людини, оскільки скло має властивість відбивати сонячні промені, аж надто так, щоб визначити особу людини у квартирі.

По-друге, як правило, вікна квартир (навіть першого поверха) знаходяться вище зросту людини.

Список використаної літератури

1.  Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП, 2004.

2.  Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. - Пятигорск, 1990.

3.  Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб., 2000.

4.  Гилева О.Б., Бочарова Т.В. Влияние социальных условий на структуру темперамента // Вопросы психологии. - 2000 -- № 4 - с. 73 - 75.

5.  Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Исправительно-трудовая психология. - С. 315.

6.   Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. - С. 608.

7.  Теплов Б.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий. Избранные психологические труды. М., 1998.

8.  Юридична психологія / За ред. Кондратьєва Я.Ю. – К., 2000.

План 1. Психологічна характеристика чинників, що впливають на формування агресивного натовпу 2. Психологічні особливості мікросередовища засуджених 3. Ситуаційна задача Список використаної літератури 1. Психологічна харак

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу