База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Роман Дж. Д. Селінджера "Над прірвою в житі"

 

План роботи

1. Короткі відомості про автора роботи.

2. Проблематика роману.

3. Складний характер головного героя.

4. Зарубіжна і вітчизняна критика про роман Дж. Д. Селінджера «Над прірвою в житі»

Список використаної літератури:

1. Короткі відомості про автора роботи

Джером Дейвід Селінджер народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Є щось знакове в тому, що народився він у перший день першого мирного року після війни (хоч дата можливо й не зовсім точна, відома любов письменника до різного роду містифікацій). Його батько Сол був єврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, займався імпортом яловичини з Європи, мати була ірландкою, католичкою. Можливо цей іудейсько-кельтський дуалізм, і вплинуло на його своєрідний світогляд. Адже однією з важливих рис його характеру є протиречивість (він любив Віллі-Фордж, але зобразив її, як справжню діру у своїй повісті; він вважав себе вегетаріанцем, але іноді їв м'ясо тощо). Те, що він був напівєвреєм, викликало серйозний внутрішній конфлікт, зумовлений, не стільки релігією, як соціальним статусом, у ті часи був поширений расизм проти євреїв. Він мав старшу сестру Доріс, дітей виховувала мати в дусі методизму. З батьком у Селінджера було прохолодні стосунки, зумовлені бажанням Сола, щоб Девід заробляв великі гроші, мав стійку роботу з високим соціальним статусом, також він хотів щоб Девід продовжив сімейний бізнес, що майбутнього письменника зовсім не приваблювало.

У Нью-Йорку минуло його дитинство він проживав на західній стороні Манхеттену, там пройшли його перші шкільні роки. Його вигнали з кількох приватних шкіл, через те, що він не хотів навчатись. Далі він вчився у військовій школі "Веллі-Фордж" (Valley Forge Military Academy) в штаті Пенсільванія, тоді ж він починає писати. Він сам схотів там вчитись, бо бажав жити окремо від батьків. Його однокласники згадують, що для нього було звичним бути в центрі уваги, він був дуже компанійським, вмів розповідати веселі історії та анекдоти, але коли мова йшла про гулянки з випивкою, він, як правило, не приймав участь. Селінджер був капітаном фехтувальної команди, як Голден у повісті. Серйозної освіти Селінджер не отримав, проте відвідував протягом двох років заняття у Нью-Йоркському університеті, але там за його словами він "didn't apply himself".

Потім разом з батьком побував у Польщі, щоб познайомитись зі специфікою морських перевезень м'ясних продуктів. Це мало його цікавило, та поїхав він охоче, проте отримав дуже неприємні враження від скотобоєнь, після чого твердо вирішив цим не займатись. Його огида до м'ясного бізнесу згодом вилилась у те, що він став вегетаріанцем. У цей час він встиг вивчити німецьку мову.

Після цього прожив десять місяців у Відні, потім повернувся в Америку, в коледж Урсінус, але вже серед року втратив інтерес до навчання. Він не хотів навчатись у вищій школі (Ivy Leage), як стверджував, через їх снобізм та тому, що був євреєм.

Певний час відвідував літературні курси при Колумбійському університеті, що вів Віт Барнетт, редактор журналу "Сторі". Він казав, що Селінджер сидів в останньому ряді й дивився у вікно майже до кінця останнього семестру. Лише під кінець ожив, тоді він написав "Підлітки", які Барнетт вирішив опублікувати в "Сторі", що було певним ризиком, адже в оповіданні не було нічого особливого. Селінджер не раз казав своїм друзям, що колись він стане великим письменником.

Увесь цей час він продовжував писати. Перше оповідання автор надрукував у 1940 ("Підлітки"), коли йому був 21 рік. Протягом двох років він писав для "Saturday Evening Post", "Esquire", "Mademoiselle" та багатьох інших видань.

Потім він плавав в Індію та по Карибському морі на шведському лайнері "Кунгсхольм", де займався організацією дозвілля туристів. У цей час не припиняв писати оповідання для журналів та університетських збірок.

У 23 Селінджер пішов в армію, де прослужив два роки. Він приймав участь у Другій світовій у складі 12-го піхотного полку 4-ї дивізії. Серцева аритмія зробила письменника непридатним для піхоти, але в армії він знаходився з початку мобілізації, приймав участь у висадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці. На фронті було нелегко (за кілька перших тижнів загинуло 75% його однополчан) й у 1945 майбутній класик американської літератури потрапив у шпиталь з нервовим зривом. Пізніше він з призрінням ставився до В'єтнамської війни й насміхався з хлопців, що вербувалися. У Німеччині одружився з функціонеркою націонал-соціалістичної партії Сильвією, але невдовзі вони розлучились - він ненавидів нацистів так само сильно, як вона ненавиділа євреїв.

1945 рік був роком найбільшої творчої активності письменника, оповідання друкувались одне за іншим, відомо, що в цей час вже був готовий початковий рукопис "Ловця у житі". Селінджер розпочав роботу над повістю ще в 1941, але остаточна версія побачила світ лише 16 липня 1951, і ця дата залишилась в історії світової літератури. На той час з'явились майже всі найвідоміші оповідання Селінджера, що увійшли до збірки "Дев'ять оповідань" (1953).

У 1951 р. Селінджер написав повість "Над прірвою в житі". У ній письменник передав моральні шукання 16-річного хлопця з заможної сім'ї Холдена Колфілд. Він не приймає законів своєї сім'ї, повних застою і відсталості; відкидає моральний клімат коледжу, звідки його, здібного юнака, виключений з нього за неуспішність. Холдену неприємна мімікрія директора коледжу, який з малосостоятельнимі батьками своїх учнів вітається, простягаючи "два пальці", з батьками багатшими - "півгодини розливається". "Не виношу я цього - злість бере. Так злюся, що з глузду можна сплять", - говорить герой. Він зневажає фарисейство глави похоронного бюро, що пропонує всім молитися і звертатися до Христа, "як до приятеля. Колфілд обурюється:" Я ледве не помер. Уявляю собі, як цей сучий син переводить машину на першу швидкість, а сам просить бога, щоб послав йому кілька зайвих покійничків ". Юнак готовий бігти з коледжу, з батьківського будинку хоч в ад: "Загалом я радий, що винайшли атомну бомбу. Якщо коли-небудь буде війна, я сяду прямо на цю бомбу. Добровільно сяду, чесне благородне слово".

 

2. Проблематика роману

Холден не розуміє міркувань свого кращого вчителя, застерігає про безодні, що з'вилася перед молоддю: "Безодня, в яку ти летиш, - жахлива прірву, дуже небезпечна. Той, хто в неї падає, ніколи не відчує дна. Він падає, падає без кінця. Це буває з людьми, які в якийсь момент життя стали шукати, чого їм не може дати їхнє середовище". Колфілд - чутливий хлопець, тому його цинізм і бузотерство - тільки спосіб, за допомогою якого він прагне відгородитися від оточуючих лицемірів. Він не терпить фальші навколишнього суспільства, тягнеться до хороших людей, але не знаходить їх. Він розкривається перед нами поступово, від рядка до рядку, кожна сторінка роману вражає розкриттям нових сторін, нових таємниць молодий людської душі. Селінджер прагне зняти з цих таємниць весь покрив. Йому важливо розповісти про свого героя все, в тому числі і те, про що часто мовчить література. Шістнадцятирічний американець Холден Колфілд пише нам, або розповідає, з туберкульозного санаторію, де йому, звичайно, не прийде в голову "виставлятися напоказ" і складати педагогічні сюжети зі свого "ідіотського дитинства". Йому б сповідатися почестнее перед вами, а може бути, і перед самим собою, і тому він не довго передмов, без всієї цієї "Давид-копперфільдовской каламуті", просто розповідає про трьох днях свого життя, дуже метушливим, безладних і нестерпним для нього, намагаючись не упустити жодної дрібниці, називаючи всі речі їхніми іменами і менше всього розраховуючи сподобатися вам, - і більше всього він подобається нам за це. Його відвертість доходить інколи до мучительство або до таких подробиць, які можна назвати і натуралізмом чи ще яким-небудь лайливим словом, - але, як йому здається, без цього не обійтися, якщо хочеш, щоб тобі повірили.

Ці три дні обрані як ніби зовсім випадково, нічого особливого в ці дні як ніби не відбувається. А між тим перед вами повна історія нещастя. Воно почалося задовго до першої сторінки і не кінчається разом з книгою. Його не поясниш ні тим, що юного ледаря "виперли" з аристократичної школи в Пенсі, ні тим, що вкрали пальто, ні тим, що він забув в метро "ідіотське спорядження" фехтувальної команди. Його нещастя взагалі немає імені. Можна було б назвати його рядком із пісеньки Бернса: "Якщо хто-то кликав когось піймає у густому житі...", але там, де обходишся словом або фразою, немає потреби писати книгу.

У ці три дні трапилася проста річ. Сталося так, що Холден, покинувши школу і ще не прийшовши додому, виявився раптово вибитими зі звичної колії, зі своєї респектабельної буденщини, і залишився наодинці з собою. Навіть не залишився, а просто повис над гігантським, вируючим і пустельним містом. В описах Селінджера Нью-Йорк разюче бескрасочен: мало того, що на всьому протязі роману ми не зустрінемо слова "хмарочос", але ми не почуємо шуму і гуркоту, не побачимо пригающій світлової реклами - речей, настільки звичних нам за традиційними описами журналістів. Є тільки страшний холод "і кругом ні душі". А Холден ще не в такому віці, коли самотність загартовує.

Холден узятий в ті дні свого життя, коли його обступили великі і малі неприємності, коли все у нього погано: і пальто вкрали, і шпаги для фехтувальних змагань забув у вагоні метро, і зі школи в четвертий раз виключили-страшно повернутися додому,-і за дівчинкою, яка чимось неясно йому дорога, почав залицятися самовдоволений, бувалий у справах флірту Стреллейтер, і з бійки з Стредлейтером Холден виходить побитий, у крові... Всі огидно, в серці туга і каламуть - чи не тому так навмисно грубий Холден на перших сторінках роману? Юності властиво маскувати грубістю свої розчарування, своє відчай. Так, це все напускне, наносне, переконується читач, дізнаючись далі чисту і ніжну душу Холдена.

У повісті поставлено проблему людського спілкування, співвідношення індивіда і суспільства, зроблена спроба пояснити самотність добрих людей в суспільстві. Холден не приймає світ дорослих за його снобізм і фальш. До чого прийде Холден - невідомо. Книга закінчується словами героя: "Знаю тільки, що мені якось не вистачає тих, про кого я розповідаю".

3. Складний характер головного героя

Селінжер звернув увагу читача на той вік людини, в якому відсутні компромісні рішення, живуть гуманістичні ідеали, зберігаються вірні оцінки духовних якостей суспільства. Творчість Селінджера викликає постійну полеміку в США. Письменника дорікають за замкнутість персонажів, їх відмежування від суспільних проблем, за скепсис і богошукання. Образ головного героя повісті "Над прірвою в житі" перегукується з образом Николеньки Іртеньєва Л.М. Толстого. Николеньки Іртеньєв осягає науку, соціальних протиріч суспільства і шукає шляхи морального самовдосконалення. Головні герої Дж. Д. Селінджера і Л.М. Толстого - представники різних суспільних формацій. Вони несуть на собі відбитки своєї епохи, класових позицій і політичних поглядів їх авторів. Николеньки Іртеньєв - представник мислячого дворянства середини минулого століття; Холден Колфілд - один з представників, так званого, "втраченого покоління" 30-50-х гг.ХХ століття.

4. Зарубіжна і вітчизняна критика про роман Дж. Д. Селінджера «Над прірвою в житі»

 

Незважаючи на настільки тривале мовчання письменника, критична "селінджеріана", давно вже складова значну область американістики, продовжувала і продовжує поповнюватися все новими роботами по всьому світу.

У своїй книзі «Філософські та естетичні основи поетики Дж. Д. Селінджера» І. Л. Галінська дає короткий огляд деяких критичних праць про Селінджер, виконаних американськими авторами. Отже, найперше монографічне дослідження творчості Селінджера відноситься до 1958 р. Це книга Ф. Гвінеї та Дж. Блотнер «Проза Дж. Д. Селінджера», в якій розглянуто всі опубліковані до того часу твори письменника. Вони розділили творчість Селінджера на три періоди: «учнівський» (1940-1948гг.), «Класичний» (1948-1951 рр..) І період «занепаду» (що почався, на думку Гвінеї та Блотнер, після виходу в світ «Над прірвою в житі »). Критики досліджують кожен з цих періодів, «поєднуючи метод формально-структурного підходу з традицією фрейдистського психоаналізу» (Галінська І. Л. Філософські та естетичні основи поетики Дж. Д. Селінджера, М.: «Наука», 1975. С. 8). Вони прагнуть знайти в цих творах дослідження долі людини в соціальному плані і врешті-решт приходять до висновку, що тут дано зображення розділяє людей «трансцендентальної-непрохідною прірви». Розповіді 1948-1951 рр.. критики розглядають строго відповідно до вимог фрейдистського підходу, вважаючи, що тут описаний світ «психічно неповноцінних людей, іноді знаходять порятунок в коханні». Проте, кажучи про роман «Над прірвою в житі», вони порівнюють образ Холдена Колфілд з образом Гека Фінна, підкреслюючи такі реалістичні гідності селінджеровского роману, як жива розмовна мова, іронія.

Через п'ять років після виходу роботи Гвінеї та Блотнер з'явилася монографія У. Френча «Дж. Д. Селінджер ». «Робота виконана в дусі формального аналізу творів письменника, пошуків« міфологічних моделей », розгляду творчості як продукту різноманітних літературних впливів, хоча вона і містить також спробу історико-біографічного і соціального дослідження". Аналіз творчості письменника Френч веде в руслі пошуків опозиційних пар, відшукуючи в структурі оповідання елементи, що містять протиставлення «світу добра» і «світу фальші». Образу Холдена Колфілд Френч, наприклад, відмовляє в типовості, «бачить переплетення в романі двох тем: фізичного нездужання героя і поступового звільнення Колфілд від егоцентричності, прийняття відкидає його світу». Герою «Над прірвою в житі», вважає критик, властиве прагнення до статичності, і головне його бажання полягає в тому, щоб залишити світ таким, яким він є, про що і свідчить, на думку Френча, мрія Холдена Колфілд рятувати дітей у яру. У підсумку автор приходить до висновку, що роман Селінджера є «історія людини, яка колись у минулому хотів би бути ловцем у житі».

У 1964 р. вийшло посібник для учнів шкіл та коледжів «Дж. Д. Селінджер: ловець в житі »Річарда Леттіса, де автор аналізує творчість Селінджера« застосовуючи соціологічну термінологію і використовуючи також естетичні категорії екзистенціалізму ». Образ Холдена Колфілд Р. Леттіс досліджує у двох аспектах - впливу суспільства на героя і впливу героя на суспільство, вбачаючи для Холдена можливість вибору. Він може відкинути суспільство, спробувати його поліпшити або примиритися з ним. Холден, на думку Леттіса, вибирає з цих варіантів найгірший - відкидає суспільство, тоді як більшість його сучасників йдуть також не кращим, конформістським, шляхом. Оптимальний варіант автор бачить у боротьбі за поліпшення суспільства, що спирається, проте, на девіз боротьби «без надії на успіх». «Поразка Холдена вчить необхідності і ціною перемоги,-пише Леттіс.- Необхідності прагнути, незважаючи на всю нашу недосконалість, до такого суспільства, де Холден Колфілд зміг би розвиватися і процвітати, прагнутиме до такого оточенню, яке навчило б його необхідності зла, обману і навіть відчаю... »

Професор Чиказького університету Джеймс Міллер-молодший у що вийшла в 1965 р. монографії «Дж. Д. Селінджер »розглядає творчість письменника в руслі традицій соціально-психологічної прози. Методологія дослідження Дж. Міллера-молодшого в цій роботі - «міфологічний принцип», що вимагає пошуку в літературному творі умовно-міфічних або біблійних символів. Наприклад, час дії роману «Над прірвою в житі» - переддень Різдва - покликане, як вважає критик, символізувати смерть і воскресіння. Він порівнює цей символ з подібним же, на його думку, «міфологічним вузлом» у «Мобі Діку» Германа Мелвілла (воскресіння в епілозі роману його героя Ізмаїла, тільки що загиблого в безодні океану разом з усією командою «Пекода». Врешті-решт критик стверджує, що Селінджер - «романіст, що працює в традиціях американського роману» , та й взагалі в найкращих традиціях американської літератури. Готорн і Мелвілл, Емілі Дікінсон та Уїтмен, Марк Твен, а також Фітцджеральд і Ринг Ларднер - ось, на думку Дж. Міллера-молодшого, предтечі Селінджера.

З 1962 по 1963 р. в США вийшов (одночасно з монографічного характеру дослідженнями творчого шляху Селінджера) ряд антологій, в яких зібрані статті про творчість письменника, що належать представникам різних течій американського літературознавства.

У 1962 р. літературний критик журналу «Тайм» Генрі Гренвальд склав і прокоментував об'ємисту антологію «Селінджер. Критичний і персональний портрет », включивши в неї статті (або уривки зі статей і книг) більше двадцяти критиків, представників різних західних літературознавчих шкіл і напрямків. Укладач передує збірки власне судження про творчість Селінджера, якого вважає «прихильником романтичної течії в сучасній американській літературі» «Після десятиліть, ознаменуватися політичною, соціальним і психологічним романами, молодь зможе, нарешті, з почуттям полегшення зустрітися з Селінджер», - пише Гренвальд.

Стаття професора Корнелльського університету А. Майзенера «Любовна пісня Дж. Д. Селінджера» - одна з центральних в антології Гренвальда. Назва статті перегукується з назвою поеми Т. С. Еліота «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока». Критик понад усе цінує в творчості письменника пошук позитивного героя, «хорошого американця». Торо, Мелвілл, Твен, Фолкнер, Фітцджеральд-такі імена, в ряд яких Майзенер беззастережно ставить і Селінджера, бо героям останнього властиві, на його думку, ті ж риси, що й Торо у «Уолдене», Ізмаїлу-у Мелвілла, Гекові Фінну - у Твена, Айку Маккасліну - у Фолкнера і Джею Гетсбі - у Фітцджеральда. У тій же антології є стаття американського критика А. Кейзін, який характеризує Селінджера як одного з найкращих американських новелістів, чия майстерність можна порівняти лише з майстерністю в цьому жанрі Хемінгуея.

У 1963 р. критична література про Селінджер поповнилася антологією літературно-критичних матеріалів, присвячених «Над прірвою в житі», складеної Г. Сімонсоном і Ф. Хейгером. «Вона розрахована на студентів, і в ній зібрані, зокрема, документи про кампанію, яка велася в США в середині 50-х років проти цього роману й тих викладачів, які радили своїм учням прочитати історію Холдена пригод Колфілд».

Увага дослідників привернула також сама історія створення роману «Над прірвою в житі». Відомо, що в 1946 р. Селінджер опублікував у журналі «Нью-Йоркер» розповідь «Слабкий бунт неподалік від Медісон-авеню». Як було встановлено пізніше, ця розповідь був придбаний журналом ще в 1941 р., але друкування його було відкладено у зв'язку з вступом США в Другу світову війну. Пізніше з'ясувалося, що оповідання «Слабкий бунт» (що відрізняється різкою антивоєнної налаштованістю) виявився не чим іншим, як варіантом чотирьох розділів «Над прірвою в житі» (15, 17, 19, 20). Про те, що роман створювався в роки Другої світової війни, свідчить також опублікована в 1945 р. журналом «Кольєрс» новела Селінджера «З розуму зійти», уривки з якої потім увійшли в три глави «Над прірвою в житі» (1, 2, 22). У 1946 р. роман вже був прийнятий до публікації одним з американських видавництв, але письменник несподівано забрав рукопис для доопрацювання, і повністю з історією пригод Холдена Колфілд світ познайомився лише п'ятьма роками пізніше. Однак концептуальних змін роман не зазнав. Екзистенціалізм як був, так і залишився філософською основою роману, що переконливо показав американський критик-марксист С. Фінкелстайн. У своїй книзі «Екзистенціалізм в американській літературі» він детально аналізує цей твір, доводячи, що письменник малює світ відчуження, але сам при цьому залишається не відчуженим художником. Роман «Над прірвою в житі» С. Фінкелстайн вважає прикладом того, «як важливо художнику зуміти зацікавити суспільство новим типом психології, що склалася під впливом сучасних історичних подій». Адже Селінджер одним з перших американських художників зазнав впливу екзистенціалізму.

Практично всі критики у своїх роботах зазначали інтерес Селінджера до філософії, релігії, естетики Сходу, перш за все до дзен-буддизму. Деякі вважали, що його твори страждають через прихильності до східних релігій, інші навпаки бачили в цьому знахідку автора, привніс щось абсолютно нове у літературу. Приміром, М. Гайсмар у своїй книзі "Американські сучасники. Від бунту до конформізму." говорить, що «прагнення звести дзен-буддизм і філософії" вищого самозречення "в головний принцип буття виводять творчість Селінджера зі сфери матеріальних факторів життя, які письменник ігнорує або уникає, а це чревато творчою кризою» (Цит. за: Тугушева М. Селінджер / / Письменники США, М.: 1990, С. 483). Те, що після 1965 року Селінджер нічого не опублікував, говорить про справедливість цього пророцтва, - вважає М. Гайсмар. Однак Сергій Бєлов у своїй статті "Парадокси Дж. Селінджера" вважає, що блискуча техніка письменника - частково результат його інтересу до дзен-буддизму. "Недомовленість, відсутність однозначних трактувань в його творах змушують згадати про важливе естетичному принципі дзен - про рівність творчої активності митця і його аудиторії" (Бєлов С. Парадокси Дж. Селінджера / / Літературне огляд, 1985р. № 2, с. 62). Постулати дзен-буддизму стали у "пізнього" Селінджера інструментом критики американської буржуазності, а також багатьох шаблонів західного свідомості. Саме в дзен він знайшов зброю боротьби з раціонально-умоглядних ставленням до світу - пише Бєлов.

А як же ставляться критики до головному герою роману «Над прірвою в житі» Холдену Колфілд? Про цього персонажа велося і до цього дня ведеться дуже багато суперечок.

Психологічний портрет селінджеровского героя виключно суперечливий і складний. «У поведінці Холдена нерідко дає себе знати хворобливе початок, що ставить під сумнів стійкість його психіки. Він не просто сором'язливий, уразливий, часом нелюб'язний, як майже кожен схильний до самоаналізу підліток так званого інтровертного типу »(Мулярчика А. Післявоєнні американські романісти. М.: 1980). Часом Холден дозволяє собі зовсім вже непростимі витівки: він може, наприклад, пустити дим сигарети в обличчя симпатичної йому співрозмовниці, гучним сміхом образити кохану дівчину, глибоко позіхнути у відповідь на дружні вмовляння розташованого до нього викладача - пише А. Мулярчика. Як виявляється з визнань героя роману, та й з подробиць розказаної ним історії, Холден не за віком інфантильний; «небажання бути схожим на дорослих у Холдена спочатку більше емоційно, ніж усвідомлено; почуття обганяє у нього думка, і він готовий одним махом розправитися зі своїми кривдниками , серед яких далеко не всі заслуговують суворого вироку ». Однак, з іншого боку, зрозумілий і молодий максималізм Холдена Колфілд, зрозуміла його ненаситна жага справедливості та відкритості у людських стосунках. Те, що найбільше пригнічує Холдена і про що він судить цілком «по-дорослому», полягає у відчутті безвихідності, приреченості всіх його спроб влаштувати своє життя в цьому світі. Вдивляючись у майбутнє, він не бачить нічого, крім тієї сірої буденності, що вже стала долею переважної більшості його співвітчизників. Герою Селінджера не вдається зацікавити своїми, досить, втім, сумбурними планами на майбутнє і Саллі Гейс, яка не дуже-то вірить у пропоновану їй ідилію життя в «хатині біля струмка». «Одна тільки Фібі, десятирічна сестричка Колфілд, не тільки готова приєднатися до Холдену, але і йде в цьому пориві набагато далі свого критично налаштованого, але імпульсивного брата».

Особливо дістається від Холдена того американському мистецтву, яке через кілька років, вже в 50-60-ті роки, одержало в США найменування «масової культури». Шаблонні голлівудські фільми з торжеством чесноти і неодмінним псевдокомедійним вивертом у фіналі викликають у нього напад відрази. «Холден живе в жорстокому світі, який бездушно, як автомат, прагне або зламати свою жертву, або перекроїти її за своїм образом і подобою», - вважає Ю. Я. Людський (Людський Ю. Я. Нариси про американських письменників 20 століття. Київ : 1968. с. 195). Холден наділений "абсолютним моральним слухом" - він миттєво розрізняє фальш, з нього ніби зідрана шкіра, оголені нервові закінчення; його надчутливість - особливого роду радар, який уловлює те, повз чого спокійно проходять інші Історія американської літератури.

Ця його юнацька нетерпимість і притягує, нездоланно притягує читацькі серця. Не дивно, що Холден жадібно шукає хоч яку-небудь віддушину, жадає людського тепла, участі і розуміння. Так виникає питання, чого ж він хоче, як він мислить майбутнє, питання тим більш важливий, що ми вже добре знаємо, які речі йому не подобаються. Виявляється, нічого реально позитивного Холден собі уявити не може. Звідси наївна мрія про нескладної механічній роботі, що дає можливість вести тихе життя з глухонімою (!) Дружиною. При цьому Холден і сам хотів би прикинутися глухонімим, щоб, наскільки це можливо, порвати всі зв'язки зі світом, в якому живеться так незатишно. Нереальність такого плану ясна і самому Холдену. Він може знайти лише символічну формулу своїх прагнень. Він уявляє собі величезне поле жита, де на краю прірви грають діти. Він, Холден, єдиний дорослий на цьому полі. Він єдиний, хто може врятувати і рятує дітей від падіння у прірву. «Автор строго слідує логіці характеру Холдена, тільки підводячи його до пошуків відповіді на« кляті »питання, але самі пошуки з'являться лише в більш пізніх творах Селінджера разом з більш дорослими героями», - вважає Ю. Я. Людський (Людський Ю. Я. Указ. соч. с. 196). До кінця роману стає особливо ясно, що великим світу Холден може протиставити лише світ дітей, яких до того ж потрібно охороняти від дорослих. Діти - предмет особливої уваги Селінджера і в багатьох інших творах. Вони ще не зіпсовані. Але буквально на кожній стіні їх чекає цілком реальна (і в той же час символічна) нецензурна напис, а Холден (і разом з ним Селінджер) не можуть, хоча і пристрасно бажають, стерти ці написи. Отже, боротися з огидним нього світом Холден не може. «Він крихкий і слабкий. Він сам частина світу, який заперечує. Його руки зв'язані не тільки причетністю до нього, не тільки особистою слабкістю, але і розумінням або скоріше відчуттям, що перед ним не окремі гидоти а море лих. «Будь Хоч мільйон років у розпорядженні, все одно не зітреш матюків на всіх стінах у світі. Неможливе це справа...

Холден не знаходить виходу і навіть, по суті, не починає пошуків. Він і не може розпочати їх. Юнак ще не став молодим чоловіком. «У Холдена Колфілд все попереду, і він як жива істота (а не як символ (борця, бунтаря та ін.) Не заслуговує ні бурхливих оплесків, ні грізних епітетів. Стан заплуталась у життя підлітка передана Селінджер дуже точно і об'єктивно. Автор не упускає випадку іронічно знизити "героїчний пафос" Холдена, підкреслюючи розрив між тим, який він на словах і на ділі. На словах, в області фантазії він і справді герой, але в реальності все навпаки. Та й попроси Холдена у реальності "стерегти дітей над прірвою в житі "- адже, чого доброго, втече, зневажили і тих, хто його поставив чергувати, і галасливих малюків - втече до нових фантазій» Але Селінджеру вдалося створити страшну викривальну картину і художньо висловити такі проблеми, які не можуть залишити читача спокійним. Цим пояснюється величезний успіх роману і те, що він сприймається як заклик до активної дії.

Список використаної літератури:

1. Белов С. Парадокси Дж. Селінджера. / / Літературне огляд. 1985, № 2.

2. Борисенко А. Про Селінджер, «з любов'ю і всякої гидотою» / / Іноземна література. 2001, № 10.

3. Галінська І. Л. Загадка Селінджера. М., 1986.

4. Галінська І. Л. Філософські та естетичні основи поетики Дж. Д. Селінджера. М., 1975.

5. Історія американської літератури / / За ред. Самохвалова: У 2ч. М., 1971, Ч. 2.

6. Людський Ю. Я. Нариси про американських письменників ХХ століття. Київ, 1968.

7. Мулярчика А. Післявоєнні американські романісти. М., 1980.

8. Тугушева М. / / Письменники США. Короткі творчі біографії / За ред. Я. Засурского, Г. Злобіна. М: 1990

9.Є.А. Бикова,

10.Л.М. Оляндер,

11.Л.П. Смольянова,

12.Є.Г. Сухомлина

13. Лупія в літературознавчих виданнях 80-х років, а також на підставі прочитаної повісті письменника Дж. Д. Селінджера "Над прірвою в житі".

Роман Дж. Д. Селінджера "Над прірвою в житі" План роботи 1. Короткі відомості про автора роботи. 2. Проблематика роману. 3. Складний характер головного героя. 4. Зарубіжна і вітчизняна критика про роман Дж

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу