курсовые,контрольные,дипломы,рефераты
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Дисципліна: „Соціологія управління ”.
Варіант – 12.
Слухач гр. ДС-251з Калітвенцева Н.Ю.
Викладач Нагорний Б.Г.
Луганськ 2006 р.
Зміст:
Вступ
1.Соціологія інноваційних процесів.
2.Причини виникнення психологічних барьерів при провадженні інновацій.
Вступ
Надзвичайно актуального, навіть життєзначущого, характеру набуло питання переходу українського суспільства від соціально-економічної моделі індустріального типу до інноваційно - знаннєвої. Передові країни порівняно недавно відкрили генерацію інноваційних технологій, які дійсно змінили обличчя світу і для яких протягом останніх двадцяти-тридцяти років було штучно створено економічне, фінансове, технологічне та соціальне підґрунтя.
Акцентування взаємозалежності різних видів капіталу в суспільних моделях розвитку країн-лідерів сприяло підвищенню ролі науково-інноваційних центрів національних та транснаціональних корпорацій, державних агенцій тощо. Визначення економічного лідерства держав збагатилося показником права власності, впровадження й продукування інновацій. Обсяг та прибутковість нової продукції як критерії життєспроможності організації на ринку вже не задовольняють менеджмент: вирішальним фактором стає рівень організаційного (суспільного) потенціалу продукувати нові технології як для сьогодення, так для майбутнього. Наукові та науково-дослідні установи фірм та корпорацій напрацьовують інноваційні надбання так, щоб ефект від їхнього впровадження мав довгострокове життя через поступову реалізацію всіх можливостей інноваційного продукту або послуги на світовому й національному ринках.
Поглиблення міжнародного співробітництва України в інноваційній сфері було визначено як пріоритетне завдання національного бізнесу. "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" - це програмний документ, яким було окреслено суспільні завдання, спрямовані на "реалізацію державної політики, яка мала на меті впровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави".
1.Соціологія інноваційних процесів
Якщо розглянути модель інноваційно-знаннєвого суспільства як сценарій можливого майбутнього українського суспільства, то її життєздатність буде залежати від визначення культурного прошарку і характеристик населення; демографічних характеристик поселенського складу території; адекватної парадигми імплементації (секулярного - релігійного, позитивістсько – пост позитивістського або іншого типу тощо); параметрів впливу на людський капітал вибраного сценарію; прогнозу стану і характеру соціальних запитів.
Країни Східної Європи, які нещодавно стали членами Євросоюзу, мали вищий рівень сформованості передумов демократичності, правової держави, економічного базису тощо порівняно з Україною. Але найближче майбутнє цих країн після ретельного аналізу економістів не виглядає надто оптимістичним. Достатньо звернутися до даних таблиць 1.1 та 1.2, або побачити, скільки років потрібно їм для досягнення рівня добробуту на рівні середніх показників країн Європейського Союзу.
Не дивно, що колізії переходу українського суспільства до моделі ринкової економіки з інноваційним характером з самого початку викликали нестабільність і агресивність соціального середовища.
В суспільстві на місце ідеологізованих за радянських часів способів поведінки прийшли індивідуалізм західного характеру, культ споживання, прагматизм, гола раціональність, моральна пластичність. Надбана культура руйнувалася на очах тих, хто її створював. На жаль, потерпаючи від невизначеності суспільних ідеалів, культурний розвиток супроводжувався, переважно, руйнуванням старих норм, традицій, звичаїв, а не їх залученням до нових соціокультурних умов.
Проте інноваційність, яка була конче необхідна суспільству, як свіжа кров після періоду застою, перетворилася на запозичення тих моделей поведінки, які були "інноваційними" лише за джерелом запозичення (західного або американського зразка) - суттєвого позитивного наповнення культурна сфера не одержала.
Як приклад, одним із рудиментів культури життєдіяльності в соціумі є так званий патерналізм, коли у людей зберігаються настрої на повне вирішення всіх особистих та суспільних негараздів лише за рахунок державного втручання. Однак, захист державою своїх громадян є головною функцією і змістом існування цього суспільного утворення. Інша річ - міра соціальної регламентації та роль держави в контролюванні процесів суспільного життя, перетворення держави на тотального наглядача.
Процес розбудови інноваційно - знаннєвого суспільства - це, в першу чергу, зміна мислення і ставлення до свого громадського призначення. Розвиток індивідуальної та суспільної творчості, готовності до сприймання і впровадження нового, почуття відповідальності за результати своєї праці і внеску в суспільне життя - саме те, що рухає інновації до їх активного прийняття суспільством не як загрози стабільному існуванню, а як життєствердної сили, яка підвищує добробут громадян.
Нині, як правило, інновацію пов'язують із нововведеннями будь-якого характеру, і не тільки з підприємницькою діяльністю. Один полюс виміру інновації - це результат творчого процесу у вигляді кінцевої продукції, технології, методу і т. п.; в іншому вимірі інновація розглядається як процес впровадження нових виробів, елементів системи, підходів та принципів, що замінює ті, що використовувалися раніше.
Найбільш загальне розуміння цього поняття можна запозичити з економічної літератури, в якій воно розкривається через науково-технічний потенціал, котрий трансформується в реальні, нові за якостями або сутністю використання продукти та технології в будь-якій сфері життєдіяльності людини. Специфічна риса інновації - це зміни існуючих відносин між матеріальними або живими об'єктами з метою підвищення їх ефективності. Інновація - це невпинне вироблення знань та їхнє застосування, що приводить до стрибкоподібного зростання результатів у певній сфері діяльності.
Знання є соціальним інститутом, видом соціальної активності, як і продуктом соціальної активності. Всі відомі суспільства асимілювали різні моделі ієрархічного знання. Країни в перехідному стані, вважається, ще оперують одним із трьох видів знання, які визначають специфічні риси суспільного розвитку. Перший вид функціонування знання в суспільній організації - це суспільства ініціації, де владою знання наділяються втаємничені; другий - суспільства навчання, які розвивають науку та технології; третій - суспільства індустріального типу, в яких підприємства застосовують технології заради підвищення рівня матеріальних та культурних умов існування людства.
Суспільство знань та інновацій - нова форма існування і функціонування знання. Визначеність та лінійність соціального порядку перестала бути ознакою суспільного розвитку, і знання набули характеру соціально-дисперсійного. Когнітивне, або контекстне, суспільство може стати прямим наслідувачем попередніх, в якому залишаються окремі притаманні їм риси традиційності, ієрархічності, екстенсивності, але за призначенням, продукуванням та поширенням знання серед членів суспільства ґрунтується на відносно сталих демократичних принципах і ефективності.
Для створення ґрунтовних теоретичних підвалин, запобігання термінологічної неузгодженості будь-яка концепція суспільного розвитку потребує механізму координування науково-практичних зусиль різних кіл науковців, менеджерів, інженерів, соціальних технологів, бізнесменів, урядовців тощо. Кожне професійне коло збагачує загальну парадигму й утворює теоретично-практичний комплекс міждисциплінарного характеру.
Напрацьований фахівцями, Закон України про інноваційну діяльність визначає наступні ключові поняття нової інноваційної моделі: інновації- новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг; інноваційний потенціал - сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки; інноваційна культура - складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах; моніторинг інноваційної діяльності - систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.
Інновація може виникнути на певному фундаменті, як результат використання - раціональним або інтуїтивним шляхом - даних наукових або науково-практичних досліджень та розробок та подальше втілення їх у виробничу діяльність, економічні, соціальні та культурні відносини. По суті, інновація - це є новий винахід (донині не існуючий, не вживаний у практиці) або нова комбінація матеріально-технічних, соціальних, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів. Таким чином, ми можемо говорити про інновації в освіті, науці, техніці, управлінні, вихованні, мистецтві, праві, культурі виробництва, бізнесі, організації роботи, дозвілля, споживання. Так, технічні інновації - виробництво продукції з новими або поліпшеними якостями; технологічні інновації - вдосконалені засоби виробництва продукції; організаційно-управлінські інновації - процеси оптимального використання та розподілу ресурсів організації (фінанси, транспорт, інформація та ін.); соціальні інновації - поліпшення умов життєдіяльності суспільства (праця, освіта, культура, сфера здоров'я та ін.); інформаційні інновації - раціональна та ефективна організація інформаційних каналів, засобів та умов отримання інформації і т. д.
Інновації також поділяються за сферами впровадження - соціальні, політичні, наукові, економічні, освітні, екологічні, управлінські та інші. Виникнення нових ідей (ноу-хау) викликано географічним та символічним обміном продукцією, послугами, інформацією, технологією та капіталом у різних сферах життєдіяльності людини та суспільства. Такі інновації складають ядро суспільних моделей розвитку, різноманітних за змістом та методами їх втілення, детермінованих специфічними факторами, орієнтованих на революційні, еволюційні або змішані результати і т. п.
Всі види інновацій перебувають у стані взаємовимогливості один до одного, тим самим створюючи єдиний інноваційний механізм, коли нові технології, наприклад, не можуть бути реалізовані без змін соціальнопсихологчіного змісту праці. Комплексність впровадження інновацій означає застосування відповідних методів управління згідно з класифікацією інновацій (табл. 2). Залежно від класифікаційної ознаки, підбирається або створюється механізм запровадження інновації.
Поняття - соціальний інноваційний процес та соціальна інноваційна система - допомогають зрозуміти функції та відносини між винахідником та суспільством.
Соціальний інноваційний процес - це система відносин між індивідуальними та організаційними дослідженнями, розвитком ідей, виробництвом, комерціалізацією та іншими активними видами, які поєднані однією метою комерціалізації отриманих результатів - від аналізу і правового забезпечення до трансферу технологій і маркетингу інноваційних ідей.
Соціальна інноваційна система складається із суб'єктів інноваційного процесу (винахідники, споживачі, замовники), розвинених відносин та зв'язків між ними, норм, принципів та законів, які регулюють права інтелектуальної власності, ресурси та виробництво інновацій. Інноваційна система ґрунтується на базових функціях: контроль - державне та громадське адміністрування, уряд, міністерства, регіональні та місцеві адміністрації; фінанси - вхідний капітал для розвитку інновацій, спеціальні фонди розвитку і підтримки інновацій, фонди ризику, початковий або стартовий капітал; освіта - навчання впродовж життя, принагідне навчання, тренування; підприємництво - компанії, фірми та організації, які беруть участь в інноваційній активності (від науково-дослідних організацій до маркетингових фірм);менеджмент людських ресурсів - винахідники.
Інноваційна діяльність, інноваційне мислення, інноваційна культура - поняття, основною компонентою яких є творчість.
Соціальна творчість, узагальнюючи різні визначення, може бути описана як здатність продукувати нові, зазвичай, соціально-значущі ідеї та вирішення проблем особистого та суспільного характеру, що потребує дивіргентного мислення. Підтримуюче середовище (оточення) ототожнюється з мотиваційним фактором, який стимулює виявлення талантів та здібностей у суспільстві в цілому та соціальних групах зокрема.
Основними інструментами розвитку творчості є інститути освіти та виховання, та забезпечуючий їх інститут науки, який дає, як художнику природа, дані та матеріали для винахідництва і творення. Імпульс творчості триває все життя, і є другою натурою людини. Відтак процес творення переходить у наслідувану людську здатність оновлювати культурні, соціальні, технічні та інформаційні системи, удосконалюючи їх задля суспільного блага. Широкомасштабне застосування результатів творчості додає нову якість суспільному порядку, постійно наповнюючи "свіжим повітрям" елементи суспільної організації.
Творчість, гнучкість мислення, знання становлять інтелектуальний капітал сучасного працівника. Інноваційні суспільства ґрунтуються на наявності висококваліфікованого, освіченого, надійного та доступного, впродовж життя "оновлюваного" особистісного капіталу людини. Людина створює знання, застосовує їх у різних сценаріях можливого майбутнього, втілює в соціальні і особистісні відносини.
Людина як знаннєвий ресурс, що працює не тільки як архів даних, але і як медіатор між наукою, інформацією й технікою до фази кінцевого результату у вигляді інноваційного продукту, посідає провідне місце в економічному розвитку. В інноваційному процесі головну роль відіграє людський капітал. Сучасна економічна теорія приділяє цій категорії пріоритетну увагу. Визнано його першорядну роль у суспільному виробництві. Статистична обробка структури капіталу розвинених західних країн показує, що нині фізичний капітал співвідноситься з людським як 1:3. Динаміка зміни цього показника тісно корелює з динамікою розвитку інформаційних технологій та їхнім впровадженням, оскільки інформаційні ресурси в сучасному світі стали базовими для розвитку людських знань та здібностей .
Найчастіше можна зустрітися з двома найбільш дискутованими моделями інноваційного суспільства: інноваційно-інвестиціпною та інтелектуально-інноваційною. Відповідно визначальним фактором кожної з них є людський ресурс (інтелект) та фінансовий (інвестиції). Але вже декілька років поспіль такі країни, як Японія, США, Південна Корея намагаються просуватися далі: поєднати ресурси знання та інновацій в інноваційно-знаннєвий тип суспільства, або суспільство знань та інновацій. Ключова характеристика останнього - продукування (створення) нових та/або використання вже існуючих знань із численних джерел інформації, перетворення їх на інновації, що стає фактором високопродуктивного розвитку виробництва та суспільного добробуту.
Нові соціальні зв'язки та відносини в такому суспільстві підтримуються інноваційною культурою людини, яка формується шляхом широкого залучення університетів (освітніх закладів), як інкубаторів інноваційного мислення, в громадське життя, бізнес-процеси, соціальний менеджмент, виробництво культурних цінностей та ін. Інновація стає не тільки інструментом зростання економічної ефективності, але й життєвою цінністю, способом осмислення та "втілення" життя. Усі сфери суспільства підпадають "під дію" інноваційного фактора: політичні технології, приватні та сімейні стосунки, мистецтво, освіта й виховання тощо. Інноваційне мислення створює новий світ можливостей як для індивіда, так і для суспільства в цілому.
2.Причини виникнення психологічних бар'єрів при провадженні інновацій
У сучасному світі рівень науково-технологічного розвитку є не тільки одним із найважливіших показників соціально - економічного стану країни, а й основним ресурсом її економічного зростання. На сьогодні істотно зростає значення як науково-дослідної діяльності, так і конструкторських, і експериментально-дослідних розробок для здійснення інноваційних процесів.
Нині державна інноваційна політика та механізм її реалізації залишаються досить проблематичними. Україна прийняла ряд законодавчих документів, що в цілому відповідають правовим актам, рекомендованим Всесвітньою організацією інтелектуальної власності і дістали позитивну оцінку з її боку. Однак проблема ефективної законодавчої підтримки інноваційного розвитку України ще не вирішена.
Існують різні механізми державного впливу на регулювання інноваційної діяльності. Одним із найбільш поширених є створення нормативно-правового середовища, найбільш сприятливого для високотехнологічних галузей виробництва. Йдеться про правові та організаційно-економічні заходи, спрямовані на податкове, амортизаційне, митно-тарифне стимулювання підприємств.
В Україні процес становлення інноваційного законодавства проходить певні етапи. В Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р. формулюються завдання науки як найважливішого елемента інноваційного циклу. В цьому Законі зазначається, що метою НДДКР є концентрація зусиль на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу та вирішення найважливіших соціально-економічних, науково-технічних та екологічних проблем розвитку галузей промисловості України на основі створення принципово нових технологій та матеріалів при ефективному сприянні цьому процесу з боку держави. У той самий час у Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. інноваційній діяльності надається статус однієї із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Закон України «Про засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.1992 р. регламентує технологічні парки та технополіси як один з типів спеціальних (вільних) економічних зон. Іншими словами, закладена законодавча база формування інноваційної інфраструктури. У Законі України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» визначаються правові та економічні засади запровадження та функціонування технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств, що виконують інвестиційні та інноваційні проекти за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків. Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований па підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. В Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначені стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями інноваційного розвитку суспільства, реалізація яких має здійснюватися за безпосередньою участю вітчизняної науки на основі нових наукових розробок і технологій. Так, у 1991-2003 рр. кількість прийнятих в Україні нормативно-правових актів, що регламентують визначення та реалізацію державних пріоритетів, визначають засади наукової, науково-технічної та інноваційної політики, порядок фінансування і державної підтримки науково-технічної діяльності, питання охорони прав інтелектуальної власності, створення та функціонування інноваційних структур, перевищила позначку 300 одиниць, у тому числі 20 законів.
Отже, нормативно-правова база забезпечення інноваційної діяльності є більш-менш достатньою. Спочатку визначимося з тим, що позитивного було запроваджено з прийняттям існуючого законодавства.
По-перше, були визначені пріоритети інноваційної діяльності як за масштабами (державні, галузеві, регіональні), так і за термінами (довгострокові, середньострокові).
По-друге, крім визначення термінів «інновація», «інноваційна структура» тощо, були задекларовані державні преференції для суб'єктів інноваційної діяльності (пільги з податку на прибуток та податку на додану вартість, митні збори та умови їх повернення). Можна стверджувати, що був визначений механізм державного інвестування в інноваційну діяльність за рахунок надання пільг .
На жаль, інноваційне законодавство так і не знайшло свого практичного втілення. Основна причина цього полягає у відсутності умов та механізмів фінансової реалізації правових норм інноваційного розвитку.
Згідно із Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», одним із основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування. А ст. 34 цього Закону встановлює фінансування науки на рівні 1,7 % ВВП.
Дані таблиці 3 свідчать, що спостерігається тенденція до зростання обсягів фінансування, але воно залишається вкрай низьким . Приріст ВВП за останні роки настільки незначний, що збільшення фінансування на 37 % у 2003 р. у порівнянні з приростом ВВП на 18,4 % не позначилося на реальних показниках фінансування науки, не справило позитивного впливу на розвиток науки.
На сьогодні фінансові можливості України є досить обмежені: ВВП як основне джерело фінансових ресурсів країни має дуже низьке значення і темпи його зростання теж повільні, тому, який би відсоток ВВП не спрямовувався на науково-дослідні розробки, в абсолютній величині обсяг таких вкладень буде незначний. У 2003 р. обсяг фінансування науки становив 1,35 % ВВП. Порівняно з критерієм, що пропонується ЄС, він менший на 1,15 %. У цілому ж питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менш як 1,5 % притаманна країнам із сировинною орієнтацією економіки.;
Дані таблиці свідчать, що фінансування підприємствами наукових та науково-технічних робіт здійснюється за рахунок коштів замовників і переважно вітчизняних. Це, з одного боку, добре, але якщо згадати про обмеженість внутрішнього попиту на результати наукових та науково-дослідних робіт (внаслідок відсутності грошей), можна зробити висновок, що іноземні інвестори не дуже заінтересовані в розвитку вітчизняної науки. Слід зазначити, що вітчизняні та іноземні замовники фінансують прикладні дослідження, тобто дослідження, спрямовані на пошук шляхів вирішення технічних та технологічних проблем стосовно конкретної галузі, що базуються на вже існуючих досягненнях. Але необхідно пам'ятати, що інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень, тобто розробки гіпотез, концепцій, теорій у конкретних сферах наукової діяльності, які є основою для створення нововведень. Результати цих початкових досліджень с найбільш передбачуваними. Тому в більшості високо розвинутих країн фінансування фундаментальних досліджень здійснюється в адміністративно-відомчій чи програмно-цільовій формі.
Останнім часом все більше усвідомлюється необхідність стимулювання інноваційної діяльності підприємств, науково-дослідних установ і навчальних закладів одночасно з пошуком того законодавчого поля, яке дозволило б зберегти конкурентне середовище. В Україні стимулювання інноваційної діяльності регламентується Законом України «Про інноваційну діяльність», проте відповідні статті цього Закону (ст. 21 та ст. 22) практично так і не були реалізовані.
Статистика свідчить про неухильне скорочення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації. У 2002 р. інноваційно-активними було 1506 промислових підприємств, або 3 % загальної кількості підприємств; у 2003 р. цей показник знизився на 25 %. У США інноваційно-активними є 85-90 % підприємств, у Франції, Великобританії та Німеччині - 70-80 % підприємств, у Канаді - 84 %.
Недостатня інноваційна активність зумовлена, перш за все, незаінтересованістю підприємств впроваджувати інновації. Це пов'язано насамперед з відсутністю оборотних коштів та недостатніми обсягами інвестиційних ресурсів, із скороченням недержавних замовлень на виконання НДДКР, відсутністю встановлених законом преференцій для інноваційних проектів, а також із дуже низьким рівнем інноваційної культури в Україні .
Основою інноваційного розвитку має бути створення ефективної інноваційної інфраструктури, одним із видів якої є технопарк, але існуюче законодавство щодо технопарків є недосконалим. По-перше, відсутні чіткі механізми та регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів; чітко не визначені критерії відокремлення інноваційних проектів від «не інноваційних». По-друге, велика кількість бюрократичних перешкод при відкритті технопарку. Для відкриття технопарку необхідно, щоб: Верховна Рада ухвалила закон про відкриття технопарку; Кабінет Міністрів в особі віце-прем'єра з гуманітарних та інших інноваційно-наукових питань затвердив інноваційний проект; Національна академія наук України в особі президії розглянула проект. З 2003 р. НАН «подає проекти до Кабінету Міністрів»; Міністерство освіти та науки повинно теж взяти участь у прийнятті рішення про реєстрацію інноваційного проекту (здійснює облік і контроль, паперову роботу, організує експертизу, розглядає на засіданні робочої групи й рекомендує до розгляду державної комісії). Для ефективного функціонування технопарків необхідно чітко визначити цілі інноваційної діяльності, що дозволить детальніше визначити критерії відбору інноваційних проектів, скоротити строки розгляду проектів та інших матеріалів, удосконалити порядок та затвердження інноваційних проектів.
Найважливішим завданням держави в умовах обмеженості ресурсів має стати визначення науково-технічних і технологічних пріоритетів. Метою Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» є створення правової бази для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва. Виходячи з мети цього Закону пріоритетними, в умовах дефіциту фінансових ресурсів, повинні бути декілька напрямів, але ж в Украйні приймається програма на 120 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (в Росії, наприклад, -17, в Японії - 8) . Слід зазначити, що більшість пріоритетних напрямів інноваційної діяльності орієнтовані на розвиток третього-четвертого технологічних укладів (третій та четвертий технологічні уклади характеризуються розвитком хімічної, машинобудівної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, електроенергетики, приладобудування та синтетичних матеріалів; п'ятому технологічному укладу притаманні такі галузі: атомна енергетика, мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія, генна інженерія, аерокосмічна промисловість).
За 14 років незалежності українська інноваційна сфера так і не стала привабливою як для вітчизняного, так і для іноземного інвестора. В Україні існує дуже багато ризиків, пов'язаних з нестабільністю політичної системи, законодавства, економічних процесів. Одним із інструментів заохочення інвесторів вкладати гроші, передусім у таку ризиковану діяльність, як інноваційна, є зниження ризиків. Це можна досягти шляхом державного страхування кредитів на інноваційні проекти, встановлення відповідальності за нецільове використання кредитів, надання можливості інвестору бути співвласником результатів інноваційного проекту. Але все це повинно бути прописано в законі, а також передбачено механізмом впровадження та реалізації. Ділові ризики в процесі здійснення інноваційних проектів можна знизити при правильно побудованій стабільній законодавчій базі.
Активізувати інноваційну активність можна за такими напрямами: пряме фінансування інноваційної діяльності по створенню прогресивної техніки, технології, шляхом виділення з бюджету певного обсягу фінансових ресурсів (як це передбачено Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність»), прийняття державних цільових програм, збільшення обсягів державного замовлення на інноваційну продукцію; непряме фінансування, тобто створення умов для наукових організацій та господарюючих суб'єктів, які беруть участь в інноваційній діяльності, шляхом надання податкових та кредитних пільг, прискореної амортизації, патентно-ліцензійної політики.
Законом України «По інноваційну діяльність» передбачено непряме фінансування інноваційної діяльності, але, як вже зазначалося, на практиці воно не працює. Найбільш ефективним, на нашу думку, в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів, є податкові пільги. Пільги необхідно пов'язати, перш за все, з прискоренням НТП. Податок повинен відчутно зменшуватися залежно від обсягу витрат на розробку і освоєння нової високоефективної продукції. Доцільно активніше вводити податковий кредит, при використанні якого загальна податкова база змінюється залежно від річного приросту витрат на НДДКР.
Вирішення проблеми законодавчого забезпечення інноваційної діяльності дозволить не тільки декларувати, а й реалізувати інноваційний розвиток соціології та економіки.
Чинне законодавство у сфері інноваційної діяльності не має структурної повноти, що в поєднанні з практикою зупинення чинних законодавчих норм спричиняє певні негативні наслідки в частині управління інноваційною діяльністю.
Наведене свідчить про необхідність удосконалення інноваційного законодавства в Україні. Слід зазначити, що законодавчі акти, пов'язані з нормативно - правовим регулюванням інноваційної діяльності, не узгоджені між собою і визначають загальні, найбільш принципові положення, проте не регламентують інноваційну діяльність як логічний і послідовний інноваційний процес, спрямований на прискорення економічного розвитку України.
Список використаної літератури:
1. Иванов В.Н. Инновационные социальные технологии устойчивого развития.-Уфа: Дизайн Полиграфо.-2003.-352 с.
2. Аптоток Л. Л., Порцпик А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації - К., 2003.
3. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: курс лекцій.-К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, 2000.- 88с.
4. Смелзер Н.Д. Проблеми соціології. - Львів: Кальварія.- 2003.-128с.
5. Стогний В. С. Условия развития инновационной деятельности на Украине // Инновации. - 2004. - № 9. - С. 8.
6. Статистичний щоричник України за 2003 piк. - К., 2003. - 347 с.
7. Соловьев В. П. Современные тенденции формирования инновационного законодательства на Украине // Инновации. - 2004. - №
8. Ващук Я. Про державну «підтримку» інноваційної діяльності // www.patcnl.km.ua.
9. Г.Е. Зборовский, Н.Б. Костина Социология управления. – Екатеринбург, 2004.-324с.
10. О.В.Ромашов, Л.О.Ромашева. Социология и психология управления. –М.: Изд-во «Экзамен», 2003.-165с.
Таблиця 1.1
Довгострокові прогнози розвитку країн Східної Європи
Демографічні прогнози на 2050, в млн.
| 1995 | 2050 | |||
| низький | середній | Високий | ||
| Східна Європа* | 152 | 110 | 131 | 156 |
* Східна Європа включає: Білорусь, Болгарію, Чеську Республіку, Угорщину, Польшу, Румунію та Україну.
Рівень зростання валового продукту, 1996-2050
| Низька вірогідність |
Середня вірогідність |
Висока вірогідність |
|
| Країни в перехідному стані | 2% | 3% | 4% |
Економічні прогнози ВНП (мільярди доларів США 1995 р.)
| 1995 | 2050 | |||
| низький | середній | високий | ||
| Східна Європа | 678 | 2,015 | 3,446 | 5,682 |
Таблиця 1.2
Прогнози розвитку для нових членів Європейського Союзу з урахуванням сучасного рівня зростання національного продукту2
| Нові члени ЄС | Очікувана кількість років, потрібна для досягнення середнього рівня доходів 15 країн ЄС |
| Чеська республіка | 39 |
| Естонія | 31 |
| Угорщина | 34 |
| Латвія | 58 |
| Литва | 53 |
| Польща | 59 |
| Словаччина | 38 |
| Словенія | 31 |
Таблиця 2
Класифікація інновацій
| Класифікаційна ознака | Класифікаційні групування інновацій |
| Сфери використання інновацій | Управлінські, організаційні, виробничі, соціальні та ін. |
| Етапи НТП, результатом яких стали наступні інновації | Наукові, технологічні, інформаційні |
| Ступінь інтенсивності інновацій | „Бум", рівномірна, слабка, масова |
| Темпи реалізації | Швидкі, повільні, зростаючі, затухаючі, стрибкоподібні, рівномірні |
| Масштаби інновацій | Міжконтинентальні, міжнаціональні, регіональні; крупні, середні, малі |
| Результативність інновацій | Висока, низька, стабільна |
| Ефективність інновацій | Економічна, соціальна, екологічна, інтегральна |
Таблиця 3
Динаміка витрат на наукові дослідження та розробки в Україні, млн.грн
| Показник | 1998р. | 1999р. | 2000р. | 2001р. | 2002р. | 2003р. |
| ВВП | 102593,0 | 130442,0 | 170070,0 | 204190,0 | 225810,0 | 267344,0 |
| Загальний обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт | 1261,0 | 1554,1 | 2046,3 | 2432,5 | 2611,7 | 3597,4 |
| У тому числі за рахунок держбюджету | 363,0 | 428,2 | 614,5 | 751,6 | 733,3 | 1070,7 |
| Власних коштів | 39,2 | 62,0 | 61,3 | 210,4 | 146,7 | 228,5 |
| Коштів замовників вітчизняних | 494,1 | 597,6 | 785,8 | 789,5 | 933,6 | 1342,8 |
| Іноземних держав | 291,1 | 359,7 | 477,1 | 555,3 | 683,1 | 875,1 |
| Інших джерел | 73,5 | 106,6 | 107,6 | 125,7 | 115,0 | 80,3 |
| Загальне фінансування наукових та науково-технічних робіт, % до ВВП | 1,23 | 1,19 | 1,20 | 1,19 | 1,16 | 1,35 |
Соціологія молоді як галузь соціологічної науки
Соціологія релігії
Соціологія як соціальна система
Специфика деятельности социальных служб по защите безработных
Средний класс в СССР и России
Становление и развитие социологии в XIX веке
Становление класса собственников в современной России
Статистика
Статистика населения
Статистика производственного травматизма
Copyright (c) 2024 Stud-Baza.ru Рефераты, контрольные, курсовые, дипломные работы.