База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Статистика міграції населення України

Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Міграції – це переміщення людей із зміною місця проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно від багатьох причин. За причинами міграції бувають соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напряму – імміграцією. Внутрішні міграції – це переміщення населення між різними регіонами, населеними пунктами, вони не впливають на зміну чисельності населення країни взагалі, а тільки на його перерозподіл у її межах.

Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції, організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовими залежно від форм переміщення. Провідне місце серед міграцій за обсягами мігрантів займають соціально-економічні (або трудові) міграції. Їх структура подана на схемі, складеній М.Д.Романюком (2000 р.). Дехто із дослідників виділяє серед міграцій т. з. “маятникові”, тобто міграції напряму село-місто-село чи місто-село-місто, які здійснюють люди впродовж доби.

Вони живуть у селі (місті), їдуть на роботу в місто (село), повертаються назад додому в село (місто), здійснюючи поїздки за принципом маятника. Їх тільки умовно можна назвати міграціями, бо населення не змінює місця проживання. Такі поїздки правильніше називати “маятниковим” переміщенням людей.

Розглянемо особливості міграцій населення України, їх причини, спрямованість та обсяги у різні історичні періоди. Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів. На кістках українських людей стоїть північна пальміра – місто Санкт-Петербург, яке будувалося ними та багато інших будов.

Перебування України у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської), Польщі зумовило в різні часи міграцію населення з України у різні кінці цих імперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складником війська цих імперій. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоків населення з різних частин України. Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). До цього часу, за даними В.Кубійовича, за межами української етнічної території проживало понад 1 млн. українців. Інтенсивний або масовий міграційний рух людей із Наддніпрянщини та західноукраїнських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині. Про інтенсивність еміграції з цієї частини України свідчать такі показники: у кінці ХІХ ст. виїжджало щорічно понад 40 тис. осіб, а вже на початку ХХ ст. – понад 200 тис. осіб. Найбільше емігрантів було із Лівобережжя, значно менше – з центральних та південних регіонів, в яких сільськогосподарське виробництво велося на капіталістичних засадах (товарне зернове господарство і буряківництво). У Придніпров’я і Донбас, де розвивалась гірничодобувна і вугільна промисловість, а також у Причорномор’я приїжджали на заробітки люди із Росії, вони назавжди тут приживались, але їх кількість ніхто не обраховував. В кінці ХІХ ст. внаслідок аграрного перенаселення, що зумовлювало безземелля селян, важке соціальне становище, посилюється міграція населення із західноукраїнських земель спочатку у країни південної та західної Європи, а потім – в Америку. Хвиля цієї міграції спочатку захопила Закарпаття, Галичину, а потім і Буковину, Волинь та ін., вона була така сильна, що привела до зменшення українців в Австро-Угорщині на 800 тис. осіб (12.5% від всіх українців краю). На початку ХХ ст. тільки до США емігрувало 350 тис. осіб, Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки – понад 30 тис. осіб. Така масова еміграція населення із території всієї частини України вплинула значною мірою на природний приріст населення не тільки у роки цієї міграції, але й у подальшому майбутньому (бо виїхали переважно молоді люди, здатні до відтворення). Хоча місця вибулих українців нерідко займали поляки, що переселялися на “східні креси”, їх кількість не була такою великою, як вибулих українців і не могла їх перекрити, але така імміграція посилила польський елемент у етнічному складі населення.

Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північноросійських просторів. Туди само було заслано також багато українських інтелігентів, яких було звинувачено сталінським режимом у шкідництві, контреволюційній діяльності, шпигунстві та ще всіляких неіснуючих гріхах (тільки за 1934-1937 рр. ув’язнено 465 тис. осіб). Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян у Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виробництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України. Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР (1939 р.) розпочались, а після Другої світової війни продовжились також репресії проти т.з. “куркулів” та патріотично настроєного населення західної частини України. Тільки у 1944-1952 рр. за межі держави було виселено з цих земель понад 1.5 тисячі сімей “куркулів” та понад 180 тисяч осіб, які перебували в ОУН та УПА. З Другою світовою війною пов’язана масова евакуація людей із міст у східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді із окупованих регіонів на роботу в Німеччину, масове переміщення людей з одних регіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.

В післявоєнний період Україна стала регіоном масової імміграції. Сюди стікалось населення із різних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинах держави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили у східних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди із західних областей – у східні та південні частини України. Внаслідок договорів радянського і польського урядів відбулося переселення українського населення з Польщі в Україну (понад 400 тис. осіб). Це суттєво не позначилося на чисельності населення даної території, але вплинуло на його етнічний склад (на збільшення частки корінної нації). На протилежну спрямованість цього процесу вплинуло масове переселення росіян у Крим на місце виселених кримських татар.

Із початку 60-х років ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді. Внаслідок організованих наборів молодь їде на величезні промислові новобудови Радянського Союзу, на освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. Цей процес трошки сповільнився у 70-90-і роки, але продовжувався аж до здобуття Україною незалежності. Переважна більшість міграцій на цей час – соціально-економічні, якщо не рахувати виїзду за кордон людей, які переслідувались владою, та євреїв. У післявоєнний період посилюються міграції людей в напрямі село-місто, що було зумовлено швидкою індустріалізацією держави. За рахунок таких міграцій різко зростала як чисельність, так і частка міського населення (за 1939-1979 рр. – на 16.9 млн. осіб, із 33.5 до 61.2%), зараз в Україні міське населення становить 68% від загальної кількості. Найбільші темпи таких міграцій були характерні для Донецького та Придніпровського районів, найменші – для західної та північної частини України. Характерною особливістю таких міграцій було не тільки переміщення людей із сільської місцевості у міста свого регіону (області), а й їх міграції у міста інших частин України (із сіл північної і західної частин – у Придніпров’я і із сіл різних регіонів – у Донбас, до столиці. Із поглибленням загальної економічної кризи в Україні ці процеси поступово сповільнюються, а в останні роки подекуди набувають протилежного спрямування. За 1995-1996 рр. за рахунок позитивного міграційного сальдо чисельність сільського населення збільшилась на 142 тис. осіб.

У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги і напрями міграційних потоків. У перші роки після проголошення незалежності України значно зменшились обсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподіл спеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. З іншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було додатнім, в 1992 р., наприклад, воно становило понад 282 тис. осіб. Однак, вже з 1993 р. припинився потік репатріантів, посилилися кризові процеси в економіці, що зумовлювали скорочення працівників у різних галузях господарства, зниження рівня і погіршення якості життя людей. Надія на недовготривалість цих процесів, на проведення ринкових реформ в країні ще певний час стримувала переселення людей за межі держави. Але вже із 1994 р. сальдо міграції стає від’ємним, його обсяги збільшуються, поступово все більше людей бере участь у міждержавних міграціях. За даними центру “Демократичні ініціативи” не менше 5-7 млн. громадян України з більшою чи меншою періодичністю виїжджають за кордон на тимчасові сезонні роботи з метою поповнення сімейного бюджету. Багато людей не мають можливості реалізувати свої здібності у власній країні і вимушені її залишати. Виїжджають переважно люди з високими якісними характеристиками робочої сили та інтелектуального потенціалу. Із 1995 р., коли вперше в Україні Міністерство статистики почало облікувати мігрантів, можна аналізувати не тільки обсяги міграцій, але й вікову, статеву, етнічну, освітню і професійну структуру мігрантів. Ці дані свідчать про те, що вибуття населення з України становить серйозну проблему, яка у перспективі може становити загрозу формуванню продуктивного праце-ресурсного потенціалу. Це підтверджує ряд показників, передусім, це обсяги мігрантів. Аналіз засвідчує велику міграційну активність населення України. Воно бере участь як у внутрішніх (внутрішньорегіональних та міжрегіональних), так і міждержавних міграціях. У цих міграціях було задіяне тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб. Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення держави, а тільки на його перерозподіл в межах її території. Їх обсяги поступово зменшуються, бо високий рівень безробіття, що охопив всі регіони України, не сприяє переміщенню населення. Особливо сповільнилися обсяги міграцій із сільської місцевості у міста, що були досить значними у 80-90-ті роки. Обсяги та спрямованість внутрішньо державних міграцій зумовлюються значною мірою територіальними відмінностями у соціально-економічному розвитку, різним рівнем життя населення, його структурою та ін.

Дослідженнями встановлено, що міграційна активність є набагато вищою серед міського населення, ніж серед сільського, що місцями вибуття мігрантів є, передусім, малі та середні міста, а прибуття – великі міста. Тільки у 1998 р. зі зміною місця проживання в Україні перемістилось понад 129.5 тис. осіб, що набагато менше, ніж у попередні роки. Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До 1993 р. Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис. осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків. Така міграція певною мірою пом’якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутків для багатьох родин. Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботах зайняті люди з усіх регіонів України. Серед них у країнах СНД у 1998 р. працювало 8.3% мігрантів, а решта – у інших країнах. Більша частина мігрантів працювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії, Польщі, Росії, Ізраїлі, Ліберії, Багамах, Кіпрі, США та ін. Переважна більшість мігрантів – чоловіки (понад 70%). Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів, які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській, Закарпатській, Львівській, Харківській, Тернопільській, Донецькій та Івано-Франківській областях. Найширшою є географія зовнішніх зв’язків мігрантів із Одеської області, вони працювали у 32 країнах світу.

За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб. Більшість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.). Більшість серед мігрантів – понад 60% - люди працездатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію. Серед тих, хто виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує в розвинені країни світу (в 1995 р. – 24%). В їх числі багато людей, які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто т. з. “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7 докторів наук, а в інші країни – 17. В останні роки змінюються як напрями міграцій, так і склад мігрантів. У середині останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни. Зустрічні міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але вони дуже незначні із інших країн світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі.

Україна постійно приймає біженців із “гарячих точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн. Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар’єром для такої міграції. На початок 2005 р. в Україні було 12,4 тис. біженців.

Внаслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвища міграційна активність характерна для населення високоурбанізованих та прикордонних регіонів України: Львівської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.   Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових трудових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників” до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чим більшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках. Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної – 1-годинної доступності до роботи. Вони дозволяли не тільки отримувати роботу людям із сільської місцевості у місті, але й забезпечували їм отримання багатьох соціальних послуг, позбавляли їх багатьох житлових проблем та ін. Однак, внаслідок процесів реформування підприємств, припинення чи скорочення їх діяльності багато людей, що брали участь у маятникових поїздках населення, повернулися до сільського способу життя. Цьому сприяло також зменшення кількості рейсів на приміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них. Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення. У населених пунктах, де є більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста), є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я. У період соціально-економічної кризи виник новий маятникових міграцій населення – шоп-туризм, який включає поїздки населення за кордон з метою придбання товару. Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер – всієї території України. Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни (Польщу, Угорщину, Румунію, Молдову, Росію, Білорусь, Туреччину), а також у Китай, Сінгапур, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються. Перед керівництвом української держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів за межами країни.

Причини та наслідки трудової міграції населення України

Проблемою українського ринку праці є надмірна трудова міграція (за різними оцінками від 2 до 7 млн. осіб). Близько 80% трудових мігрантів працюють за кордоном нелегально, хоча із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавні угоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори. За даними статистичних опитувань, наші мігранти мають досить високий освітній рівень. 75% з них мають вищу чи незакінчену вищу освіту. Той факт, що за кордоном респонденти працюють як правило не за фахом, не є фактором, що стримує міграцію. Тобто, досить кваліфіковані фахівці з різних сфер, освічені люди, на підготовку яких витрачені значні, переважно державні кошти, не можуть реалізуватись у власній країні, а отже і кошти витрачені на їх підготовку залишаються не відпрацьованими державі. До того ж, значний відсоток серед мігрантів складає молодь. Серед громадян віком 15-70 років, які шукали іншу основну або додаткову роботу у 2006 році, кожен третій був молодою людиною віком 15-29 років. Основною причиною, яка спонукає молоду людину шукати іншу роботу є низький рівень оплати праці та неповна зайнятість. До того ж молодь, виїжджаючи за кордон або до інших регіонів у пошуках тимчасового заробітку, має більше шансів та причин й можливостей залишитись на постійне місце проживання. Тобто, так би мовити, складає групу ризику, яка не повертається на батьківщину. Отже, вилучає назавжди себе, як працівника та своїх майбутніх дітей, як осіб, що оновлюють трудові ресурси.

Отже, серед основних причин трудової міграції населення України, можна виділити наступні:

1. Високий рівень безробіття

2. Низький рівень заробітної плати

3. Непотрібність фаху на батьківщині

4. Зникнення деяких галузей виробництва або значне їх скорочення

5. Економічна нерозвиненість окремих регіонів або не повна їх переорієнтація на ринкову економіку (це стосується особливо Західної України, де майже відсутні великі промислові підприємства, а статус «загальносоюзного курорту» цей регіон втратив, через що було вивільнено значну частину трудових ресурсів, яка переміщується у Східну Україну або до сусідніх держав).

Високий рівень безробіття в країні зумовлений більше об’єктивними причинами, тобто тими економічними законами, на дію яких людина майже не може впливати. Здобуття незалежності, перехід від планової економіки до ринкової, швидкість темпів проходження країною шляху розвитку від адміністративно-командної системи до демократії, спад економіки, застарілість основних фондів, шалений темп науково-технічного прогресу, економічні реформи і т.д. Що стосується рівня реальних доходів громадян, то подивимось на взаємозв’язок динаміки валового внутрішнього продукту та рівня реальних доходів громадян (Графік 1). З нього можна зробити висновок, що підвищення заробітної плати не підкріплене підвищенням ВВП, що призводить до швидкого «з’їдання» досягнутого рівня інфляцією наступних років. Статистика свідчить про суперечливі наслідки трудової міграції для України. Максимальні середньомісячні доходи трудових мігрантів складають понад 2 млрд. грн або 400 млн. дол. США. В країні зменшується рівень бідності зростає сукупний попит, збільшується місткість ринку тощо. Одночасно від 2 до 6 млрд. дол.. США на рік не оподатковуються державою, а ціни на товари і послуги на внутрішньому ринку зростають без відповідного збільшення купівельної спроможності основної маси населення. Соціологічне опитування трудових мігрантів показало, що 95% їх у всіх регіонах країни оцінила результати своїх зарубіжних подорожей однозначно позитивно. Забезпечення певного рівня матеріального добробуту, запобігання зубожінню людей в умовах глибокої соціальної кризи і таким чином, зниження соціальної напруги в суспільстві є найважливішим наслідком міжнародної міграції. З іншого боку Україна втрачає трудові ресурси та стикається з низкою соціальних проблем, які пов’язані з вихованням та навчанням дітей трудових мігрантів, що лишаються без належного нагляду дорослих.

Трудова міграція населення України – це проблема, у вирішенні якої слід звернути увагу на такі аспекти.

Україна стала сусідом Європейського Союзу. Країни, які поповнили Союз, отримали можливість доступу до ринку товарів Євросоюзу, а також до ринків праці. Сьогодні ринок цих країн потребуватиме більше трудових мігрантів, однак, зобов’язання, прийняті перед вступом, ускладнили в’їзд та легалізацію. З іншого боку, близькість до України дозволяє створювати спільні підприємства у прикордонних регіонах із залученням місцевої робочої сили. Це необхідно врахувати при плануванні та розміщенні продуктивних сил в регіоні. Як країна значної кількості трудових мігрантів Україна також є об’єктом міграції з країн Південно-Східної Азії. Жителі цих країн працюють в сільському господарстві та торгівлі, а також Україна є транзитною країною для нелегальних мігрантів в Західну Європу, що зумовлює проблему у відносинах з Євросоюзом. Значна кількість мігрантів-заробітчан викликає неоднозначну реакцію суспільства в країнах працевлаштування. Супротив експансії українських жінок в життя італійського суспільства, наприклад, вже проявився в організованому протистоянні в певних регіонах Італії. Загрозливим для демографічного стану України є те, що високорозвинені Європейські країни (Німеччина, Італія, Англія, Франція) та Росія перебувають у фазі демографічної кризи, що змушуватиме їх створювати сприятливі умови трудової міграції з України в майбутньому). Таким чином, для розв’язання проблем трудової міграції в Україні, на наш погляд необхідно, перш за все вирішити питання підвищення рівня оплати праці; по-друге розв’язати соціальні питання пов’язані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умов колективних договорів і угод щодо цього; по-третє прийняти трудовий кодекс України.

Література

1. Борисов В.А. Демография. Изд. 3-е. М.: Юнити, 2003.

2. Демография / Под ред. Н.А. Волгина, Л.Л.Рыбаковского. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005.

3. Зверева Н.В., Елизаров В.В., И.Н. Веселкова. Основы демографии. М.: Издательстов ПРИОР, 2004.

4. Медков В.М. Демография. М.: Издательство НОРМА, 2004.

5. Население России. Второй ежегодный демографический доклад. М., 2006.

6. Рыбановский Л.Л. Миграция населения: прогнозы, факторы, политика. М., 2006.

7. Социальная статистика. / Под ред. И.И. Елисеевой. М., 2002.

8. Экономическая география России. / Под ред. А.В.Коновалова. М., 2006.

9. http://www.ako.ru

Статистика міграції населення України Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Міграції – це переміщення людей і

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу