База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Судова влада та органи, що її здійснюють

План

Вступ

1. Поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади

2. Основні ознаки судової влади

3. Суд як орган судової влади

4. Поняття та ознаки правосуддя

5. Правовий статус суддів в Україні

Висновки

Вступ

Ідея розподілу влади та виділення судової влади як самостійної гілки влади, знайшла своє відображення в законодавстві України лише в кінці ХХ століття, хоча виникла вона вже досить давно.

Ще в працях Аристотеля, Платона, Полібія, Епікура та ін. була закріплена думка про те, що існують елементи держави, які виконують окремі функції. Ці елементи тісно пов’язані між собою, всі вони здійснюють свої функції на основі закону.

Деякі вчені висувають ідею про божествену сутність судової влади і доводять, що доктрині про розподіл влади вже три тисячі років.

Разом з тим, у джерел класичної теорії розподілу влад стояли Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск’є та Ж.- Ж. Руссо. Дж. Локк ще не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку влади. Він лише зупинився на характері взаємовідносин законодавчої влади з судами, вважав, що законодавець не може брати на себе право керувати за допомогою деспотичних указів. На сторожі закону повинен стояти суд.

Ш. Монтеск’є у своєму творі „О духе законов” (1848) робить висновок: „В каждом государстве есть три рода власти: власть законодательная, власть исполнительная и ведающая вопросами гражданского права». Ця влада карає за злочини, її називають судовою владою.

На відміну від Ш.Л. Монтеск’є, який розглядав судову владу як засіб стримання законодавчої та виконавчої влади, Ж.-Ж Руссо більш глибоко розглянув аспекти „третьої” влади, хоча і не використовував цього терміна в своїй праці „Об общественном договоре” (1762). Руссо одним з перших виділив роль суду як гаранта недоторканості свободи людини. Він писав про право затриманого на оскарження в суді арешту.

Сьогодні цю концепцію називають класичною. І до теперішнього часу вона є предметом вивчення, оскільки співвідношення економічних, політичних сил у суспільстві постійно змінюється, ускладнюється процес управління державою.

1. Поняття судової влади і співвідношення з іншими гілками влади

Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно з законами України.

Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів – судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

- цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди);

- ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

- здійснення правосуддя;

- конституційний контроль;

- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

- формування органів суддівського самоврядування;

- роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

- утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно – аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації).

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

2. Основні ознаки судової влади

Судова влада, як самостійна й незалежна гілка державної влади, має свої ознаки, які розкривають її поняття, допомагають відокремити її від інших гілок державної влади. До цих ознак належать:

1. Судова влада здійснюється виключно спеціальними державними органами – судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Для здійснення судової влади закон наділяє суди усіма необхідними повноваженнями. Судові рішення є обов’язковими на всій території України.

2. Судова влада в Україні належить судам, які складають єдину судову систему. Судова система, згідно з положеннями Конституції України та Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Судову владу можуть здійснювати тільки суди, що входять в судову систему України. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про судоустрій” головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Згідно зі ст. 18 Закону України „Про судоустрій”, єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов’язковими для всіх судів правилами судочинства, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України, вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами судійського самоврядування.

3. Суди є правозастосовчими органами. Вирішення судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного та ін.) до конкретного правовідношення, яке було предметом розгляду в судовому засіданні та виносить на їх основі мотивоване рішення (вирок).

4. Судова влада здійснюється на основі та в чіткій відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує порядок розгляду справ в суді, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового засідання.

5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя –важлива риса судової влади. У відповідності з положеннями, закріпленими в ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України „Про судоустрій в Україні” народ безпосередньо приймає участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних.

6. Владний характер повноважень суду – одна з обов’язкових ознак судової влади. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Вироки, рішення, постанови суду є актами застосування норм права і повинні виконуватися на всій території України, є обов’язковими для усіх осіб, що приймають участь у судовому процесі.

7. Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. В разі необхідності відповідні органи та посадові особи можуть застосовувати відповідні заходи для реалізації рішень та вимог суду. В державному механізмі функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов’язок яких входить виконання судових рішень: державні виконавці, кримінально – виконавчі інспекції Управління державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції, адміністрація державних органів та установ, адміністрація підприємств, установ організацій.

8. Самостійність та незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади слід розуміти те, що суди здійснюють свої функції без втручання кого – не будь у свою діяльність. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої та виконавчої влади; від інших органів, організацій, партій та рухів, посадових осіб; від позицій сторін в судовому процесі; від висновків органів досудового слідства і прокурора; від будь – яких інших осіб. Рішення суду не потребують якого – не будь подальшого ухвалення.

3. Суд як орган судової влади

Конституція України (ст. 125) закріпила, що система судів загальної юрисдикції в України будується за принципами територіальності та спеціалізації. Аналогічне положення закріплене і в Законі України „Про судоустрій”. Умовами для створення чи ліквідації суду є зміни в адміністративно – територіальному устрої, передислокація військ чи реорганізація Збройних Сил України.

Особливості виконання судом функцій вимагають, щоб суди формувались і працювали з дотриманням спеціальних правил – правил, які б гарантували якісне, компетентне виконання повноважень згідно з вимогами закону. У зв’язку з цим закон закріплює досить жорсткі вимоги, що стосуються кандидатів на заміщення посади судді і порядку створення судів.

Згідно з Конституцією та Законом України „Про судоустрій”, суди загальної юрисдикції створюються та ліквідуються Президентом України по представленню Міністра юстиції України, по узгодженню з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Кількість суддів в судах встановлюється Президентом України по представленню Голови Державної судової адміністрації України, яке узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням коштів, затверджених в Державному бюджеті України на утримання судів.

Специфіка суду як органу судової влади полягає також у тому, що для його діяльності встановлені особливі правила, процедури, що жорстко регламентують діяльність усіх учасників судового засідання. Основна ціль цих процедур – забезпечити об’єктивний, повний, всебічний розгляд усіх обставин, які мають юридичне значення для конкретної справи, і забезпечити винесення законного, справедливого рішення. Що стосується встановлених для органів законодавчої чи виконавчої влади процедур, то вони не мають тієї детальності, всебічності, яка встановлена для судових процедур.

Кожна з форм судочинства регламентована досить детально самостійними законодавчими актами – Законом “Про Конституційний Суд України”, Цивільно – процесуальним кодексом України, Кримінально – процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення.

4. Поняття та ознаки правосуддя

Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Правосуддю відводиться головне місце у здійсненні правоохоронної діяльності, що пов’язано з тими завданнями, які покладає на правосуддя як основну форму реалізації судової влади держава.

Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.

По – перше, його здійснюють шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і встановлення покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв’язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По – друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.

По – третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які виносить суд.

По – четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони обов’язкові до виконання по всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі є обов’язковими для всіх фізичних та юридичних осіб.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в том числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ.

Угода про відмову від права звернення за судовим захистом, як відомо, є не чинною.

5. Правовий статус суддів

 

Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій” положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані:

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і Законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;

2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

3) Не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян й інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання; у Кодексі професійної етики судді (затверджено V з’їздом суддів України 24.10. 2002р.) зазначається, що суддя не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

4) Не допускати вчинків і будь – яких дій, що ганять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності. Суддя не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, суддя повинен підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; при здійсненні правосуддя суддя повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Отже слід відзначити, що єдність вимог до кандидатів на посаду судді характерна для суддів однієї судової ланки, тобто скажімо для суддів місцевих судів існують одні єдині вимоги щодо віку, стажу роботи, для апеляційних суддів вже висуваються інші вищі вимоги щодо віку, стажу роботи, але єдині для суддів апеляційних судів.

Згідно ст. 127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою.

Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачено законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботиу галузі права не менше як п’ять років в тому числі не менш як 3 роки на посаді судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, який не молодший 30 років має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 7 років, в тому числі не менш з них п’ять на посаді судді.

Суддею ВСУ може бути громадянин України, який на день обрання досяг 35 років, стаж робот у галузі права не менше як 10 років, в тому числі не менше як п’ять на посаді судді.

Окремо передбачені вимоги для кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України.

Кандидат на посаду судді військового суду, крім того повинен перебувати на військовій службі, входити в штатну чисельність ЗСУ і мати військове звання офіцерського складу.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду, є складання кваліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує 11 років.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни, визнані судом обмежено дієздатними чи недієздатними; ті, що мають хронічні психічні або інші захворювання, які перешкоджають виконанню обов’язків судді; у відношенні яких провадиться дізнання, досудове слідство, судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту або непогашену судимість.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості.

Гарантії незалежності і самостійності суддів забезпечуються:

- особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів.

- незмінюваністю суддів та їх недоторканістю;

- порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

- забороною втручання у здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

- особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

- належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

- функціонуванням органів суддівського самоврядування;

- визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

При здійсненні правосуддя суддя не залежить від органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій; від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, а також від вищестоящих судів.

Незалежність суддів гарантується і в самому суді при розгляді конкретних справ. Не процесуальний вплив на думку судді з боку інших судів та керівників суду є неприпустимим.

Особливий порядок призначення і обрання суддів полягає у тому, що перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на п’ять років здійснює Президент України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів і за поданням Вищої Ради юстиції. Інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України на підставі рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду. А судді спеціалізованих судів – голови вищого спеціалізованого суду.

Закон чітко визначив підстави припинення повноважень судді, а звільнення судді з посади можливе лише тим органом, який його призначив, отже:

1) закінчення строку, на який його обрано;

2) досягнення суддею 65- річного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або звільнення його за власним бажанням;

10) у разі смерті судді.

Гарантією незалежності є й те, що за суддею який перебуває у відставці зберігається звання судді і такі самі гарантії недоторканності та соціального захисту, як до виходу у відставку.

Наступною гарантією є те, що судді наділені недоторканістю, а саме:

1. суддя не може без згоди ВРУ бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом

2. суддя не може бути притягнутий до відповідальності і покараний за прийняття судового рішення або інші дії пов’язані із здійсненням правосуддя.

3. суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.

4. гарантії недоторканності поширюються на його житло, службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі і документи.

Кримінальна справа щодо судді будь-якого суду може розглядатися по І інстанції апеляційним судом, а підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником.

Незмінюваність судді означає, що він перебуває на посаді і здійснює свої повноваження по розгляду і вирішення справ до виповнення 65 років (якщо обраний безстроково) або протягом 5 років (якщо призначений вперше) Для дострокового звільнення є передбачені законом підстави.

Суддя не може бути переведений на іншу роботу або в інший суд без його згоди, а звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді.

Таємниця постановлення судового рішення як гарантія незалежності суддів полягає у тому, що ст. 322 КПК – вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадій кімнаті запасних суддів або секретаря не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку.

Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадій кімнаті. ЦПК містить відповідну норму у ст. 210.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суддю у будь-якій формі забороняється і тягне за собою відповідальність. Зокрема згідно з КК України втручання у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376).

Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду є злочином проти правосуддя і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Законодавством встановлено адміністративну відповідальність за прояви неповаги до суду, за ухилення від явки до суду, непідкорення головуючому в судовому засіданні, невжиття заходів по виконанню окремої ухвали суду (ст. 185-3 КпАП).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів. Видатки на утримання судів у державному бюджеті визначаються окремо.

Організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України, яка є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Організаційне забезпечення діяльності ВСУ та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів.

Заходи державного захисту суддів від перешкоджання виконанню покладених на них обов’язків і здійсненню наданих їм прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю суддів, встановлені Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12. 1993 р.

У разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання, вживаються заходи особистої охорони судді, його близьких родичів, житла і майна або інші спеціальні заходи передбачені цим Законом.

Заходи безпеки вживають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ за рішенням голови суду.

Суддівське самоврядування та матеріальне забезпечення незалежності суддів.

Матеріальне та соціальне забезпечення суддів як їх право та гарантія незалежності включає:

1. право судді на відставку та збереження за ним недоторканості та соціального захисту як і до виходу у відставку, збереження за ним 80% (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років збільшується на 2%, але не більше ніж 90%) посадового окладу судді.

1. гарантованого розміру посадового окладу, збільшенням щомісячної надбавки за вислугу років, доплат за кваліфікаційні класи. Посадовий оклад судді не може бути меншим ніж 80% посадового окладу голови суду в якому працює суддя. Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах:

- при стажі роботи понад 3 роки – 10 відсотків, понад 5 років – 15, понад 10 років – 20, понад 15 років – 25, понад 20 – 30, понад 25 років – 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплат за кваліфікаційні класи.

2. забезпеченням судді житла чи належних побутових умов і т. д.

3. суддям надається 50- відсоткова знижка за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Такі ж пільги передбачаються за ними і після виходу у відставку.

4. суддя і члени його сім’ї мають право на безплатне медичне обслуговування в державних закладах охорони здоров’я. За суддями, що перебувають у відставці зберігається право на медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку.

Соціальний захист судді.

- життя і здоров’я суддів підлягають за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою.

- гарантованою виплатою одноразової страхової суми у випадку смерті судді при виконанні службових обов’язків сім’ї.

- гарантованою виплатою у разі заподіяння судді у зв’язку з виконанням відповідно до закону службових обов’язків каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров’я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, йому виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов’язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі п’ятирічного заробітку.

- збитки заподіяні знищенням або пошкодженням майна судді чи членам його сім’ї і близьким родичам у зв’язку з виконанням відповідно до закону суддею службових обов’язків відшкодовуються державою в повному обсязі. Виплата відповідних сум проводиться за рахунок сум державного бюджету.

Законом України “ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” встановлено особливу систему заходів державного захисту працівників суду, а отже суддів зокрема, від перешкоджання виконанню покладених на них обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та їх близьких родичів у зв’язку із їх службовою діяльністю.

Для забезпечення безпеки суддів та їх близьких родичів, недоторканості житла,

а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися такі заходи (ст. Закону “ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”):

- видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

- встановлення телефону за місцем проживання;

- використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

- тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку

- забезпечення конфіденційності даних про об’єкт захисту;

- переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Підставою для вжиття заходів для забезпечення безпеки суддів, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю або майну.

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки суддів та його близьких родичів може бути:

- заява самого судді або його близького родича;

- звернення керівника відповідного державного органу (голови суду);

- отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Кваліфікаційні комісії суддів, їх система та завдання.

Кваліфікаційні комісії є постійно діючими органами в системі судоустрою України. У системі судоустрою України можна діють:

- кваліфікаційні комісії суддів загальної юрисдикції;

- кваліфікаційна комісія суддів вій2ськоивх судів;

- кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

На сьогоднішній день утворено дев’ять окружних кваліфікаційних комісій суддів загальних судів, а кваліфікаційна комісія військових судів та кваліфікаційні комісії суддів спеціалізованих судів (господарських, а в перспективі – адміністративних судів), а також Вища кваліфікаційна комісія суддів здійснюють свої повноваження в місті Києві.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій становить три роки з дня їх утворення. Днем становить три роки з дня їх утворення. Днем утворення нової кваліфікаційної комісії є день її організаційного засідання по виборах голови, заступника утворення нової кваліфікаційної комісії є день її організаційного засідання по виборах голови, заступника і секретаря.

До кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту, а саме:

- шість судів, обраних до складу ККС (кваліфікаційної комісії суддів) конференціями відповідних судів;

- дві особи, від Міністерства юстиції України;

- дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою за місцем знаходження кваліфікаційної комісії суддів;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

- сім суддів, обраних з’їздом судів України;

- дві особи, призначені Верховною Радою України;

- дві особи призначені Президентом України;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа від Міністерства юстиції України.

Порядок формування ККС передбачено ст. 76 Закону “ Про судоустрій України”

До складу ККС та ВККС України не можуть бути обрані Голова ВСУ, голови вищих спеціалізованих судів, голови апеляційних судів, а також їх заступники, члени Вищої

ради юстиції. Верховна Рада України призначає членів ВККС постановою, Президент України – указом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – розпорядженням, Міністр юстиції – наказом.

ККС перевіряє відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом (ст7 Закону “ Про судоустрій”, ст. 127 Конституції України).

За результатами кваліфікаційної атестації ККС дає висновок про підготовленість до судової роботи кандидата на посаду судді. Цей висновок надсилається до Вищої ради юстиції.

ККС дає висновок про можливість переведення судді з одного суду до іншого суду того самого рівня та спеціалізації в межах п’ятирічного строку. Щодо суддів, які обрані безстроково то їх переведення вирішується ВККС. Остання дає висновки щодо можливої рекомендації для обрання суддею безстроково тим суддям, строк повноважень яких закінчився.

ККС дає висновок про можливість звільнення з посади судді з підстав, визначених законом. Цей висновок подається до Вищої ради юстиції, яка готує відповідне подання Президенту України чи Верховній Раді України.

ККС припиняє перебування у відставці суддів місцевих судів.

Для забезпечення ефективності діяльності ККС наділені правом одержувати необхідну інформацію від голів судів, органів МВС, СБУ і прокуратури, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об’єднань.

ККС працюють у формі засідань, які правомочні за умови присутності на них 2/3 від загального складу комісії, головує на засіданнях голова ККС. Засідання проводяться в міру необхідності, але не пізніше як у двомісячний термін після надходження до комісії відповідної заяви чи подання.

Рішення кваліфікаційної комісії можна оскаржити залежно від характеру питань, які нею розглядалися до різних органів. Наприклад рішення кваліфікаційної комісії суддів про припинення перебування у відставці оскаржується цим суддею до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у місячний строк. Правом на оскарження наділені особи, стосовно яких прийнято рішення, та особа за поданням якої вирішувалось питання.

Вища кваліфікаційна комісія суддів за своїм статусом є постійно діючим органом в системі судоустрою України. ЇЇ повноваження полягають, зокрема у дачі висновків про можливість обрання на посаду суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Апеляційного Суду України, а також висновок про звільнення зазначених суддів з посади, який надсилається до Вищої ради юстиції.

Для дачі такого висновку ВККС перевіряє додержання кандидатом на посаду судді зазначених судів вимог, передбачених законом щодо їх статусу.

Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить атестацію суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України і присвоює ім. Відповідні кваліфікаційні класи.

ВККС розглядає питання пов’язані із дисциплінарною відповідальністю суддів апеляційних судів.

ВККС розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційних комісій суддів, зокрема, з питань кваліфікаційної атестації, з питань припинення відставки судді тощо.

Рішення ВККС в більшості випадків є остаточним та оскарженню не підлягає. Але є винятки, які стосуються рішень про кваліфікаційну атестацію суддів та дисциплінарної відповідальності і суддів.

Організаційне забезпечення діяльності ВККС та кваліфікаційних комісій спеціалізованих судів здійснюють секретаріати вказаних комісій, а організаційне забезпечення діяльності інших ККС покладено на відповідні територіальні управління Державної судової адміністрації.

Кваліфікаційна атестація та кваліфікаційні класи суддів.

ККС проводить кваліфікаційну атестацію суддів відповідних судів і присвоює їм кваліфікаційні класи (не вище другого). Сутність кваліфікаційної атестації полягає в оцінці професійного рівня судді, кандидата на посаду судді, визначення ступеня їх придатності та підготовленості до суддівської роботи, характеристиці їх фахових знань та ділових якостей. Здійснюється кваліфікаційна атестація шляхом присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу або винесення рекомендації для зайняття посади судді вперше або безстроково, в тому числі в суді вищого рівня.

Кваліфікаційна атестація судді проводиться протягом усього періоду його професійної діяльності.

Залежно від рівня професійних знань, посади, стажу та досвіду роботи встановлюється шість кваліфікаційних класів судді: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п’ятий класи.

Кваліфікаційні класи присвоюються:

- суддям Верховного Суду України – вищий і перший кваліфікаційні класи;

- суддям вищих спеціалізованих судів – вищий, перший, другий кваліфікаційні класи;

- суддям апеляційних судів – перший, другий і третій кваліфікаційні класи;

- суддям місцевих судів – другий, третій, четвертий і п’ятий кваліфікаційні класи.

Особи призначені на посаду судді вперше проходять кваліфікаційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Особам призначеним на посаду судді вперше, як правило присвоюється п’ятий кваліфікаційний клас. За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію зберігається присвоєний їм кваліфікаційний клас.

Для перебування судді у відповідному кваліфікаційному класі встановлені певні строки, які дають право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу: У п’ятому і четвертому класах – три роки, у третьому і другому класах – п’ять років. Строк перебування судді у першому кваліфікаційному класі не обмежується.

Присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу відбувається послідовно з урахуванням мінімального строку перебування у відповідному класі, тобто кваліфікаційні класи присвоюються у порядку зростання почергово і з дотриманням відповідних строків перебування у попередньому кваліфікаційному класі. Однак залежно від професійного рівня судді, його моральних та ділових якостей, допускається дострокове присвоєння чергового кваліфікаційного класу, але не раніше як через два роки з дня останньої атестації або допускається підвищення кваліфікаційного класу без додержання їх послідовності, але не більш як на два кваліфікаційні класи.

Оскарження рішень з приводу питань атестації судді кваліфікаційної комісії суддів можна до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 15- денний термін з дня одержання копії рішення. Але у випадку порушення ВККС встановленого законом порядку розгляду питання про кваліфікаційну атестацію, її рішення може бути оскаржене до суду.

Кваліфікаційна атестація проводиться чергово або позачергово, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту (ст. 90-93 Закону “ Про судоустрій”).

Дисциплінарна відповідальність суддів.

Дисциплінарна відповідальність є однією з видів юридичної відповідальності і в теорії права розглядається як накладення дисциплінарного стягнення адміністрацією підприємств, установ та організацій дисциплінарних стягнень за порушення норм НПА, правил внутрішнього розпорядку у відповідності до норм трудового законодавства та дисциплінарних статутів і положень.

Особливістю дисциплінарної відповідальності суддів є те, що вона накладається або ініціюється специфічними суб’єктами, пов’язана з особливими підставами дисциплінарної відповідальності та специфікою дисциплінарних стягнень.

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів:

- за порушення законодавства при розгляді судових справ. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумісності, що потягло за собою істотні наслідки.

- Вимог до судді щодо неможливості належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичний діяльності, мати представницький мандат, займати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої;

- Обов’язків забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотримання установлених законом термінів;

- Обов’язків дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду; обов’язків не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, а також таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання;

- Обов’язків не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумніви в його об’єктивності, неупередженості і незалежності.

Дисциплінарне провадження – це процедура розгляду відповідним органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді.

Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голої Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду – щодо суддів спеціалізованих судів, за винятком ініціювання звільнення судді), Міністру юстиції України, голові відповідної ради суддів, членам Ради суддів України.

Однак на підставі рішення Конституційного Суду України від 21. 05. 2002р. положення п.1, 2 ст. 38 Закону “ Про Вищу раду юстиції” про те, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів є подання народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визнані неконституційними. Таким чином, порушити питання про дисциплінарну відповідальність суддів Верховного Суду та суддів вищих спеціалізованих можуть члени Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Виходячи із принципу рівності перед законом та принципу єдності правового статусу суддів таке положення мало б стосуватися суддів судів будь-якого рівня.

Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження:

1) кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України – щодо суддів апеляційних судів;

3) Вища Рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється головою або за його дорученням членом відповідної кваліфікаційної комісії суддів протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді.

За результатами перевірки складається відповідна довідка, в якій має бути інформація про те, хто з членів комісії здійснював перевірку, викладені обставини дисциплінарного проступку, якщо він мав місце, висновки і пропозиції перевіряю чого.

Довідка підписується перевіряючим і суддею, щодо якого проводилась перевірка. В разі відмови останнього підписати таку довідку, складається акт, який підписується перевіряючим та головою відповідного суду.

Після закінчення перевірки матеріали передаються голові відповідної комісії, який визначає час і місце проведення засідання і не пізніше як за десять днів до засідання повідомляє про це суддю, щодо якого проводилася перевірка, та суб’єкта ініціювання дисциплінарного провадження. Рішення про відкриття дисциплінарного провадження приймається кваліфікаційною комісією суддів, а не її головою одночасно з розглядом справи по суті та прийняттям у ній рішення.

Рішення у дисциплінарній справі викладається в письмовій формі і повинно бути мотивованим та обґрунтованим. До рішення може додаватися члена комісії окрема думка, яка викладається у письмовій формі і приєднується до матеріалів справи.

Про вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до нього може застосовуються такі дисципліні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу. За наслідками дисциплінарного провадження ККС може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції щодо можливості внесення подання про звільнення судді з посади. При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.

За кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення, яке застосовується не пізніше шести місяців після виявлення дисциплінарного проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.

Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення йому копії рішення. Скарга подається через кваліфікаційну комісію, яка постановила рішення.

Кваліфікаційна комісія суддів не пізніше як у триденний строк надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Рішення ВККС оскаржується суддею апеляційного суду, щодо якого воно прийняте до Вищої ради юстиції у тому ж порядку.

Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється відповідно до закону про Вищу раду юстиції.

Висновки

 

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

В контексті питань, розглянутих в лекції, важливим є проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як „судова влада”, „правосуддя” і „судочинство”.

Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

На відміну від правосуддя, судова влада – це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін „судова влада” включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.

Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов’язують тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.

Усі зазначені повноваження судів є проявами судової влади, але виходять за рамки правосуддя.

З цього можна зробити висновок про те, що правосуддя – це лише один із засобів здійснення судової влади. Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну – як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Що стосується терміну „судочинство”, то під ним розуміється діяльність судів по розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх відома, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки, вступають у процесуальні відносини з судом (по кримінальним справам – також з органами дізнання, досудового слідства і прокурором). Так, наприклад, кожний громадянин може звернутися до суду з позовом про відшкодування йому матеріальної шкоди та ін.. Всі ці дії є складовою частиною судочинства, але не правосуддя, яке вповноважений здійснювати тільки суд.

Тому судочинство – поняття більш широке, ніж правосуддя.

Термін „судочинство” в законодавчих актах, науковій, учбовій літературі застосовується разом з терміном „процес”.

Література

1. Конституція України.

2. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002р.

3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р.

4. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997.

5. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

6. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.- І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000.

7. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.

8. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.

Судова влада та органи, що її здійснюють План Вступ 1. Поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади 2. Основні ознаки судової влади 3. Суд як орган судової влади 4. Поняття та ознаки правосуддя

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу