База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Реферат:

Закон як джерело екологічного права

 

План

 

Вступ

Ресурсові кодекси

Висновки

Джерела

Вступ

На наступну, після Конституції України, сходинку в ієрархії законів як джерел екологічного права можна поставити поресурсові кодекси — Земельний, Водний, Лісовий, Кодекс про надра, а також поресурсові закони: «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ» та «Про рослинний світ». Особливістю поресурсових кодексів є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку відповідної галузі екологічного законодавства. Так, у ст, 1 Земельного кодексу України прямо зазначено, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України та Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Необхідність надання поресурсовим кодексам та законам більш високої юридичної сили визнається доктриною екологічного права України. Однак у цілому законодавство України та практика його реалізації, на жаль, не надають поресурсовим кодексам більш високого правового статусу, порівняно з тим, що мають інші закони, які є джерелами екологічного права.

Ресурсові кодекси

 

За своєю структурою поресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі і об’єкті правового регулювання передбачає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх змісті. Поресурсові кодекси починаються з преамбули і загальних положень, а закінчуються розділами, присвяченими відповідальності за порушення відповідного законодавства та міжнародним договорам. У загальних положеннях визначаються завдання відповідного поресурсового законодавства, коло регульованих ним екологічних відносин тощо. Кожний кодекс регламентує порядок державного управління в галузі використання й охорони того чи іншого природного ресурсу, зокрема, містить комплекс норм, присвячених обліку, плануванню, контролю у сфері регулювання відповідних екологічних відносин, розв’язанню спорів тощо. Багато спільного мають і правові інститути, що опосередковують використання і охорону земельних, водних, лісових й гірничих ресурсів.

На жаль, галузевим (поресурсовим) екологічним кодексам і законам притаманні й однакові недоліки. По-перше, у поресурсових кодексах і законах наявна значна питома вага відсилочних норм, які ускладнюють їх застосування й істотно знижують ефективність їх регулюючої сили. По-друге, у зазначених нормативно-правових актах є багато нечітких, безадресних формулювань й декларативних положень, які практично не впливають на розвиток відповідних екологічних відносин. По-третє, деякі позиції поресурсових кодексів і законів не «працюють», бо не мають відповідного механізму реалізації. По-четверте, окремі їх норми фактично не відповідають вимогам регулювання екологічних відносин в умовах розвитку ринкової економіки та обумовленої її процесами малоконтрольованої антропогенної діяльності, а також нерідко не відрізняються належною науковою обгрунтованістю.

Для поресурсових кодексів і законів характерні й відмінності, які обумовлені специфікою природного ресурсу й екологічних відносин, що виникають з приводу його використання й охорони. Нарешті, слід зазначити, що особливістю кожного з поресурсових кодексів є й те, що вони характеризуються різною повнотою регламентації однотипних екологічних відносин. Аналогічні статті, що містяться в кодексах, часто суттєво відрізняються одна від одної не лише за структурою, а й за своїм змістом.

З прийняттям у 70-90-х роках поресурсових кодексів були закладені основи чинного екологічного законодавства України, які в подальшому розвивалися, деталізувалися й доповнювалися іншими галузевими екологічними нормативно-правовими актами. Однак досвід поресурсового регулювання екологічних відносин з допомогою галузевого екологічного законодавства — земельного, водного, лісового, гірничого, водного тощо — виявив істотні недоліки такого підходу. Вони полягають у тому, що при поресурсовому підході до регулювання екологічних відносин враховуються особливості використання й охорони кожного окремого природного ресурсу: землі, вод, лісів, надр і т. д. Однак при цьому не враховуються ті особливості екологічних відносин, які випливають з цілісності навколишнього природного середовища, у якому окремі природні об’єкти є взаємопов’язаними, взаємозалежними та функціонують як єдине ціле. Саме тому виникла потреба в прийнятті нормативно-правових актів, які регулювали б ті екологічні відносини, об’єктом яких виступають не окремі природні ресурси, а навколишнє природне середовище в цілому.

До числа нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, інтегрованим об’єктом яких є природа, належить Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Будучи одним з найважливіших джерел екологічного права України, цей Закон визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об’єкта екологічних правовідносин. Крім цього, він по суті складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства та для вдосконалення поресурсових галузевих нормативно-правових актів, прийнятих до появи Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У статті 2 Закону зазначено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону й використання рослинного й тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Хоча завданням Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» є регулювання суспільних екологічних відносин не лише у галузі охорони навколишнього природного середовища, а й у галузі використання і відновлювання природних ресурсів, він виконує головним чином «охоронну» функцію. Питома вага його правових приписів, що регулюють відносини по використанню і відтворенню природних ресурсів, невелика.

Важливим джерелом екологічного права України є Закон України «Про природно-заповідний фонд», який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів. У Законі визначений режим територій і об’єктів природно-заповідного фонду (природних і біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків — пам’яток садово-паркового мистецтва), а також їх охоронних зон. У ньому знайшли відображення питання економічного забезпечення організації й функціонування природно-заповідного фонду, закріплено порядок створення й відтворення територій й об’єктів природно-заповідного фонду, передбачено охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду, контроль за дотриманням їх режиму, вирішено інші питання.

Слід зазначити, що до джерел екологічного права України належать і нормативно-правові акти колишнього СРСР, якщо, по-перше, в Україні відсутні відповідні правові приписи з конкретного питання і, по-друге, якщо ці акти не суперечать Конституції і законам України. Разом з тим з розвитком екологічного законодавства України кількість нормативно-правових актів колишнього СРСР, що застосовуються при регулюванні екологічних відносин у нашій країні, неухильно зменшується, і з часом вони перестануть бути джерелом екологічного права України.

Частково екологічні взаємини регламентуються й такими нормативними актами, як Закони «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про місцеве самоврядування» та деякими іншими.

Відповідно до української правової доктрини закон — це «нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини». Тільки Конституція України «височить» над законами, оскільки має статус Основного Закону.

Закон є засобом закріплення державної екологічної політики. У законах відображені основні вимоги, що стосуються предмета екологічного права. Пріоритетне місце закону в системі джерел екологічного права зумовлено також тим, що всі інші акти цього права мають підзаконний характер.

Системоутворюючим актом комплексної галузі екологічного права і законодавства є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він складається з преамбули та 16 розділів: «Загальні положення»; «Екологічні права та обов’язки громадян»; «Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Екологічна експертиза»; «Стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Регулювання використання природних ресурсів»; «Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища»; «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки»; «Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні»; «Надзвичайні екологічні ситуації»; «Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища»; «Міжнародні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища».

Сфера застосування законів як джерел екологічного права визначена Конституцією України. Нею передбачено, що виключно законами визначаються правовий режим власності на природні ресурси, нормативні засади використання цих ресурсів, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також основи екологічної безпеки (ст. 92).

Екологічної сфери, зокрема, певною мірою стосуються Основи законодавства України про охорону здоров’я (1992 р.). У них закріплено ряд норм, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, і зафіксовано принцип охорони навколишнього природного середовища як одну з гарантій охорони здоров’я населення.

Висновки

 

Близькими до законів є нормативні постанови Верховної Ради України. Деякі з них мають принципове значення як джерела екологічного права. До них, зокрема, належить вже згадувана Постанова «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998 p.).

Аналіз правового регулювання екологічних відносин в Україні засвідчує, що законам і кодексам належить тут провідне місце. При цьому йдеться не тільки про закони спеціального екологічного призначення («Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічний аудит» тощо), а й про закони загального характеру, які також належать до джерел екологічного права. Значну кількість екологічних норм містять, зокрема, закони України «Про власність» (1991 р.), «Про підприємства в Україні» (1991 р.), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.), «Про транспорт» (1994 р.), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.), «Про туризм» (2003 р.) та інші.

ДЖЕРЕЛА

1.   А.А.Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999

2.   Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001

3.   Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997

Реферат: Закон як джерело екологічного права План Вступ Ресурсові кодекси Висновки Джерела Вступ На наступну, після Конституції України, сходинку в ієрархії законів як джерел екологічного права можна постав

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу