База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ

Кафедра «Економіка підприємств транспорту»

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

«Економіка підприємств транспорту»

____________ д.е.н., проф. Сич Є. М.

ДИПЛОМНА РОБОТА

ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ТОВ ТК «ТЕРМІНАЛ»

Розробив студент 2 курсу

cпеціальності 7.050107

«Економіка підприємства»

Міхальчук Ірина Олегівна

Керівник роботи

к.е.н., доц. Приймук О. Р.

Консультанти:

к.е.н, доц. Пилипенко О. В.

к.і.н, доц. Горецький О. А.

Київ – 2011р.

АНОТАЦІЯ

ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

«Економічні засади удосконалення організації роботи ТОВ ТК «Термінал»»

Предмет дослідження - організація виробничої діяльності ТОВ ТК «Термінал».

Мета дипломної роботи - розробка шляхів покращення організаційно-економічної роботи підприємства.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішені такі задачі:

- розкриті теоретичні основи економічних засад удосконалення роботи підприємства;

- досліджено об’єми продажу авіаперевезень та туристичних путівок, популярність країн відпочинку;

- введено нові туристичні маршрути, та впроваджено внутрішній туризм для основної діяльності підприємства.

Серед методів обробки економічної інформації головними були: порівняльний економічний аналіз, діагностика фінансового стану підприємства, метод математичної статистики,емпіричний метод та інші.

Об’єктом вивчення є господарська діяльність ТОВ ТК «Термінал».

Практичні рекомендації, що спрямовані на розробку нових туристичних маршрутів та введення внутрішнього туризму, як основного напрямку діяльності для ТОВ ТК «Термінал», як туроператора.

ВСТУП

Актуальність вивчення основ організації роботи підприємства зумовлена тим, що сучасне підприємство не може розвиватися інтуїтивно, ігноруючи закони економіки. Як і людина, що не може існувати в цивілізованому суспільстві одна, підприємство не існує без зв’язків з зовнішнім середовищем (постачальники сировини і матеріалів, транспортні послуги тощо). Не менш важливім є організація самого підприємства, його підрозділів та окремих елементів, так як від їх взаємодії залежить кінцевій результат всього виробничого процесу, а отже і прибутку.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу, організаційну та управлінську структуру підприємства, а також зв’язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

Організація як специфічне соціальне утворення, форма спільної діяльності людей у виробництві матеріальних благ (товарів) і послуг, наділена певними особливостями. Успішне управління організацій передбачає розуміння їх основних рис і принципів функціонування, складових внутрішнього і зовнішнього середовища, розвитку у різних соціально-економічних формаціях, особливостей комерційних і некомерційних організацій, функцій, способів управління організаційним розвитком.

Завдання полягає в розподілі організаційної структури на підрозділи і здійсненні вертикальної та горизонтальної координації їх діяльності.

Виробничий процес здійснюється через доцільну комбінацію виробничих факторів і систематизацію однотипних видів діяльності персоналу, що забезпечує розв’язання завдання організації. Його ефективність значною мірою залежить від якості організаційної структури, що дає змогу ефективно управляти персоналом і оптимально адаптуватися до умов ринку.

Процес взаємодії виробничих факторів на підприємстві, спрямований на перетворення вихідної сировини (матеріалів) на готову продукцію, придатну до споживання або до подальшої обробки, утворює виробничий процес або виробництво.

Об’єкт дослідження – господарська діяльність ТОВ ТК «Термінал».

Предмет дослідження – організація виробничої діяльності ТОВ ТК «Термінал».

Завдання дипломної роботи: розкрити теоретичні основи організації роботи, визначити основні принципи та підходи наукової організації роботи, розглянути методи вивчення ефективності заходів з організації роботина основі аналізу діяльності ТОВ ТК «Термінал» розробити заходи щодо вдосконалення організації роботи на підприємстві.

Методи дослідження: обробка та аналіз економічної інформації, порівняльний економічний аналіз, діагностика фінансового стану підприємства, метод математичної статистики, емпіричний метод.

Джерела інформації що використовували під час написання диплому:

планово-нормативна інформація (норми витрат і нормативи, прейскуранти цін і тарифів, законодавчі акти, інструкції, договори, технологічна документація), дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку й звітності, внутрішня позаоблікова інформація (накази, довідки про перевірки та акти ревізій (аудиту), протоколи виробничих нарад, доповідні записки), зовнішня інформація (звітні дані споріднених підпіприємств, збірники статистичних матеріалів).

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Підприємство - складна виробнича система

Підприємство як об’єкт вивчення є відокремленою виробничо-господарською одиницею, що володіє правами юридичної особи, що займається виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Структура підприємства визначається наступними основними факторами:

- розміром підприємства,

- галуззю виробництва,

- рівнем технологій і спеціалізації підприємства.

Якої-небудь стійкої стандартної структури не існує. Вона постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон’юктури, науково-технічного прогресу і соціально-економічних прогресів.

Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва і фактично формує кістяк виробничого процесу.

Поряд з цим при всьому різноманітті структур усі виробничі підприємства мають ідентичні функції, головне з яких - виготовлення і збут продукції. Щоб забезпечити нормальне функціонування повинне мати у своєму складі цехи і майстерні по виготовленню продукції (виконанню робіт, наданню послуг) і по обслуговуванню виробничого процесу. Крім того, кожне підприємство не залежне від його розмірів, галузевої приналежності й рівня спеціалізації постійно веде роботу з оформлення замовлень на виготовлення продукції; організує її схоронність і збут замовникові; забезпечує закупівлю і постачання сировини, матеріалів.

Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка: складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва; взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) - продукція, роботи, послуги; здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи); має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу, організаційну та управлінську структуру підприємства, а також зв’язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

Основу будь-якої організації становлять люди, об’єднані в групи (не менш як дві особи). Групи створюються для досягнення певної мети. Звідси, організація - це спільна діяльність групи людей, яка координується для досягнення їх загальної мети. Законом України «Про підприємства в Україні» встановлено, що підприємство є основною первинною організаційно-господарською ланкою економічної системи країни, яка, виготовляючи і реалізуючи продукцію та послуги, забезпечує досягнення своїх цілей [12].

Головна мета підприємства - задовольнити запити і потреби ринку в певних видах продукції та послуг. Економічним результатом діяльності підприємства є одержання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.

Підприємство виступає у ролі товаровиробника, оскільки вироблений ним продукт, перед тим як бути використаним для задоволення Суспільних потреб, проходить стадію обміну, купівлі-продажу. Тобто реалізації споживної вартості товару передує реалізація його вартості.

Вироблена підприємством продукція виступає у двох формах: у натурально-речовій та у вартісній. За натурально-речовою формою вона включає в себе різноманітні засоби виробництва і предмети споживання.

Рисунок 1.1. Класифікація продукції

Продукція - це результат діяльності або процесу. Нею можуть бути послуги, обладнання, матеріали, що переробляються, програмне забезпечення та ін.

Кінцевою вважається продукція, що виробляється підприємством і передається іншим господарським суб’єктам. При цьому вона може мати вигляд як споживчих, так і інвестиційних (виробничих) благ. В цілому по підприємству кінцева продукція визначається у вартісному виразі за цінами фактичної реалізації (закупівлі). У вартості кінцевих продуктів уже враховано всі проміжні операції.

Проміжні продукти в багатостадійному виробництві використовуються в наступних процесах як чинники виробництва. Деталі та вузли, з яких складаються вироби, є проміжним продуктом. Ця особливість показує, що чітко розділити блага (вироби) на продукти та виробничі чинники складно, і вирішальним для класифікації є місце благ (виробів) у виробничому процесі.

Відходи - це продукти, що залишаються при виготовленні благ (виробів) чи їхньому використанні і не можуть більше застосовуватися як споживчі чи виробничі блага (наприклад, обрізки листового металу, стружка при обробці матеріалів).

Виходячи з законів і принципів організації та розвитку, загальних особливостей та характерних властивостей виробничих систем, промислове підприємство, що являє собою сукупність функціонуючих елементів і зв’язків між ними, спрямованих на зміну форм, властивостей вхідних ресурсів та випуск певних видів продукції, послуг, належить до класу дуже складних виробничих систем.

З погляду економічних відносин промислове підприємство являє собою складну підприємницьку структуру, для якої характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність.

					Вихід - Готова продукція, послуги -інформація
	Вхід Замовлення на продукцію, послуги (обсяг, якість)

         Процес у

                                                                                         

	Ресурси (матеріально-технічні, енергетичні, трудові)

Засоби праці

Праця

Предмет праці

                                                                              Виробничий процес 

                               

 

Рисунок 1.2. Підприємство як складна виробнича система

Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв’язок і взаємозалежність усіх складових підрозділів підприємства, що визначається спільністю споживаних сировини, матеріалів і послуг, призначення виготовленої ними продукції і технологічного процесу. Технологічний взаємозв’язок доповнюється допоміжними й обслуговуючими підрозділами (господарствами).

Організаційно-економічна єдність характеризується наявністю: єдиних органів управління; єдиного виробничого колективу; адміністративної відособленості; взаємозв’язку плану виробництва з забезпечуючими його виконання матеріальними, трудовими, технічними і фінансовими ресурсами; організації діяльності на засадах комерційного розрахунку. Замкнена система організаційно-адміністративних відносин і зв’язків підприємства забезпечує його організаційно-адміністративну самостійність. Вона зазвичай підкріплюється правом юридичної особи. Центральною фігурою на підприємстві є генеральний менеджер (директор), який у межах своїх повноважень приймає самостійні рішення щодо механізму і результатів функціонування підприємства та діяльності персоналу.

Повна господарська самостійність підприємства полягає в самозабезпеченості необхідними основними та оборотними коштами для здійснення виробничої діяльності та надання послуг, самостійному збуті виготовленої продукції, наявності самостійної закінченої системи звітності та бухгалтерського балансу.

Підприємству належить установлений розмір основного й оборотного капіталу; воно відповідає за фінансові результати своєї діяльності (прибутки або збитки); має право в певних межах самостійно розпоряджатися фінансовими ресурсами (чистим прибутком, накопиченою амортизацією, кредитами); має розрахункові рахунки в банках (включаючи валютні).

При частковій відокремленості підприємство є складовою фірми (компанії) поряд з іншими підприємствами, що означає обмеженість його фінансово-господарських прав, які регламентуються положенням чи статутом.

Підприємства класифікуються за різноманітними ознаками. Залежно від розмірів розрізняють дрібні, середні та великі підприємства; на дрібних працюють десятки людей; на середніх - сотні; на великих - тисячі; можна також говорити про дуже великі підприємства, на яких працюють десятки тисяч людей.

За характером продукції, що випускається, і сферою діяльності підприємства поділяються на промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові та ін.

На підставі організаційного типу виробничих процесів розрізняють підприємства з масовим (кондитерська фабрика), серійним (домобудівний комбінат) і одиничним (судноверф) виробництвом.

За ступенем спеціалізації продукції розрізняють три типи підприємств:

- універсальні, що випускають різноманітну, не обов’язково взаємопов’язану продукцію;

- спеціалізовані, які виробляють однорідні вироби (послуги);

- комбінати, процес виготовлення продукції на яких складається з окремих послідовних етапів часткового перетворення предметів праці.

За ступенем механізації та автоматизації виробничих процесів підприємства бувають автоматизовані, комплексно-механізовані, частково механізовані.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються завдяки його техніко-виробничій базі, яка становить матеріальну основу підприємства. До основних елементів техніко-виробничої бази підприємства належать насамперед будинки і споруди виробничого призначення (корпуси цехів, труби, естакади, складські приміщення), а також різноманітне устаткування та машини, які групують за певними ознаками. До важливих елементів виробничої системи підприємства належать також транспортні засоби та інструменти всіх видів.

Інформація про стан та використання техніко-виробничої бази, її окремих елементів потрібна для прийняття обґрунтованих управлінських рішень з планування діяльності та розвитку виробничої системи.
Підприємство одночасно розглядається як соціально-економічна система, що містить функціональні підсистеми, серед яких основною є колектив працівників за відповідними професійно-кваліфікаційними категоріями. У єдиній системі підприємства виділяють ієрархічні, функціональні, кібернетичні підсистеми.

Будь-яке підприємство є складною ієрархічною системою, яка складається зі ступенів: робоче місце, дільниця, цех, виробництво.

Кожний верхній щабель являє собою елемент зовнішнього середовища для нижніх ступенів, а кожен нижній є елементом внутрішнього середовища для верхнього. Усі ступені ієрархії можуть підрозділятися на функціональні підсистеми, які мають об’єкт і суб’єкт управління за аналогією з кібернетичними системами.

Застосування системного підходу дає змогу виділити в діяльності підприємств спеціальні функції як відносно відокремлені компоненти.
У межах підсистем здійснюються певні види діяльності. Їх відносна самостійність, визначеність цілей та зміст дають їм можливість інтегруватися у функціональні підсистеми:

1) організація виробничих процесів: технічна підготовка виробництва, виробничі та трудові процеси, забезпечення якості продукції.

2) елементна складова виробництва: будівлі, споруди, виробничі приміщення, устаткування, пристрої, прилади; предмети праці певних властивостей; кадри різних рівнів кваліфікації.

3) виробнича інфраструктура підприємства: технічне обслуговування і ремонт основних матеріальних елементів виробничої системи, її матеріально-технічне й енергетичне забезпечення та транспортне обслуговування, а також складське і тарне господарство, збут готової продукції.

4) управлінська підсистема підприємства: техніко-економічне планування, фінансування, бухгалтерський облік, науково-технічний та соціальний розвиток підприємства.

Кожна ланка та функціональні підсистеми підприємства подібно до кібернетичних систем мають «вхід», «процес» і «вихід». Усе це зумовлює наявність у них об’єктів і суб’єктів управління, які пов’язані між собою каналами зв’язку. Залежно від пріоритетів і мети діяльності функціональні підсистеми підприємства підлягають перегрупуванню. Наприклад, однорідні елементи і зв’язки за функціональним змістом об’єднують у підсистеми: технічну, технологічну, організаційну та соціальну.
В умовах ринкових відносин рішення про створення нового підприємства або реконструкцію діючого має прийматися, коли прогнозований прибуток від його функціонування перевищує середній рівень.

Мета створення підприємства пов’язана з потребами ринку, конструкцією і технологією виготовлення продукції, обсягами її випуску, організаційним типом виробництва, вибором елементів виробничої системи, визначенням виробничих потужностей, їх розташуванням на певній площі та іншими параметрами.

Мета і підцілі створення і функціонування виробничої системи можуть бути різноманітними. Тому для побудови дерева цілей використовують системне формулювання цілей і підцілей.

Дерево цілей дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівнів відповідно до ресурсів, визначити пріоритетні цілі, а також оцінити функціонування системи, її підсистем, елементів. Ступінь досягнення оперативних цілей визначається показниками виконання планів, завдань, графіків та іншими показниками, що характеризують виробничу діяльність.

Сучасні виробничі стратегії та концепції організації виробництва. В умовах глобалізації товарних ринків конкурентоспроможність стає вирішальним чинником досягнення успіху будь-якого підприємства. Конкурування здійснюється різними способами: ціною, якістю, споживчими властивостями продукції (послуг), сервісним обслуговуванням, термінами виконання замовлень, гнучкістю пристосування виробництва до нових виникаючих потреб ринку, швидкістю вдосконалення існуючих чи проектування нових виробів (послуг).

Тому умовою виживання в сучасній системі господарювання є моніторинг ринкової ситуації шляхом маркетингових досліджень, оцінювання власних можливостей і постійне коригування та перегляд цілей підприємства.

Досягнення чітко сформульованої мети в оптимальному режимі можливе за наявності конкретного плану - загальної та виробничих стратегій за функціональними сферами діяльності, дія яких охоплює вироби (послуги), процеси, методи і ресурси виробництва, якісні і цінові показники, терміни виготовлення продукції, її сервісне обслуговування та графіки роботи.

Практика підприємницької діяльності виробила деякі виробничі стратегії:

1) увага на спрощення;

2) постійне вдосконалення;

3) активізація та підтримка інновацій;

4) ретельний вибір процесів;

5) безперервне навчання;

6) виробниче прогнозування;

7) зменшення розміру партії виробів;

8) скорочення виробничих запасів;

9) мінімізація запасів заготовок;

10) зменшення різноманітності робіт;

11) збільшення частоти поставок комплектуючих виробів;

12) всезагальний контроль (перевірка та статистичний контроль процесів).

1.2 Організаційні основи виробничих систем

З моменту виникнення праці як свідомої діяльності людини з метою створення матеріальних і духовних благ накопичився значний досвід організації виробничого процесу. Аналіз цього досвіду дав можливість узагальнити надбання суспільної практики і на цій основі сформулювати ряд наукових положень, дати наукове пояснення, встановити закономірності розвитку явищ у сфері організації виробництва.

Теорія організації виробництва пов’язана з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. На основі узагальнень набутого досвіду і діалектики розвитку виробництва формулюються закони, які відкривають перспективи розвитку виробничих відносин на підприємстві.

Загальна теорія організації виробництва ґрунтується на таких положеннях:

1) будь-який виробничий процес є функціонуючою сукупністю фізичних дій людини, засобів праці, предметів праці і власне трудових процесів з метою виготовлення заданого продукту для задоволення певних потреб;

2) основні елементи праці знаходяться у взаємозв’язку між собою та з технологічним змістом процесу;

3) зазначені елементи праці знаходяться між собою у певному якісному співвідношенні, тобто вони повинні відповідати заданому кінцевому результату, отримуваному в процесі виробництва;

4) засоби праці, предмети праці і виконавці повинні знаходитися у визначеному кількісному співвідношенні, обумовленому обсягом виробництва і часовими обмеженнями;

5) у виробничому процесі сукупність елементів праці повинна знаходитися не тільки в певному якісному і кількісному, але й у просторовому співвідношенні, тобто кожний елемент праці, трудового процесу та їх сукупність повинні займати певний простір, мінімально необхідний для їх нормального функціонування;

6) виробничий процес відбувається не тільки в просторі, але і в часі. Кожна стадія, операція або їх сукупність має здійснюватися у чітко визначений період часу. Отже, здійснення трудового процесу та його елементів повинно відбуватися у певному часовому співвідношенні [3].

Розглянуті співвідношення обумовлені технологічним змістом виробництва.

Виробництво - найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб’єктів суспільства.

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз складових процесу перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати збиткові операції, збільшуючи тим самим додану вартість.

Досягнення мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів, у тому числі й за іншими функціями. Персонал, який виконує операції по кожній з функцій, працює спільно, обмінюючись інформацією та досвідом щодо:
підготовки кошторисів, бюджетів для визначення фінансових потреб або наступного їх коригування у випадку змін умов функціонування. Оцінюється також робота підрозділів підприємства відносно прийнятого бюджету; економічного аналізу та оцінювання запропонованих інвестицій в устаткування, технологію виробництва; забезпечення необхідними фондами для своєчасного фінансування виробничого процесу. Ретельне планування набуває важливого і навіть критичного значення в умовах обмеження фондів та сприяє подоланню проблем з потоком грошової готівки.

Маркетингова функція полягає: у продажу і просуванні на ринок товарів та послуг; у здійсненні заходів у сфері реклами та ціноутворення; в оцінці побажань і потреб споживачів; у доведенні до виробничників результатів короткострокових маркетингових досліджень і до дизайнерів та проектувальників - довгострокових.

Виробники мають потребу в інформації про поточний попит, щоб спланувати виробництво (купувати необхідні матеріали і складати робочі графіки). Дизайнерам і проектувальникам необхідна маркетингова інформація для поліпшення та модернізації існуючих товарів і розроблення нових. Тому маркетинг, проектування та виробництво мають працювати разом у тісному контакті. При цьому маркетингова інформація характеризує запити споживачів і вимоги до конструкційних та функціональних особливостей нових видів товарів, що важливо для проектувальників. Виробники також зацікавлені в отриманні своєчасної інформації про потреби в нових виробах, щоб розробити технологічні процеси і придбати необхідне устаткування.

Фінансисти активно включаються в процес обміну інформацією і повідомляють про наявність фондів (при короткостроковому плануванні), а також, які фонди потрібні для виготовлення нових виробів (за умови довгострокового планування).

У процесі активної взаємодії функцій маркетингу, виробництва та фінансів розробляються вироби, прогнозуються і створюються реальні виробничі графіки, приймаються кількісні та якісні рішення, здійснюється обмін інформацією про стан діяльності.

Дослідження взаємопов’язаних умов та чинників, що забезпечують успішне виконання виробничої функції як важливої сфери діяльності людей, потребують розглядання її з позиції системного підходу, як своєрідну складну систему.

Виробнича система та її структура. Виробничі системи (ВС) - це особливий клас систем, що об’єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти - праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Виробнича система на первинному рівні може розглядатися як група механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператор, машиніст). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, являють собою два взаємодіючих та взаємозалежних елементи, які складають систему «людина - машина». Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розташованими на ній верстатами або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, партією деталей та ін.

Інтеграція первинних систем «людина - машина» створює виробничу дільницю - складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв’язків, взаємовідносин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та організацію.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, частиною якого вони є.

У виробничій системі здійснюються виробничі процеси. Їх основою і визначальною частиною є технологічні процеси, під час яких робітник за допомогою знарядь праці впливає на предмети праці і перетворює їх у продукт праці - готову продукцію.

Усі матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв’язками, які створюють технологічну, або виробничу структуру. Формальна, що передбачена проектом, структура виробничої системи формується за технологічним або функціональним принципом. Вона складається з основних та допоміжних елементів. До основних елементів належить технологічне устаткування та оснащення, яке призначене для безпосередньої обробки чи складання предметів праці (верстати, комплекси машин, конвеєри, інструмент, пристрої, приладдя тощо).

Нормальне функціонування основних елементів залежить від забезпечення їх енергією, інструментом, ремонтом, а також транспортуванням, складуванням предметів, контрольними і випробувальними стендами та приладами. Ці функції виконують відповідні допоміжні елементи виробничої системи, у яких на вході є як зовнішні, так і внутрішні зв’язки, а на виході тільки внутрішні. Тому необхідними для основних елементів виробничої системи можуть бути лише ті допоміжні елементи, продукція і послуги, які не є результатом діяльності інших самостійних систем (виробництв, підприємств).

Виробнича система поряд з технологічними (матеріальними) містить соціальні елементи - робітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції. Сукупність груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети, становить соціальну структуру виробничої системи. Таким чином, соціальні та матеріальні елементи формально діють як цілісна складова виробничої системи. Існування матеріальної і соціальної структур зумовлене поділом праці всередині виробничої системи. Тому структура елементів має відповідати її загальним цілям і постійно пристосовуватися до них, адже кожен елемент і підсистема як відносно відокремлені частини виконують чітко визначені завдання.

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і набором структур. Структура виробничої системи - це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін [3].

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

Усі елементи ВС функціонують з єдиною загальною метою - розроблення, проектування, виготовлення необхідної продукції. Будь-яка ВС має вхід, процес, вихід і зворотний зв’язок.

Через пристрій входу в систему надходять вихідні ресурси (сировина, матеріали, паливо, пальне, енергія, праця та інше), що забезпечують функціонування системи. Цей процес є центральним основним компонентом системи, завдяки якому ресурси входу перетворюються і набувають зовсім інших нових властивостей, які вони отримують на виході. Вихід системи є результатом функціонування системи, може бути окремо виробом, послугою, інформацією чи всім одночасно залежно від спеціалізації виробничої системи.

Споріднення елементів виробничої системи. Елементи, які входять до складу виробничої системи, відрізняються за своїми властивостями. Кожен з них, як структурно відокремлена частина системи, виконує тільки йому властиві функції. Водночас функції кожного елемента системи підпорядковані завданням і цілям системи (наприклад, на робочому місці виконуються операції відповідно до завдань, що випливають із закономірностей технологічного процесу, і тим самим підпорядковані основній меті забезпечення ефективного функціонування виробничих систем дільниці, цеху, підприємства в цілому).

Характерна особливість елемента виробничої системи - тісний взаємозв’язок та взаємодія з іншими частинами або елементами системи шляхом: або послідовного здійснення частини функцій над предметом праці, що виконуються системою в цілому до отримання готового продукту; або комплексного перероблення однорідної сировини і отримання з неї різноманітних продуктів; або паралельного виконання однорідних, але не однакових функцій з оброблення багатьох видів матеріалів і отримання з них частин готового продукту.

У першому випадку вхід кожного елемента за ходом процесу збігається з виходом попереднього, а вхід і вихід системи в цілому відповідно - з входом і виходом першого і останнього елемента. Таке розташування елементів дає змогу використовувати додаткові корисні властивості, що отримуються на виході попереднього елемента, надходять на вхід наступного у вигляді частини необхідних ресурсів, завдяки чому досягається багаторазове використання частини ресурсів, що витрачені на вході системи. Прикладом такої системи є металургійний завод, де тепло рідинного чавуну з доменної печі використовується як одне з джерел тепла в сталеплавильному виробництві, потім тепло злитків економить енергію для нагрівання їх під прокат у відповідному цеху. Вимоги економічності технології диктують всебічне скорочення перерв у процесі обробки предметів праці під час переходу від однієї стадії до іншої шляхом зосередження всіх елементів в одній системі.

Для систем другого виду характерною є наявність багатьох виходів при одному вході. Комплексні технології глибокого перероблення сировини потребують послідовно-паралельної побудови елементів виробничої системи агрегатно-сепаратного типу. Прикладом може бути хімічний комбінат.

Третій вид виробничих систем відрізняється одним виходом при багатьох входах. Так, на машинобудівному підприємстві використовується одночасно багато різноманітної сировини, матеріалів, способів їх перероблення для виготовлення кінцевого продукту (виробу). Характерною особливістю при цьому є існування трьох взаємопов’язаних послідовних підсистем: заготівельної, що забезпечує первісне змінювання форми матеріалу (металу); обробної, яка пов’язана з отриманням готових деталей із заготовок; складальної, що зайнята з’єднанням окремих деталей у вузли і готовий виріб - машину. Наприклад, заготовки з металу можна отримати різними методами: литтям (відливки), тиском (поковки), штампуванням, механічним обробленням або зварюванням. Подальша обробка заготовок - механічна, термічна тощо здійснюється в різній послідовності і різними робочими інструментами та машинами. Крім того, окремі частини виробу - вузли, агрегати можуть збиратися в підсистемах-елементах (цехах, дільницях) виробничої системи таким чином, щоб бути готовими до початку складання виробу в цілому.

До важливих особливостей виробничої системи третього виду слід також віднести:

- існування кількох паралельних входів і виходів кожного з її елементів (наприклад, ливарний цех може одночасно подавати заготовки кільком механічним цехам, а кожний механічний цех отримати їх одночасно від низки однорідних і різнорідних цехів свого підприємства, а також зі сторони - безпосередньо з входу системи);

- надання певних заданих властивостей проміжним продуктам, але відсутність додаткових супутніх властивостей, які можна використовувати в наступних стадіях;

- можливість затримки проміжних продуктів на стадіях виготовлення у зв’язку з необхідністю впливу сил природи для виділення зайвої енергії (наприклад, охолодження, сушіння).

Остання обставина зумовлює переривчастий (дискретний) характер процесу, у якому вихід попереднього за ходом елемента не може бути суміщений за часом входом наступного. У свою чергу, дискретний характер процесу системи створює об’єктивні передумови для виділення з неї однорідних елементів у відокремлені спеціалізовані виробництва, що виготовляють проміжні продукти для багатьох виробничих систем, де вони споживаються у вигляді вхідних матеріальних ресурсів (заготовок, деталей, комплектуючих виробів) при виготовленні кінцевого продукту. У такий спосіб забезпечується висока концентрація однорідного виробництва, що є умовою технологічного прогресу і підвищення ефективності виробництва.

Виникненню матеріальних зв’язків у виробничій системі передують інформаційні зв’язки, під якими розуміють спілкування і взаємодію людей шляхом обміну усними, письмовими, графічними та іншими видами відомостей. Інформаційні зв’язки на відміну від матеріальних мають прямий і зворотний рух. Якщо прямі зв’язки визначають еталон поведінки системи та її елементів, то зворотні відображають відомості про результати виконання завдань і параметри функціонування елементів. При цьому інформація супроводжує матеріальний потік, що відбиває рух реальних матеріальних ресурсів під час їх перетворення в готовий продукт На «виході» системи виникають інформаційні зв’язки стосовно результатів функціонування, які відображають відомості про кількість, якість, споживчі властивості виробів (послуг), про економічні показники процесів та ін.

Матеріальні зв’язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам. Цикл руху матеріалів охоплює час їх виготовлення, упакування, відвантаження, транспортування від постачальника, складування та зберігання в продуцента кінцевої продукції. Далі ці матеріали у безпосереднього виробника підлягають обробці, складанню, упакуванню і відвантаженню готової продукції споживачам.

1.3 Виробничий процес і принципи його організації

Організація виробничого процесу на підприємстві, в будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному поєднанні в часі і в просторі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці. Промислове виробництво - це складний процес перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інших предметів праці на готову продукцію, що задовольняє вибагливі потреби окремих споживачів і ринку в цілому.

Для здійснення процесу виробництва необхідні наступні три цілеспрямовано взаємодіючих фактори: осіб (робоча сила); засоби праці і предмети виробництва.

Основою виробничого процесу є технологічний процес , під яким прийнято розуміти частину виробничого процесу, в ході якого відбувається зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей предметів праці.

Основні процеси - це технологічні процеси, в результаті яких відбуваються зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей продукції.

Допоміжні процеси - це процеси, що забезпечують безперебійне протікання основних процесів (виготовлення та ремонт інструментів; ремонт устаткування; забезпечення виробництва електроенергією, теплом, парою, водою, стислим повітрям тощо).

Обслуговуючі процеси - це процеси, пов’язані з обслуговуванням основних і допоміжних процесів, які забезпечують їх нормальний перебіг. До них відносять збереження продукції, складські операції, внутрішньозаводське транспортування, технічний контроль тощо.

В умовах автоматизованого, автоматичного і гнучкого інтегрованого виробництв допоміжні й обслуговуючі процеси в певній мірі поєднуються з основними і стають невід’ємною частиною процесів виробництва продукції.

Будь-який виробничий процес ґрунтується на складових технологічних процесів. Технологічні процеси, у свою чергу, поділяються на фази. Фаза, це комплекс робіт, виконання яких характеризує завершення певної частини технологічного процесу і пов’язане з переходом предмета праці з одного якісного стану в інший.

Рисунок 1.3. Фазна структура технологічних процесів

Операції, що не ведуть до зміни геометричних форм, розмірів, фізико-хімічних властивостей предметів праці, не відносяться до технологічних операцій (транспортні, завантажувально-розвантажувальні, контрольні, випробувальні, комплектувальні).

Залежно від застосовуваних засобів праці розрізняють такі операції:

- ручні, виконувані працівниками власноруч без застосування машин, механізмів і механізованого інструмента;

- машинно-ручні, виконувані за допомогою машин чи ручного інструмента під наглядом працівника;

- автоматизовані, виконувані на автоматичному устаткуванні чи автоматичних лініях.

Основні принципи організації виробничого процесу. Дотримання принципів організації виробничого процесу є однією з основних умов ефективної діяльності підприємства.

міжнародний тур економічний показник

Таблиця 1.4. Основні принципи організації виробничого процесу

Принципи	Зміст принципів
1. Пропорційності	Пропорційна продуктивність в одиницю часу усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць) і окремих робочих місць
2. Диференціації	Поділ виробничого процесу виготовлення однойменних виробів між окремими підрозділами підприємства (наприклад, створення виробничих дільниць чи цехів за технологічною чи предметною ознакою)
3. Комбінування	Об’єднання усіх чи частини різнохарактерних процесів з виготовлення певного виду виробів в межах однієї дільниці, цеху, виробництва
4. Концентрації	Зосередження виконання визначених виробничих операцій з виготовлення технологічно однорідної продукції чи виконання функціонально однорідних робіт на окремих дільницях, робочих місцях, в цехах
5. Спеціалізації	Форма поділу праці на підприємстві, в цеху, яка полягає в закріпленні за кожним підрозділом підприємства виконання обмеженої номенклатури робіт, операцій чи виробів
6. Універсалізації	Протилежний принципу спеціалізації, який передбачає, ідо на кожному робочому місці (у виробничому підрозділі) виготовляються вироби і деталі різного асортименту чи виконуються різні виробничі операції
7. Стандартизації	Розробка, встановлення і застосування однакових умов протікання виробничого процесу
8. Паралельності	Одночасне виконання окремих технологічних процесів чи операцій, що призводить до істотного скорочення виробничого циклу виготовлення виробів і, як наслідок, до скорочення потреби в оборотних коштах
9. Прямо точності	Вимога прямолінійного руху предметів праці в ході технологічного процесу, тобто забезпечення найкоротшого шляху проходження виробом усіх фаз виробничого проценту без перебоїв у його русі
10. Безперервності	Зведення до мінімуму різних перерв у процесі виробництва конкретного виробу
11. Ритмічності	Рівномірний випуск продукції у рівні проміжки часу
12. Автоматичності	Максимально можливе й економічно доцільне звільнення робітника від витрат ручної праці на основі застосування автоматичного устаткування
13.Відповідності норм виробничого процесу	Формування виробничої структури підприємства з урахуванням особливостей виробництва та умов протікання технологічних процесів, що є передумовою отримання найкращих показників

До загальних принципів раціональної організації виробничих процесів, передусім, слід віднести принцип відповідності організації виробничого процесу вимогам збереження здоров'я що беруть участь в нім робітників. Цей принцип реалізується в різних аспектах: шляхом створення нормальних санітарно-гігієнічних умов праці, застосування раціональних режимів праці і відпочинку, створення сприятливого психологічного клімату і т.д. Необґрунтована регламентація напруженості праці без урахування психофізіологічних чинників призводить або до недовикористання виробничого потенціалу потокової лінії, або до підвищеної монотонності і тяжкості праці, що викликає передчасну втому робітника і не дозволяє потім відновити його нормальну працездатність. До загальних принципів раціональної організації виробничих процесів відноситься також принцип альтернативності.

Принцип альтернативності являється, як відомо, одним з основних принципів системного підходу. Він припускає обов'язковість опрацювання декількох варіантів можливих рішень для досягнення мети, що стоїть перед системою.

Логічним завершенням рішення задачі організації виробничого процесу є вибір оптимального варіанту з ряду альтернативних. Тому разом з принципом альтернативності в теорії організації виробництва як загальний приймається принцип оптимальності.

Принцип оптимальності означає, що з усіх альтернативних варіантів організації виробничого процесу має бути вибраний кращий за заданим критерієм з урахуванням обмежуючих умов.

Що стосується локальних принципів, то вони повинні визначатися стосовно конкретних форм і методів організації виробництва з урахуванням техніко-технологічної специфіки процесу.

Принципи раціональної організації виробничого процесу тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТК «ТЕРМІНАЛ»

2.1 Організаційно-виробнича характеристика ТОВ «Термінал»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» створено згідно чинного законодавства України на підставі рішення зборів засновників Товариства. Підприємство діє на підставі статуту і Законів України «Про господарські товариства», «Про власність», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України.

ТОВ ТК «Термінал» було зареєстровано 25.06.2008 р. Голосіївською районною адміністрацією м. Києва (Серія А01 № 218393).

Компанія займається продажем авіаційних перевезень (Сертифікат на продаж авіаперевезень № АП0604 від 05.11.2008 р. та туристичною діяльністю, Ліцензія Міністерства культури і туризму України Державна служба туризму і курортів на тур агентську діяльність Серія АВ № 428887 від 06.02.2009 р.).

Додатковою послугою, яка не відноситься до основної діяльності є видача страхових полісів та бронювання номерів в готелях в будь-якій країні світу на будь-який смак. Також ТОВ туристична компанія «Термінал» сприяє оформленню віз до країн відпочинку. Після підписання договору з міжнародним аеропортом Бориспіль, компанія має змогу бронювати зали очікування та відпочинку для своїх клієнтів за бажанням.

На сучасному етапі розвитку підприємства компанія має таку організаційну структуру:

Рисунок 2.1 Організаційна структура ТОВ «Термінал»

На першому етапі свого існування компанія займалась лише продажем авіаперевезень, і мала дещо іншу структуру яка залежала лише від директора туристичної компанії. З впровадженням нової послуги, продажу туристичних подорожей, було створено відносно автономну структуру яка підпорядковується також директору, але не залежить від іншого відділу. Тому туристична компанія поділяється на туристичний відділ, який підпорядковується директору туристичного відділу, що в свою чергу директору компанії в цілому і на відділ авіаперевезень, який ще від початку створення компанії підпорядковується безпосередньо директору. Головний бухгалтер розглядається окремою одиницею яка підпорядковується директору туристичної компанії та взаємодіє з усіма її працівниками.

Як і будь-яке підприємство ТОВ ТК «Термінал» є окремою структурою, яка функціонує в суспільстві тому не може існувати сама по собі, а тісно взаємодіє з іншими компаніями. У підприємства відкриті рахунки у гривні та іноземній валюті, в таких банках: ПА ТКБ «Правекс банк», ОАО КБ «НАДРА», АТ «УкрСиббанк».

Як тур агенти компанія працює з туроператорами та іншими турагентами: компанія «ANEX TOUR», «Turtess Travel», «TEZ TOUR», компания «IdrisKa tour», туроператор «Travel Professional Group», компания «Pegas Touristik», «Coral Travel», «МІБС Тревел» та іншими. Як компанія яка надає послуги з продажу авіаперевезень туристична компанія ТОВ «Термінал» взаємодіє з компанією «Аквавита», яка в свою чергу дає можливість реалізовувати квитки всіх авіаліній, на будь-які напрямки. Надаючи додаткові послуги ТОВ ТК «Термінал»співпрацює з компанією «Контент Україна», в якої бронює готельні номери, та СК «Фінекс» продаючи страхові полюси. Компанія «Укрторгбуд» надає послуги з оренди приміщення де компанія орендує 2 офіси. А також з рядом інших компаній.

Рисунок 2.2 Організаційна структура постачальників підприємства

 

База клієнтів компанії є умовно стабільною: ТОВ «Тойота Україна», «Мітсубіші Корпорейшин», ТОВ «Ніко Україна», ТОВ « Хюндай Моторс», ТОВ «Кіа моторс», Кондитерська корпорація «Рошен», Компанія Пік Україна, ТОВ «ЛГ Електронікс». Тому продаж авіаційних перевезень на пряму залежить від стану справ автомобільних перевізників. Коли в 2008 році криза призупинила продаж автомобілів, це відразу ж відобразилося на об’ємі продажу квитків.

Ці компанії є основною клієнтською базою авіаційного відділу. Проаналізуємо діяльність ТОВ ТК «Термінал» з продажу авіаперевезень за період 2008 - 2010 рр.

Рисунок 2.3 Динаміка обсягу авіаперевезень ТОВ ТК «Термінал» за 2008 – 2010 рр

Відкриття компанії припало на період великої жвавості туристів. На кінець 2008 р. витрати громадян на туризм значно зросли порівняно з іншими роками. Побувати за кордоном міг собі дозволити навіть студент. Починаючи з 2 місяця своєї роботи компанія продала понад 600 квитків на авіаперевезення. А вже в жовтні місяці ТОВ ТК «Термінал» відчула на собі світову кризу. Різке падіння об’ємів визвано було тим, що основними клієнтами компанії були і залишаються автосалони, які першими постраждали, адже більше 70 % продажу автосалонів складали кредити, а на момент кризи, банки припинили кредитування. Припинене кредитування спричинило певний застій в компаніях. Перельоти здійснювались по мінімуму. Фізичні особи також зменшили свої витрати на відпочинок та літали лише по необхідності, обираючи при цьому найдешевші перельоти. До кінця року ситуація суттєво не змінилася.

Початок року, як видно на графіку характеризується зниженням обсягів продажу. Це можна пояснити продовженням кризи, а також зростанню доларової валюти відносно гривні, так як квитки в Україні бронюються саме в цій грошовій одиниці. При збільшенні долару збільшувались і ціни на квитки. Ціну змінювали навіть заброньовані раніше квитки. Клієнти відмовлялись від перельотів.

З початку весни ситуація почала стабілізуватись. Підвищення об’ємів продажу пояснюється відносній стабілізації курсу гривні по відношенню до долару, а також початку діяльності фірм, що заморозили діяльність на період кризи. Критичне зменшення заробітних плат припинилось і почалось поступове збільшення. До нового року обсяги знову знизились, але це пояснюється певній сезонності авіаційних перевезень України. Щороку обсяги в зимовий період знижуються і починають збільшуватись на весні.

2010 р. не можна охарактеризувати певними факторами які впливали на покупну спроможність громадян. Як звичайно початок року не можна назвати досить успішним порівняно з продовженням року, але як і говорилось при характеристиці 2009 р., це пояснюється сезонністю яка спостерігається на ринку авіаперевезень України. Пік у жовтні пояснюється проходженням автомобільних виставок за кордоном. Та масовістю їх відвідування. Але в загальному можна відзначити покращення об’ємів продажу та прибутку. Це пояснюється оговтанням країни від світової кризи 2008 р. А також здешевленням авіаквитків.

Розглянемо прибутковість компанії за цей же період.

Рисунок 2.4 Прибуток відділу з авіаперевезень за період 2008 - 2010 рр.

Як бачимо є прямий зв’язок між обсягами продажу та прибутком підприємства, це можна пояснити відносно однаковій системі збору комісійних від продажу квитків. Пік отримання прибутку відповідає піку продажу авіаквитків.

Але графік прибутку від авіаперевезень дещо не відповідає графікові обсягів як мі бачимо в 2008 р. Це пояснюється тим, що для виживання на ринку авіаційних перевезень компанія була змушена знизити комісійний збір, що іноді відповідало собівартості послуг,за для збереження бази клієнтів. І лише близько осені графіки почали відносно співпадати. Піки отримання прибутку відповідають найвищім точкам графіку по обсягам перевезень.

Туристичний відділ компанії було відкрито в 2009 р. (Ліцензія на туроператорську діяльність СА № 428887 від 06.02.2009 р.) Тоді в штатний розпис було введено одну додаткову одиницю, менеджер з продажу авіаперевезень. Світова криза вплинула і на туризм. Велика частина туристів цього року відмовилась від відпочинку за кордоном, а ті що лишились обрали для себе більш дешеві курорти , це видно на динаміці продажу по країнам за рік.

Рисунок 2.5 Динаміка продажу туристичних послуг 2009 - 2010 рр. за відвідуванням туристами країн

Звідси видно, що на відвідування курортів впливає загальним чином сума на туристичні послуги. Серед найдешевших можна відмітити Туреччина, Єгипет, Туніс.

Туніс являється найдешевшим курортом, та система обслуговування є не досить досконалою, в порівнянні з Туреччиною та Єгиптом. Тому на мою думку перше місце зайнято Туреччиною через відповідальність системи «Ціна-якість».

Єгипет є більш капіталоємним курортом за Туреччину, тому й популярність є дещо нижчою. Ще велику роль в даному виді послуг відіграє мода. Декілька років престижним вважалось відпочити в Єгипті та Туреччині, лише за останні роки , ці курорти відвідало значна частина туритів України.

Наступним модним курортом стала Греція. Вона дорожча за попередні , отримання візи в дану країну на початку 2009 р. було досить клопітким заняттям і відкривали її не кожному бажаючому. Відвідування цієї країни стало престижним. Також серед населення України, були та залишаються теплі країни з морськими просторами більш бажаними. Велику роль тут грає система «ол інклюзів». Турист оплачує лише путівку.

Значно популярнішими стали Тайлланд, Домінікана, Індонезія, Мальдіви, Сейшели що стали доступнішими за рахунок зниження ціни на авіа переліт, та дешеве проживання в країні, на протязі всього перебування в країні,зокрема харчування, та відпочинок. Також незначна частина туристів обирає гірськолижні курорти.

Рисунок 2.6 Динаміка підписаних туристичних договорів за період 2009 - 2010 рр

В 2010 р. кількість туристичних договорів , що підписані з туристами значно виросла. На це вплинуло зниження вартості на авіа перельоти, що знизило ціни на послуги. Перевага залишається за «теплими» курортами, про що свідчить значне пожвавлення туристів в період з весни по осінь. Пожвавлення на ринку туризму як і на ринку авіаційних перевезень пояснюється здешевленням путівок, та попиту туристів на туристичні послуги після світової кризи. Про що свідчать більш дорогі курорти.

2.2 Аналіз основних економічних показників діяльності підприємства

Результати роботи ТОВ ТК «Термінал» аналізують за показниками, що характеризують сторони його діяльності. Визначення стратегічних цілей відбувається методом порівняння результатів діяльності підприємства з підприємствами-конкурентами.

Планування як розробка завдань підприємства на перспективний і поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видів ресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни в майбутньому. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об’єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість.

Економічний потенціал туристичної компанії характеризують: активи фірми, обсяг продажів, прибуток чистий і валовий, основний і оборотний капітал, власний і позичковий капітал, виробничі потужності, науково-дослідні роботи та ін.

Ефективність діяльності компанії аналізують за такими показниками: прибуток, норма прибутку, рентабельність, а також показниками використання трудових ресурсів (продуктивність праці), основних виробничих фондів (фондовіддача, фондомісткість), матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача) та ін.

Фінансова стійкість ТОВ ТК «Термінал» характеризується можливістю покривати за власні кошти вклади в основні фонди, оборотні кошти, нематеріальні активи, не допускаючи при цьому невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості та сплачуючи за своїми зобов’язаннями у визначені терміни. Фінансове становище аналізується за показниками платоспроможності, ліквідності, ефективності використання активів і власних коштів.

В умовах ринкової економіки зростає цінність вірогідної інформації про результати діяльності підприємства. Прийняття рішення на основі необ’єктивної інформації може призвести до банкрутства. Крім того, вибір партнера на ринку й ефективність співробітництва з ним також залежать від вивчення фінансового становища майбутнього партнера. Тому ТОВ ТК «Термінал» досліджує інформацію про конкурентів, та їх фінансове становище.

Таблиця 2.7. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства 2009 - 2010 р

Показники	Роки			Відхилення, роки (+,-)		Темп росту,%
	2008	2009	2010	2009/ 2008	2010/ 2009	2009/ 2008	2010/ 2009
Чистий дохід, тис. грн	347,9	672,5	1249,4	324,6	576,9	193	186
Середньоспискова чисельність по основній діяльності, осіб.	2	5	8	3	3	250	160
Фонд оплати праці по основній діяльності, тис. грн	5,64	38,44	85,6	32,8	47,16	682	223
Продуктивність праці на одного працівника , тис. грн./особи	313,75	69,58	156,17	- 244,17	85,59	22	224
Середня заробітна плата персоналу тис. грн../осіб	2,82	7,68	10,7	4,86	3,02	273	139
Середньорічна вартість основних фондів,тис. грн	16,8	19,4	22,7	2,6	3,3	115	117
Фондовіддача грн../грн.	20,7	34,66	55,04	13,96	20,38	167	159
Середньорічні залишки обігових коштів, тис. грн	398	805,6	618,4	407,6	-187,2	202	077
Коефіцієнт оборотності обігових коштів	0,87	0,83	2,02	- 0,04	1,19	95	243
Середньорічна вартість активів, тис. грн	412,6	817,5	613,1	404,9	-186,4	198	77

Як видно з табл. 2.7., з кожним роком чистий дохід підприємства зростає, що є позитивною тенденцією, при недосить великій різниці в витратній частині.

Збільшення чисельності робітників з кожним роком свідчить про, розвиток компанії. Нові робочі місця, це збільшення прибутку компанії, клієнтської бази, а отже й конкурентоспроможності на ринку туристичних послуг. Зі збільшенням чисельності працівників, логічним є збільшення фонду оплати праці.

Зниження продуктивності праці в 2009 р. при порівнянні з 2008 р., можна пояснити зниження купівельної спроможності населення в зв’язку з фінансовою кризою. Відповідно збільшення показника в 2010 р., є наслідком покращення рівня життя населення, що дало можливість відновити подорожі за кордон, та знову обрати літак засобом пересування на далекі відстані.

Таблиця 2.8 Аналіз стану основних фондів 2008 - 2010рр

Коефіцієнти	Роки			Відхилення (+,-)
	2008	2009	2010	2009/2008	2010/2009
Зносу	0,13	0,40	0,57	+0,27	+0,17
Придатності	0,87	0,59	0,43	- 0,28	- 0,16

Коефіцієнти зносу та придатності є узагальнюючими показниками технічного стану основних фондів ТОВ ТК «Термінал». Коефіцієнт зносу розраховується як відношення зносу до первісної вартості:

Збільшення коефіцієнту зносу характеризує погіршення матеріально-технічної бази туристичної компанії. Компанія є досить молодою, тому основні фонди не оновлювалися, що призвело до збільшення показників по коефіцієнту зносу. Відповідно найвищим показник є в 2008 р., а найнижчим в 2010 р. Коефіцієнт зносу показує частку, яку підприємство списало на витрати виробництва в попередніх періодах.

Коефіцієнт придатності (відношення залишкової вартості до первісної):

Збільшення коефіцієнту зносу на кінець звітного періоду найчастіше свідчить про погіршення технічного стану основних фондів, що ми і спостерігаємо на кінець 2010 р. Як бачимо з кожним роком показник зносу збільшувався відносно попередніх показників. А коефіцієнт придатності навпаки зменшується, що також свідчить про негативну тенденцію. Коефіцієнт придатності є оберненим показником зносу, то із збільшенням коефіцієнту зносу зменшується коефіцієнт придатності, і навпаки. Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в господарській діяльності.

Таблиця 2.9. Аналіз ефективності використання основних виробничих фондів 2008 - 2010 рр

Показники	Роки			Відхилення, (+,-)		Темп росту, %
	2008	2009	2010	2009/ 2008	2010/ 2009	2009/ 2008	2010/ 2009
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, тис грн	347,9	672,5	1249	324,6	576,9	193	186
Середньорічна вартість основних фондів, млн грн	8,4	9,95	21,05	1,55	11,10	118	212
Фондовіддача, грн./грн.	41,41	67,59	59,35	26,18	─8,24	163	88

Аналізуючи показники табл. 2.9 бачимо постійне зростання чистого прибутку підприємства від реалізації продукції, та збільшення середньорічної вартості основних фондів.

За показниками темпів росту бачимо, що в 2009 р. приріст чистого доходу порівняно з 2008 р. виріс на 93 %, а вже в 2010 р. порівняно з 2009 р. темп приросту зменшився і сягнув 86%. Таку ж саму динаміку спостерігаємо відносно Фондовіддачі приріст якої в 2009 р. сягнув 26,18грн/грн, а вже в 2010 р. знизився до позначки 59,35 грн/грн.

Зміна обсягу продукції під впливом зміни вартості фондів:

 

 

Зміна обсягу продукції під впливом зміни фондоввідачі:

 

 

Загальний вплив факторів:

 

 

Із загального обсягу приросту послуг зростання середньорічної вартості основних виробничих фондів забезпечило приріст послуг, а зростання фондовіддачі, збільшення обсягу послуг у звітному році у порівнянні з попереднім роком відбулося переважно за рахунок інтенсивних факторів.

Важливим чинником розвитку є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання.

Таблиця 2.10

Аналіз використання матеріальних ресурсів 2008 - 2010 рр.

Показники	Роки			Відхилення (+,-)		Темп росту, %
	2008	2009	2010	2009/2008	2010/ 2009	2009/ 2008	2010/ 2009
Чистий дохід від реалізації продукції (робіт, послуг), ОП, тис. грн	347,9	672,5	1249,4	324,6	576,9	193	186
Матеріальні затрати, М3, тис. грн	3,3	5,2	27	1,9	21,8	157	519
Матеріаловіддача, грн/грн	105,42	129,32	46,27	23,9	─83,05	122	35
Матеріаломісткість, грн/грн	0,01	0,008	0,02	─0,002	0,012	80	250

Показник матеріаловіддачі показує скільки гривень доходу від реалізації продукції отримано за 1 грн використаних у виробництві матеріальних ресурсів. Зменшення матеріаломісткості свідчить про погіршення використання матеріалів, що негативно впливає на ефективність виробництва. Збільшення матеріаломісткості на одиницю продукції дозволяє говорити про збільшення затрат матеріалів, палива та електроенергії. Темп приросту 2009 р. порівняно з 2008 р. склав 80 %, а вже в 2010 р. цей показник значно погіршився і становив 250 %, що є негативною тенденцією.

Чистий дохід компанії суттєво збільшився з 347,9 тис. грн в 2008 р. до 1249,4 тис. грн в 2010 р., це пояснюється тим, що компанія збільшили обсяги продажу авіаційних перевезень, а також до основної діяльності додали продаж туристичних подорожей.

Вплив зміни кількості предметів праці, використаних у виробництві, та зміни матеріаловіддачі на обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) визначаємо за допомогою інтегрального методу факторного аналізу.

Зміна обсягу продукції (послуг) під впливом зміни кількості предметів праці:

 

 

Зміна обсягу продукції (доходу) під впливом зміни матеріаловіддачі:

 

 

Загальний вплив факторів:

 

 

Із загального обсягу приросту послуг під впливом зміни кількості предметів праці забезпечило приріст продукції, а зростання матеріаловіддачі, збільшення обсягу послуг у звітному році у порівнянні з попереднім роком відбулося переважно за рахунок інтенсивних факторів.

Показники	Роки						Відхилення (+;-)				Темп росту, %
	2008		2009		2010		2009/2008 р.		2010/2009р.
	Сума, тис. грн	Питома вага в загальній сумі, %	Сума, тис. грн	Питома вага в загальній сумі, %	Сума, тис. грн	Питома вага в загальній сумі, %	Сума, тис.грн	Питома вага в загальній сумі, %	Сума, тис.грн	Питома вага в загальній сумі, %	2009/ 2008р.	2010/ 2009р.
Матеріальні витрати	3,2	0,78	5,2	0,47	27	1,32	2	- 0,32	21,8	0,85	63	519
Амотризація основних фондів	2,2	0,54	5,7	0,51	5	0,24	3,5	- 0,03	- 0,7	- 0,27	290	88
Витрати на оплату праці	14,4	3,52	42,6	3,81	84,9	4,14	28,2	0,29	42,3	0,33	296	199
Відрахування на соціальні заходи	5,3	1,3	15,7	1,41	31,3	1,53	10,4	0,11	15,6	0,12	296	199
Інші операційні витрати	384	93,86	1047,7	93,8	1900,8	92,77	663,7	- 0,06	853,1	1,04	273	181
Всього операційних витрат	409,1	100	1116,7	100	2049	100	707,8	─	932,1	─	273	183

Таблиця 2.11. Аналіз операційних витрат за 2008 - 2010 рр.

Основна частка у витратах припадає на інші операційні витрати, які в 2008 р. склали 384 тис. грн, що склало 93,86 % від всіх витрат на підприємстві. В 2009 р. їх сума сягнула 1047,7 тис. грн та зайняли 93,80 % від загальної суми витрат, в 2010 р. вони знову збільшились до позначки 1900,80 тис. грн, зайнявши все теж лідируюче положення серед витрат, але трішки зменшило свою значимість опустившись до позначки 92,77 % від загальної суми. Зрозумілим чином спостерігаємо збільшення витрат на оплату праці та перерахунки в фонди, так як кількість працюючих збільшувалась пропорційно витратам таблиці, в 2008 р. - 2 особи, 2009 р. - 5 осіб, відповідно 2010 р. - 8 осіб.

Таблиця 2.12. Аналіз рівня операційних витрат 2008 - 2010 рр.

Назва показника	Роки			Відхилення (+,-)		Темпи росту, %
	2008	2009	2010	2009/ 2008р	2010/ 2009р	2009/ 2008р	2010/ 2009р
Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн	347,9	672,5	1249,4	324,6	576,9	193	185
Операційні витрати, тис. грн	409,2	1165	2085,6	755,8	920,6	285	179
Витрати на 1 грн доходу , коп	1,176	1,73	1,67	0,554	-0,06	147	90

Бачимо що, витрати на 1 гривню доходу в 2009 р. зростають порівнюючи з 2008 р., в темпах приросту виражається в 1,47 %, а вже порівнюючи приріс 2010 р., бачимо зниження на 0,57 %. Але позитивним вважаю те, що приріст все таки відбувається. При зростанні рівня операційних витрат, бачимо зростання прибутку, та зменшення витрат на одиницю продукції.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства

Характеризують ступінь незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Фінансова стійкість залежить від оптимального співвідношення власних та позикових джерел коштів, ступеня залучення довгострокових кредитів, раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи підприємства.

Коефіцієнт автономії показує питому вагу джерел власних коштів у всіх джерелах підприємства. Якщо джерела власних коштів складають половину або більше всіх наявних джерел, то стан підприємства незалежний від зовнішніх джерел фінансування.

Як бачимо з показників, то на 2010 р. ситуація в компанії значно покращилася, й майже дійшли до норми, порівнюючи з попередніми роками. Власні кошти підприємства склали 48 %, майже половину від загального обсягу. Але становище підприємства не можливо назвати стійким, так як залучених коштів у підприємства більше ніж власних.

Коефіцієнт фінансової стійкості:

Як і коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стійкості покращив свої показники, особливо в 2010р . порівняно з 2009 р. Це пов’язано зі збільшенням обсягів продажу, що збільшило прибуток.

Коефіцієнт маневреності характеризує гнучкість, маневреність використання власних коштів, характеризує питому вагу власного оборотного капіталу у загальному обсязі власного капіталу

Коефіцієнт заборгованості підприємства характеризує співвідношення позикових коштів до власних. Як бачимо, запозичених коштів підприємства значно більше як своїх, це є негативним показником. Зменшення різниці є позитивною тенденцією.

 

Питома вага залучених коштів не повинна перевищувати 0,5, що було майже досягнуто в 2010 р. Частка активів фінансується за рахунок позичених коштів.

Коефіцієнт інвестування основних засобів вважається доцільним, коли поза оборотні активи, тобто основні засоби та інші необоротні активи фінансуються за рахунок власних джерел коштів на 50 % і на 50 % за рахунок довгострокових кредитів. ТОВ ТК «Термінал» має значно менші від норми показники, що негативно.

Таблиця 2.13. Аналіз фінансової стійкості та незалежності за 2008 - 2010 рр

Коефцієнти	Роки			Нормативне значення	Відповідність нормативу
	2008	2009	2010		2009р	2010р
1. Автономності	0,1	0,12	0,12	>0,5	менше	менше
2. Фінансової стійкості	0,10	0,12	0,12	>0,7	менше	менше
3. Маневреності	0,66	0,88	0,96	0,4-0,6	більше	більше
4. Заборгованості	8,57	7,01	1,07	0,5-1	більше	більше
5. Питомої ваги залучених коштів	0,89	0,87	0,51	<0,5	більше	більше
6. Інвестування	0,34	0,12	0,03	1-2	менше	менше

Аналізуючи показники таблиць бачимо, що підприємство є повністю залежним від позикових коштів, фінансово не стійким, позикові кошти значно перевищують власні, що видно за питомою вагою залучених джерел коштів.

Тобто на випадок якщо всі кредитори одномоментно потребують свої кошти фірма мусить назвати себе банкротом.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його активи більші, ніж його зовнішні зобов’язання, тобто вони в змозі погасити свою заборгованість на дану дату.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує миттєву спроможність погасити короткострокову заборгованість.

Коефіцієнт поточної ліквідності (або проміжний коефіцієнт покриття) – характеризує ймовірність погашення короткострокових зобов’язань за рахунок залучення менш ліквідних активів, тих, для перетворення яких у гроші треба більше часу.

Коефіцієнт покриття – найбільш загальний показник ліквідності, характеризує співвідношення між усіма поточними активами та короткостроковими зобов’язаннями. Характеризує кратність покриття короткострокової заборгованості оборотними активами, свідчить про захищеність кредиторів від непогашення зобов’язань, показує, чи достатньо оборотних активів для розрахунків по короткострокових зобов’язаннях.

Уточнений коефіцієнт покриття (коефіцієнт критичної ліквідності)

Коефіцієнт покриття заборгованості за рахунок дебіторів

Співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю виражає сальдо розрахункового балансу. З точки зору фінансової стійкості та платоспроможності краще, щоб наявність активного сальдо розрахункового балансу (тобто дебіторська заборгованість перевищувала кредиторську), оскільки це свідчить про наявність деякого надлишку платіжних засобів. Коефіцієнт дебіторської заборгованості зменшився в 2010 р. в порівнянні з 2008 р. Коефіцієнт покриття навпаки збільшився з 1,08 в 2008 р. до 1,89 в 2010 р., збільшення якого,є позитивною тенденцією.

Таблиця 2.14. Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства за 2008 - 2010 рр

Коефіцієнти	Роки			Нормативне значення	Відповідність нормативу
	2008	2009	2010		2009 р.	2010 р.
1. Абсолютної ліквідності	0,45	0,53	1,49	0,2-0,35	більше	більше
2. Загальної ліквідності	1,64	1,10	1,88	>1	Відповідає нормі	Відповідає нормі
3. Покриття	1,08	1,12	1,89	2-2,25	менше	менше
4. Критичної ліквідності	1,08	1,12	1,89	1-2	Відповідає нормі	Відповідає нормі
5. Кредиторської заборгованості	0,612	0,59	0,43	1	Відповідає нормі	Відповідає нормі

Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його активи більші, ніж його зовнішні зобов’язання, тобто вони в змозі погасити свою заборгованість на дану дату.

Проаналізувавши табл.2.14, можна сказати що більшість показників в 2009 – 2010 рр. є не ліквідними, підприємство не зможе миттєво погасити короткострокову заборгованість.

Співвідношення між усіма поточними активами та короткостроковими зобов’язаннями є меншим за норму, що свідчить про не захищеність кредиторів від непогашення зобов’язань. Це стало наслідком утримання коштів, що були сплачені постачальникам, на рахунку ВАТ КБ «Надра» під час кризи 2008 року. В підприємства утворилася заборгованість на суму 450 тис. грн.

Більшість показників відповідають нормативу. Підприємство в змозі погасити короткострокову заборгованість, для цього вистачає грошових коштів та короткострокових паперів, інших високоліквідних активів. Коефіцієнт покриття означає, що підприємство не забезпечено повністю оборотними активами, тобто кредитори не можуть почуватися захищеними від непогашення заборгованості.

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ПРАКТИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАХОДІВ ДЛЯ ТОВ ТК «ТЕРМІНАЛ»

3.1 Теоретичні аспекти розробки нового міжнародного туру для ТОВ ТК «Термінал»

На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різноманітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність.

Ключовими суб’єктами туристичної діяльності, які взаємодіють у процесі розробки та реалізації турпродукту, надання й споживання туристичних послуг ,були визначені в Законі України «Про туризм».

Згідно з цим законом:Туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх.

Туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на тур агентську діяльність.

До 2010 р. Туристична компанія була тур агентом, а в 2011 р. отримала ліцензію туроператора, що дало нові можливості для отримання прибутку.

ТОВ «ТК Термінал» з початку туристичної діяльності, отримало турагенську ліцензію (серії АВ № 428887 від 06.02.2009 р.), що було зумовлено меншим капіталовкладенням (банківська гарантія на суму 2 000 євро – для турагентів та 20 000 євро – для туроператорів), та неготовністю компанії для початку туроператорської діяльності.

Звісно для компанії яка лише починає туристичну діяльність турагенська практика на мою думку є необхідною. По-перше можна визначити найбільш популярні курорти та готелі, які якнайкраще відповідають співвідношення «ціна-якість». По-друге, це можливість для визначення напрямків майбутньої тур операторської діяльності.

Рисунок 3.1 Попит на туристичні послуги 2009 - 2010 рр

Проаналізувавши попит на туристичні послуги, можна зробити висновок, що основний прибуток, компанії приносять найдешевші і найпопулярніші курорти. До них належить Єгипет, Туреччина, Греція.

Тому в дипломній роботи пропонується розпочати туроператорську діяльність саме з підписанням договорів з готелями цих країн. Але на початку 2011р. відбулися політичні зміни в найбільш популярних туристичних країнах.

Початок 2011 р. співпав з початком стрімких і радикальних змін в ряді арабських держав: у Тунісі повалений правлячий режим, в Єгипті вже зараз в результаті масових заворушень у відставку пішов уряд, в Ємені, Йорданії, Алжирі та Мавританії проходять масові демонстрації, які також чреваті серйозними наслідками.

Оцінки політичних експертів, що аналізують цю ситуацію, сходяться в двох моментах: по-перше, події в Тунісі та Єгипті цілком можуть викликати «ланцюгову реакцію» в усьому арабському макрорегіоні, і по-друге, абсолютно необов’язково, що умовно «демократичні» сили, ініціювали крах у цих двох країнах, виявляться переможцями у результаті і прийдуть до влади. Політологи вважають цілком імовірним прихід до влади фундаменталістів та радикальних ісламістів.

У Сирії відбулися зіткнення між силами безпеки і учасниками акції протесту. Урядові війська були змушені втрутитися для припинення насильства і актів саботажу. Проте, очевидці події говорять, що сутички відбулися між поліцією і демонстрантами, які вимагали припинення корупції і розпуску сил безпеки.

14 лютого в столиці Ірану Тегерані пройшли багатотисячні акції протесту на знак солідарності з подіями в Тунісі і Єгипті, де тривалі демонстрації привели до зміни влади. Іранська поліція жорстко присікла виступи, внаслідок чого загинули двоє мітингуючих.

Раніше, в Іраку пройшов так званий національний «День гніву» - жителі країни протестували проти корупції в уряді, високого рівня безробіття і низького рівня життя. Демонстрація переросла в запеклі сутички з представниками правопорядку, в результаті яких, за різними даними, загинули від 10 до 50 осіб, багато хто отримав поранення. Ситуація посилилася тим, що на сторону протестуючих у ряді міст перейшли не тільки поліцейські, але і військові.

Жителі Тунісу незадоволені тим, що поки не помітно жодних поліпшень в житті після революції, що відбулася в січні. І хоча представники властей пообіцяли, що загальні вибори можуть відбутися в середині липня, а консультації зі всіма політичними силами завершаться «не пізнішим березня», опозиція вивела на вулиці близько 100 тис. осіб.

У Йемені поліція неодноразово застосовувала вогнепальну зброю при розгоні багатотисячних антиурядових демонстрацій.

У Бахрейні відбулися багатотисячні демонстрації шиїтів. Суннітська правляча верхівка знову пішла назустріч мітингуючим, заарештувавши трьох міністрів Бахрейну, їх звинуватили в тому, що вони «спровокували кризу».

З 25 січня в Єгипті впродовж більше двох тижнів продовжувалися масові антиурядові виступи. Під тиском протестуючих, Президент країни Х. Мубарак, що перебував при владі з 1981 р., склав з себе повноваження глави держави. Вища рада збройних сил Єгипту планує залишатися при владі протягом 6 місяців, або до терміну проведення нових президентських і парламентських виборів [26].

Виходячи з подій в Арабських країнах, пропонуємо тимчасово відволікти увагу від даних країн, та приділити увагу більш спокійним країнам.

Так як, туризм має моду, тому слід відвести увагу модним напрямкам туризму. Фахівці «Lonely Planet» склали новий туристичний довідник найбільш цікавих місць на 2011 р.. До рейтингу «Best in Travel» увійшли десять провідних регіонів, які вже полюбилися мандрівникам, а також ті, які ще недостатньо розвідані.

Очолила рейтинг хорватська Істрія, Маркізькі острови у французькій Полінезії і Каппадокія в Туреччині. У десятку кращих також увійшли Шетландські острови, Нью-Йорк (США), Танжер (Іспанія) і Тель-Авів (Ізраїль) стали кращими містами для туристів у наступному році. Серед країн лідирують Албанія, Бразилія, Кабо-Верде, Панами і Болгарія.

Для розробки туру, оберемо саме Болгарію, тому що вона відкрилась наприкінці 2009 р., як досить гідний зимовий курорт, оновивши спускові доріжки, побудувавши нові готелі, та від реставрувавши старі. Болгарія є також привабливим літнім курортом, що є досить прийнятним в ціновій категорії.

За нормами ВТО туроператором вважається туристичне підприємство, яке самостійно комплектує туристичний продукт у складі як мінімум трьох послуг: розміщення, транспортування туристів і надання їм ще якоїсь послуги, не пов’язаної з першими двома (екскурсійне обслуговування, прокат автомобіля тощо).

Пропонуємо туристичній компанії ТОВ ТК «Термінал» розпочати діяльність в міжнародному туризмі з орієнтацією на експорт турпослуг (іноземний туризм) чи їх імпорт (зарубіжний туризм) так і на внутрішньому ринку країни.

За рівнем спеціалізації вважаємо за потрібне вести туроператорську діяльність на масовому ринку. Так як практика показує, що попит більший саме на цьому ринку туроператорів, а звідси й отримання більшого прибутку. Але можливі індивідуальні випадки з організації спеціалізованих турів. Так як майже кожен готель має свої зали для проведення бізнес конференцій та ділових угод. Та все-таки головну увагу пропонуємо приділити масовому ринку.

Найчастіше відпочинок українців має сезонний характер. Найбільша кількість туристів, спостерігається в теплі місяці року, починаючи з кінця квітня й до золотої осені. За терміном подорожування віддамо свою перевагу турам вихідного дня, та середньостроковим турам строком продовження від семи до чотирнадцяти днів.

Ці висновки зроблено на основі дворічної турагенської діяльності. Результати якої дали можливість визначити напрямки подальшої туроператорської діяльності. Також хочеться відмітити обмежені можливості ТОВ ТК «Термінал» в матеріальному плані. Так як на даному етапі обороти туристичної компанії є незначними, тому потрібно вкладати кошти в виграшні тури.

Тури повинні бути варіативними, включати можливості вибору елементів програми, засобів розміщення та транспортування з урахуванням індивідуальних побажань туриста, до того ж такий підхід збільшує конкурентоздатність продукції.

Розробка туру включає такі етапи: вибір пунктів маршруту, ієрархізація, вибір пунктів початку та закінчення маршруту, після чого провадиться розробка схеми маршруту та його оптимізація.

Етапи І. Вибір пунктів маршруту. Критерієм відбору є атрактивність об’єктів показу для задоволення мети подорожі, можливість забезпечити різноманітність програми перебування в даному населеному пункті, його транспортна доступність та забезпеченість послугами гостинності.

Етап ІІ. Ієрархізація пунктів маршруту провадиться за вказаними вище критеріями, при цьому основна увага повинна бути звернута на клас гостинності та транспортну доступність обраних пунктів маршруту. Метою даного етапу є виділення диференціація пунктів маршруту відповідно до мети подорожі з виділенням пунктів дислокації з тривалим програмним забезпеченням та екскурсійних пунктів.

Етапи ІІІ. Вибір початкового та кінцевого пунктів маршруту здійснюється за показником транспортної доступності, тобто зв’язності з місцем постійного проживання потенційних туристів (зоною дії туроператора), взаємозамінності видів транспорту, типу транспортних засобів.

Етап IV. Розробка схеми маршруту. Схема маршруту залежить від обраної форми. Маршрут - це напрямок переміщення туриста.

Етап V. Оптимізація маршруту полягає у встановлені ряду об’єктивних та суб’єктивних обмежень. Об’єктивні обмеження виходять з умов сегментації ринку, а суб’єктивні визначаються можливостями туроператора. Обмеження визначаються перш за все цільовим споживчим сегментом (вік, життєвий цикл сім’ї, стиль та рівень життя тощо). Часові обмеження стосуються сезонності та терміну подорожі. Економічні обмеження виходять з умов функціонування ринку (кон’юнктура ринку, стан конкурентного середовища, цінова політика тощо).

Основним обмеженням на початковому етапі розробки туру є обмеження в часі та засобах по забезпеченню комфортності подорожування. Саме часові обмеження визначають вибір транспортних засобів та їх тип під час проходження маршруту. Вибір транспортного засобу слід розглядати як введення певних обмежень в організаційні параметри туру (кількість туристів в групі і відповідно вибір форми туру впливають на його організацію та вартість).

Види транспорту та типи транспортних засобів дуже різняться за своїми характеристиками. При виборі засобів пересування керуються відстанню, а при вборі типу транспортного засобу - його комфортністю (швидкість, місткість, зручності). В пасажирських перевезеннях на далекі відстані домінує повітряний транспорт. За останні 15 років частка туристів в міжнародних повітряних пасажироперевезеннях зросла більш ніж удвічі (з 30 до 70 %). В перевезеннях на короткі відстані найбільшою популярністю користується автомобільний транспорт, що стимулюється як зростаючою автомобілізацією населення, так і технологічними змінами в автомобілебудуваннія в бік збільшення швидкості та комфортності та зменшення енергомісткості. Так, обсяг автобусних пасажироперевезень за останні 20 років збільшився майже вдвічі. У внутрішньоконтинентальних перевезеннях пасажирів автомобільний транспорт переважив залізничний.

За умов розробки туру, комбінований маршрут терміном 8 діб забезпечується повітряним транспортом для доставки туристів до місця подорожі і назад та комфортабельним автобусом туристичного класу для забезпечення внутрішніх перевезень [12].

Етап VII. Програмне забезпечення туру є його якісною ознакою. Програма є щоденним розпорядком, призначеним для реалізації мети подорожі.

Відповідно до мети програми поділяються за тематикою на програми, що забезпечують відпочинок, лікування, ознайомлення з історією, культурою, природою краю, задоволення професійно чи конфесійно орієнтованих інтересів тощо. В програмах відбивається сезон подорожування (зрозуміло, що навіть складені за одним і тим самим маршрутом, літні, зимові та міжсезонні програми в місцях цілорічного використання будуть відмінні в деталях).

Програма повинна бути варіативною: включати екскурсійні програми вільного вибору та інші форми вільної організації дозвілля.

Етап VIII. Організаційно-технічні заходи з забезпечення туру є наступним етапом в розробці туру після визначення схеми маршруту та програми перебування.

Організаційно-технічні міроприємства є етапом визначення класу обслуговування. Вони включають добір засобів розміщення, умов екскурсійного обслуговування та організації дозвілля. Цей етап найбільш варіативний саме за класом обслуговування. Клас обслуговування визначається рівнем послуг, що надаються системою гостинності (послуги розміщення, харчування та додаткові послуги готелів в залежності від їх класу).

Розрахунок вартості туру є складною багатофакторною процедурою.

На ціноутворення впливає характер попиту, розвиненість ринку туристичних послуг, місце туристичної фірми на ньому та оцінка конкурентного середовища, обрана маркетингова стратегія тощо. Ціна туру відтворює економічний бік діяльності суб’єкта господарювання і відбиває його комерційну політику на ринку туристичних послуг. Ціна туру коливається в межах від собівартості до продажної ринкової ціни. Ці коливання відбивають попит на даний тур продукт. Коливання попиту мають часовий (літній, зимовий періоди, міжсезоння), видовий (на окремі види туризму) та територіальний (на певні регіони) зрізи. Диференціація цін на тур продукт є результатом диференціації тарифів на окремі види послуг, що входять до складу тура, відбиваючи зміни витрат праці на певні види послуг в різний період часу. Коливання тарифів є результатом ринкової політики продуцентів послуг і ґрунтуються на тому, що пропозиція орієнтована на задоволення потреб туристів в період максимального попиту, тому потрібно мати резервні потужності і можливість їх розгортання відповідно до зростаючих потреб. Ціноутворення ускладнюється також введенням до складу турпродукта туристичних ресурсів, тобто різноманітних пам’яток, що за економічною сутністю є результатами вкладеної колись праці, або туристичних благ, що взагалі не є продуктами праці (клімат, мальовничі ландшафти тощо).

Ціна туру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі, її виду та форми. На неї впливає кон’юнктура ринку та характер обраної маркетингової стратегії (реклама, канали реалізації тощо).

Нижньою межею вартості тура є його собівартість, яка включає зафіксовану в угодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та поточні витрати на їх реалізацію та організацію споживання. Останній параметр залежить від обраної фірмою маркетингової стратегії: характеру реклами і рекламної кампанії, розгалуженості мережі та її географії, різноманітності каналів збуту турпродукта.

Собівартість тура є сумарною ціною складових (проживання, харчування, транспортування, екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг, які, на думку туроператора, якісно підвищують конкурентоздатність пакета, медичне страхування та візова підтримка для зарубіжних турів) відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практично на всі види послуг, націнки на послуги в популярних туристсько-рекреаційних центрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного виду подорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури дорожчі за групові в розрахунку на одного туриста і чим численніша група, тим менша ця вартість).

Основні статті витрат по туру можна поділити на фіксовані (податки, наприклад, на додану вартість, на землю, транспортний збір, готельний збір; сплати в бюджет, наприклад, за кредит; оренда приміщень, техніки, транспортних засобів тощо; комунальні послуги та інше) та довільні, які залежать від діяльності фірми (заробітна плата, видатки на організацію тура, його рекламу, реалізацію, маркетинг тур продукту тощо). В залежності від способу визначення статті витрат поділяються на прямі, що відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, що розподіляються по видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормам витрат. Таким чином, основні витрати по туру складаються з собівартості (сумарної вартості основних та додаткових послуг тур пакету) та розрахунків з державою. Додатковими витратами по туру є вартість додаткових послуг, які пропонуються туристам на вибір і за їх бажанням можуть бути включені до остаточної ціни тур пакету чи сплачуватись в місці споживання. До собівартості тура часто не включають вартість перевезення до початку подорожі, особливо коли є варіанти такого транспортування.В ціну турпакета обов’язково закладається прибуток туроператора, який встановлюється в процентах до собівартості і залежить від рентабельності туру, що планується.

3.2 Розрахунок вартості та ефективності введення нового туру до Болгарії

Розрахунок вартості нового туристичного маршруту,як для туроператора, складається з визначення змінних та постійних витрат підприємства, очікуваного прибутку, та ціни підприємств конкурентів на даний продукт.

Змінні витрати підприємства складатимуть такі позиції. Три готелі в Варні, що мають досить гарне розташування, примірну ціну, в трьох діапазонах: тризірковий, чотирьох та п’ятизірковий готель для туристів, що потребують найкращих умов. Тому турист на свій гаманець матиме змогу обрати. Для розрахунків, оберемо розміщення в чотирьох зірковому готелі. Що є найбільш популярним серед туристів, в будь-яких напрямках та на період перебування сім днів.

Таблиця 3.2. Вартість розміщення в готелі

Типи номерів	Кількість осіб	Hotel Albicia 3*		Golden Tulip 4*			Grand Dimyat 5*
		Ціна , євро
		7 ночей	14 ночей	7 ночей	14 ночей	7 ночей		14 ночей
Двухмісний номер	2	203	406	442	885	665		1330
Одномісний номер	1	161	322	360	721	560		1120
Сімейний люкс	4	315	630	629	1258	-		-

Видом транспорту було обрано літак, що є найбільш прийнятним видом транспорту для відпочинку, та займає найменше часу. Ціна на чартерний рейс складає Київ - Варна - Київ = 255 $ = 170,13 євро

Трансфер до готелю обійдеться 27 євро на одного туриста.

Маємо на одного туриста, вартість туру складатиме:

Середня вартість туру до Варни в турагенствах м. Київ становить:

Таким чином, ми приймаємо за вартість туру середню ціну по м. Київ на даний маршрут.

Можна з упевненістю сказати, що сума змінних витрат безпосередньо залежить від обсягу виробництва.

Постійні витрати підприємства на місяць, що відображається в вартості туристичного продукту складають:

1) оренда приміщення 7000 грн;

2) рекламні послуги:

2.1) розміщення реклами на сайті «Турне» складає 2450 грн;

2.2) розміщення реклами на сайті «Турюа» дорівнює 3232 грн на квартал. Тому на місяць складатиме 1077 грн;

3) послуги зв’язку 300 грн;

4) інтернет послуги 60 грн;

5) Канцелярські товари 400 грн;

6) заробітна плата працівників:

6.1) менеджер то туризму (2) – 1920 грн;

6.2) директор – 1100 грн;

6.3) заробітна плата бухгалтера ділитимемо навпіл, так як він працює на 2 відділи: 480 грн;

7) податки з заробітної плати, що складають 37,2 % від суми заробітної плати;

 

8) банківські послуги – 120 грн.

Всього: 16209 грн (1410,09 євро)

В минулому році, в квітні місяці, туристична компанія підписала 30 договорів. Продаж в цьому році є вищим, але так, як не має точних даних, опираючись на минулий рік, я вважаємо,що буде раціонально розподілити постійні витрати між 30 договорами в інші напрямки та 10 договорів, які ми прийняли до розрахунку до Болгарії.

Постійні витрати на один договір:

Розрахуємо загальні витрати на 10 договорів:

Рисунок 3.5 Беззбитковість проектованого туру до Болгарії

Знайдемо точку беззбитковості, що покаже, яку кількість договорів необхідно продати, для отримання прибутку, а також для покриття витрат підприємства на даний продукт.

Бачимо, що вже на шостому туристові підприємство отримує прибуток. Виручка починає перевищувати витрати, а отже проект окупатися. І чим більше путівок буде куплено, тим більше буде різниця між витратами на пакет і прибутком. Точка беззбитковості, це саме та кількість туристів, коли дохід покриє витрати, графік виручки від реалізації, пересічеться з сукупними витратами.

Таблиця 3.6 Ефективність введення туру до Болгарії, євро

Показники	Економічна ефективність
	в абсолютному вимірі	у відносному вимірі
1. Дохід
2. Умовно-змінні витрати	при
3. Маржинальний дохід (валова маржа
4. Постійні витрати
5. Прибуток
6. Поріг рентабельності.		̲
7. Запас фінансової міцності.		̲
8. Ефект операційного важеля.		̲
9. Критична кількість покупців.		̲

Дохід від проекту, при реалізації 10 туристичних путівок складає 5910 євро. Умовно-змінні витрати дорівнюють 5280 євро, що складає основну частину доходу, звідси марджинальний дохід підприємства при реалізації всіх путівок становитиме 630 євро з них 325,50 євро складуть постійні витрати. Для того аби підприємство покрило свої витрати потрібно реалізувати послуг на 2959,09 євро, для цього потрібно реалізувати 6 туристичних путівок .

З таблиці бачимо, що основну частину витрат становлять змінні, які займаюсь 89 % від всієї вартості туру. Постійні ж витрати є незначними і займають всього 5 %. Прибуток підприємства складає таку ж частину 5 %, але підняття ціни на продукт зробить товар не конкурентоспроможним. Зменшити змінні витрати можливо за рахунок підбору більш дешевого готелю, але від цього постраждає якість обслуговування.

3.3 Введення внутрішнього туризму до фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро - 2012

Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих. Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність на внутрішньому та міжнародному туристичному ринку.

Геополітичні та соціально-економічні зміни, розвиток інформаційних технологій радикально вплинули на параметри міжнародного туристичного потоку, призвели до трансформування туристичної галузі з такої, що орієнтована на обслуговування організованих туристів, у індустрію, яка охоплює близько 50 видів економічної діяльності, спрямовану на задоволення різноманітних потреб мільйонів індивідуальних подорожуючих.

На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам’яток, з них: 57206 - пам’ятки археології (418 з яких національного значення), 51364 - пам’ятки історії (142), 5926 - пам’ятки монументального мистецтва (44), 16293 - пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3541).

Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних. До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено: Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова.

За даними Держкомстату в Україні налічується:

- 1,2 тис. закладів готельного господарства загальною місткістю 104,0 тис. місць, які щороку обслуговують близько 4,0 млн. осіб, 17,5 % з яких - іноземці. Середньорічна завантаженість готельного фонду становить – 31 %;

- 3,3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів із загальною місткістю близько 481 тис. ліжок у місяць максимального розгортання. Кількість непрацюючих закладів - 22 %. Загалом санаторно-курортні та оздоровчі заклади щороку приймають близько 3,2 млн. осіб, 14 % з яких - іноземці. Потужності закладів використовуються менше ніж на 40 %.

Як бачимо Україна має великий потенціал для туристичного бізнесу, однак українські курорти є досить недозрілі. За ті ж самі кошти, що й кордоном в Україні відпочинок буде значно гіршої якості.

Однак, з Євро-2012 туристичний ринок значно покращить свій стан. Реконструюються замки, та пам’ятки архітектури особливо ті що з находяться в областях в яких проводитиметься чемпіонат.

Державна служба туризму і курортів України презентувала понад 100 основних тематичних туристично-екскурсійних маршрутів, які можна запропонувати гостям та учасникам Євро-2012, тривалістю від 3 до 12 годин і дводенні - за бажанням туристів. Про це повідомляє прес-служба Міністерства культури і туризму.

Гостям та учасникам Євро-2012 придумали 100 маршрутів для туризму. За словами першого заступника голови Держслужби туризму Ольги Соколової, відвідувачам чемпіонату пропонуються маршрути, які за тематичними напрямками охоплюють видатні місця, пам’ятки історії, культури, архітектури та природи, а також пов’язані з життям і діяльністю видатних людей України.

Розроблені екскурсійні маршрути пролягають вздовж головних транспортних магістралей між містами-учасниками чемпіонату або носять радіальний характер з початком і закінченням екскурсії в одному місті, на відстані до 200 км і тривалістю не більше 10-12 годин.

Підготовлені презентації та технологічні карти туристично-екскурсійних маршрутів приймаючих міст - Києва, Донецька, Львова, Харкова. При цьому проводиться моніторинг існуючої туристичної інфраструктури на місцях під заплановані маршрути.

Зокрема, в Києві та Київській області визначені наступні маршрути: «Трипільська культура на Київщині», «Вишгородський історико-культурний заповідник», «Київська Русь», «Київ часів козацтва», «Печерська фортеця», «Національний Києво-Печерський історико- культурний заповідник», «Архітектурні пам’ятки старого Києва», «Київ Шевченківський», «Тарасові шляхи», «Становлення української державності 1917-1921 рр..», « Пам’яті Голодомору», «Київ у Другій світовій війні», «Київ древній і сучасний», «Українська ікона», «Київ - місто різних культур і релігій», «Видатний художник Михайло Врубель в Києві», «Наївне мистецтво Київщини», «За старим Подолом», «Історія однієї вулиці (Андріївський спуск)», «Місто над Дніпром», «Музей народної архітектури та побуту України (с. Пирогово)», «До міста музеїв Переяслав-Хмельницькому», «Парки Києва», «Золоте сузір’я Київщини», «Від енеоліту до залізного віку», а також Київ православний, театральний , літературний, спортивний і музейний.

Донецьк і Донецька область: «Юзівка-Донецьк: ХVІІІ-ХХІ ст.», «Пам’ятники Святогірського історико-культурного заповідника», «Історія Української залізниці», «Село Красне - батьківщина композитора Сергія Прокоф’єва», «Василь Стус і Алла Горська на Донеччині», «Донецьк культурний», «Донецьк спортивний», «Село Перелесное - колоритний куточок Слобожанщини», «Хомутовський степ - незайманий куточок природи», «заповідник Кам’яні могили», регіональний ландшафтний парк «Меотіда», «Соляне царство Соледара», «Великоанадольський ліс», «Артемівський завод шампанських вин».

Львів і Львівська область: «Львів - оглядова екскурсія», «Львівщина від палеоліту до залізного віку», «Галицько-Волинське князівство», «Давньослов’янські святині Карпат», «Княжий Львів», «Львів за часів Австро-Угорщини і Польщі», «Становлення Української державності», «Вулицями середньовічного Львова», «Давньоруська дерев’яно-церковне зодчество», «Давня архітектура Львівщини», «Духовні святині», «Слідами пригод бравого солдата Швейка», «До цілющих джерел Прикарпаття», «У гірськолижну столицю Українських Карпат», «Львів - місто кави», а також Львів вірменський, єврейський, літературний, театральний, архітектурний, музейний; львівські парки, галереї, некрополі.

Харків і Харківська область: оглядова екскурсія по Харкову, «Харківщина археологічна», «Поляки в Харкові», «Православні святині Харкова», «Перша столиця», «Харків літературний», «Харків творчий», «Архітектурна симфонія Харкова», «Чугуїв - місто І. Ю. Рєпіна», «На батьківщину Г. С. Сковороди».

Додаткові маршрути розроблені для Черкаської, Чернігівської, Запорізької, Дніпропетровської і Полтавської областей.

Крім того, щорічно зростає довіра українців до туроператорів, які працюють на внутрішньому ринку, оскільки кількість наших громадян, що віддають перевагу вітчизняний відпочинок, також зростає. У 2010 році, на тлі загального економічного спаду, показники зовнішнього туризму дещо скоротилися, однак зростання внутрішнього туризму не зупинився. Тільки відбувся перерозподіл туристичних потоків у регіонах України. Тоді, як у Криму кількість відпочиваючих знизилася на 15 - 17 %, в ​​Карпатах воно зросло на 16 - 18 %. Таким чином, кримські туристичні потужності зараз завантажені на 62 %, а карпатські майже на 100 %.

Відповідно до Законів України «Про туризм» та «Про державну статистику», згідно плану роботи управління культури і туризму щорічно проводиться збір статистичної звітності за формами № 1-ТУР(к) (за 6 та 9 місяців) та формою 1-ТУР (за 12 місяців) «Звіт про діяльність туристичної організації». [1]

З 1 по 20 жовтня 2010 року управлінням культури і туризму була проведена робота щодо прийому та опрацювання статистичної звітності (форма № 1-ТУР(к)), за результатами якої надаємо аналітичну довідку про роботу туроператорів та турагентів за 9 місяців 2010 року.

Пріоритетними видами туристичної діяльності за 9 місяців 2010 року, як і в аналогічному періоді 2009 року, залишаються виїзний та внутрішній туризм. В цілому на внутрішній туризм припадає 36 % туристів, обслугованих ліцензіатами, на виїзний туризм – 55 % .

Всього туристичними підприємствами обслуговано 109377 туристів (що на 20,5 % більше порівняно з аналогічним періодом 2009 року) та 24229 екскурсантів в т. ч. за видами туризму: в’їзний – 9674 особи (що на 8 % більше порівняно з аналогічним періодом 2009 року), виїзний – 59739 особи (що на 36 % більше порівняно з аналогічним періодом 2009 року), внутрішній – 39964 осіб (що на 0,34 % менше порівняно з аналогічним періодом 2009 року) [1].

В зв’язку з цим, пропонуємо ТОВ ТК «Термінал», розпочати діяльність на внутрішньому ринку України. Для цього найняти працівника (менеджера з туризму на внутрішньому ринку), який займатиметься продажем туристичних подорожей в межах України.

Робоче місце - це просторова зона дії, оснащена технічними засобами, в якій здійснюється трудова діяльність працівника або групи працівників.

Витрати на устаткування:

1) стіл для офісу 16СТ81 - 16СТ84 – 820 грн;

2) крісло для офісу Лотус – 399грн;

3) персональний комп’ютер Acer eMachines E 725-452G25 Mikk (LX.N780C.061) – 2952 грн;

4) комп’ютерна мишка - 80 грн;

5) канцелярські товари загальною сумою на 400 грн;

Всього на організацію робочого місця необхідно - 4579 грн.

Щомісячні витрати на оплату праці працівникові:

Мінімальна заробітна плата – 960 грн;

Єдиний соціальний внесок 36,78 % - 353,08 грн.

Всього: 1313,08 грн

За схемою як і для зовнішнього туризму, розроблено туристичну подорож до м. Трускавець, який багатий своєю природою, та лікувальними властивостями води, На прикладі якого в загальному покажемо прибуток від внутрішньої діяльності туроператора. Для проживання, було обрано готель середнього класу, з гарним розміщенням, та з найкращим співвідношенням «ціна-якість». З системою годування три рази на день, сніданок, обід, вечеря.

Таблиця 3.7. Вартість проживання в готелі м. Трускавець, грн

Категорія	Ціна
	2 особи	1 особа
апартаменти	835	755
люкс А (двоспальне ліжко)	335	305
люкс В (2 односпальні ліжка)	325	275
стандарт	305	225

Трансфером для пересування мною було обрано: на шляху від м. Київ до м. Львів – автобус, а з м. Львів до м. Трускавець трансфер мікроавтобус. Витрати на трансфер Львів – Трускавець склали 150 грн на особу.

Таблиця 3.8. Витрати на автобус Київ-Львів-Київ

Рейс	Відправлення	Прибуття	Ціна
	м. Київ	м. Львів
Київ-Львів	22:05	7:30	85
Львів-Київ	12:05	21:40	85

Змінні витрати на подорож до Трускавця на 7 днів 6 ночей, обійдуться в 1895 грн.

Постійні витрати підприємства на місяць, що відображається в вартості туристичного продукту:

1) оренда приміщення 7000 грн;

2) Рекламні послуги:

2.1) розміщення реклами на сайті «Турне» складає 2450 грн;

2.2) розміщення реклами на сайті «Турюа» дорівнює 3232 грн на квартал. Тому на місяць складатиме 1077 грн;

3) телефон 300 грн;

4) інтернет 60 грн;

5) заробітна плата працівників туристичного відділу:

5.1) заробітна плата менеджера то туризму на три особи сягає 2880 грн;

5.2) заробітна плата директора 1100 грн;

5.3) заробітна плата бухгалтера ділитимемо навпіл, так як він працює на 2 відділи: 480грн;

6) податки з заробітної плати, що складають 36,78 % від суми заробітної плати;

7) банківські послуги складатимуть 120 грн.

Всього: 17507,39 грн

Пропонуємо постійні витрати розподілити між 30 договорами в інші напрямки та 10 договорів з внутрішнього туризму. Постійні витрати на один договір:

Середня вартість туру до м. Трускавець турагенствах м. Київ становить:

 

Таким чином, ми приймаємо за вартість туру середню ціну по Києву на даний маршрут.

Розрахуємо загальні витрати на 10 договорів:

Побудуємо графік беззбитковості та знайдемо точку, в якій маршрут почне приносити прибуток.

Рисунок 3.11 Беззбитковість створення нового туру до м. Трускавця

Знайдемо точку беззбитковості нового проекту, введення нового туру до м. Трускавець.

Тобто бачимо, що вже на четвертому туристі підприємство отримує прибуток. Виручка починає перевищувати витрати, а отже проект окупатися. І чим більше путівок буде куплено, тим більше буде різниця між витратами на пакет і прибутком.

Таблиця 3.12. Ефективність введення туру до м. Трускавець, грн

Показники	Економічна ефективність
	в абсолютному вимірі	у відносному вимірі
1. Дохід
2. Умовно-змінні витрати	при
3.Маржинальний дохід, (валова маржа)
4. Постійні витрати.
5. Прибуток
6.Поріг рентабельності.
7.Запас фінансової міцності.
8.Ефект операційного важеля.
9.Критична кількість покупців.

Дохід від нового туристичного маршруту до м. Трускавець на десять реалізованих договорів становить 30116,7 грн, з них умовно-змінні витрати 18950 грн, звідси марджинальний дохід 11166 грн.

Як видно з таблиці, змінні витрати займають 63 % від виручки за проданий тур. Постійні ж витрати є меншими 15 %. Прибуток при цьому складає 22 %. Ці показники є досить прийнятними, великий процент прибутку дозволить швидко окупити витрати на нове робоче місце, яке було спеціально створене для внутрішнього туризму.

В загальному, хочеться відмітити, що тур операторська діяльність, дозволяє компанії значно знизити вартість туру, в свою чергу зробивши його більш конкурентним на ринку.

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ НА ТОВ ТК «ТЕРМІНАЛ»

4.1 Охорона праці на підприємстві

На всіх підприємствах, в установах, організаціях повинні створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення цих умов покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Згідно з Законом «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створювати у кожному структурному підрозділі та на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечувати дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров’я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров’я.

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично проходять на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

Інструктажі з питань охорони праці в ТОВ ТК «Термінал» проводяться такі: вступний, первинний, повторний та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які приймаються на роботу. Запис про проведення вступного інструктажу робиться у наказі про прийняття працівника на роботу. Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт. Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше 1 раз на 6 місяців.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи особа, яка проводила інструктаж, уносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці .

На підприємстві ТОВ ТК «Термінал» з кількістю працюючих 8 осіб функції служби охорони праці виконує в порядку сумісництва (суміщення) старший менеджер з авіаперевезень.

Всю сукупність різноманітних факторів, що характеризують умови прані, об’єднують в три групи:

- санітарно-гігієнічні, які характеризують стан зовнішнього середовища;

- психологічні - зумовлені змістом праці, психологічним мікрокліматом у трудовому колективі і відображають певну нервово-психологічну напругу працівника;

- естетичні - характеризують зовнішнє оформлення робочих місць і створюють певний емоційно-психологічний стан працівника.

Основними факторами санітарно-гігієнічних умов є: температура, загазованість, освітлення, виробничий шум і вібрація, оснащеність робочих місць. Поєднання цих елементів створює певні умови на робочих місцях. Науково-дослідними установами розроблені санітарні норми й оцінка умов праці залежно від параметрів цих показників.

Управління персоналом обов’язково займається організацією навчання працівників з правил техніки безпеки. Навчання правилам техніки безпеки і охорони здоров’я - єдина форма навчання, яка є обов’язковою згідно з законом.

Між санітарно-гігієнічними, психофізичними та естетичними умовами праці існує тісний органічний зв’язок. Те, що викликає відхилення, порушення нормальної діяльності людського організму, обов’язково - прямо чи опосередковано, рано чи пізно - вплине на настрій людини, а значить - на ефективність її праці. Шум і вібрації на робочому місці, загазованість і забрудненість, невідповідні стандартам норми температури і вологості оточуючого повітря, недостатнє або нерівномірне освітлення робочих місць викликає у працівників втомленість і роздратованість, причини і джерела яких вони не усвідомлюють. Такий стан негативно впливає на працю, знижує сприйняття до естетичних заходів. Характерним прикладом може бути взаємозв’язок між освітленням робочого місця і пофарбованим обладнанням. Відомо, що освітленість відноситься до санітарно-гігієнічних умов праці, а колір - до естетичних. Проте, коли виробничі приміщення погано освітлені, не радує навіть підбір кольорів. При поганому освітленні фарби тускніють: блакитне здається сірим, зелене - брудно-сірим.

Однією із умов виробничої естетики є кольорове оформлення робочих місць і виробничих приміщень, яке повинне відповідати закономірностям, встановленим фізіологією та психологією праці.

4.2 Охорона праці для ТОВ ТК «Термінал»

Робота працівників туристичної компанії ТОВ «Термінал», пов’язана з роботою за персональними комп’ютерами, починаючи від директора компанії і закінчуючи менеджерами з продажу, загалом на підприємстві працює 7 осіб, що розподілені по трьох кімнатах.

Директор займає окрему кімнату з досить гарним природним освітленням. Шість чоловік розподілені по 3 особи на кімнату. Кімнати мають природне освітлення та доповнюються лампами денного світла. Кожне робоче місце є просторим. Меблі мають матовий світло коричневий колір, що не дає відблиску.

Загальна проща офісу складає 87м². Офіс має власну туалетну кімнату з умивальником.

Основним нормативним документом, що регулює охорону праці на підприємстві є «інструкція з охорони праці № 2 для операторів та користувачів ПЕОМ». Згідно якої визначено основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори, які можуть діяти на робітника [14].

Дія інструкції поширюється на всі підрозділи підприємства.

До роботи на персональної електронно-обчислювальної машині (ПЕОМ) або відеодисплейному терміналі (ВДТ) допускаються особи, які пройшли спеціальне навчання, медичний огляд, вступний інструктаж з охорони праці, інструктаж на робочому місці та інструктаж з питань пожежної безпеки.

Основні небезпечні і шкідливі виробничі фактори, що можуть впливати на оператора (користувача):

1) фізичні, підвищений рівень електромагнітного випромінювання,

 підвищений рівень рентгенівського випромінювання, підвищений рівень ультрафіолетового випромінювання, підвищений рівень інфрачервоного випромінювання, підвищений рівень статичної електрики, підвищений рівень запиленість повітря робочої зони, підвищений зміст позитивних аероіонів у повітрі робочої зони, знижений вміст негативних аероіонів у повітрі робочої зони, знижена чи підвищена вологість повітря робочої зони, знижена чи підвищена рухомість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму на робочому місці (від вентиляторів, процесорів, аудіоплат, принтерів, підвищений чи знижений рівень освітленості,підвищений рівень прямої і відбитої блискісті, підвищений рівень засліпленості, нерівномірність розподілу яскравості в поле зору, підвищена яскравість світлового зображення, підвищений рівень пульсації світлового потоку, ураження електричним струмом;

2) хімічні: підвищений зміст у повітрі робочої зони двоокису вуглецю, зону, аміаку, фенолу, формальдегіду;

3) психофізіологічні: напруга зору, напруга уваги, інтелектуальні навантаження, емоційні навантаження, тривалі статичні навантаження, монотонність праці, великий обсяг інформації, оброблюваної в одиницю часу, нераціональна організація робочого місця;

4) біологічні: підвищений вміст у повітрі робочої зони мікроорганізмів.

Під час вибору розташування робочих місць ПЕОМ враховувалось, що вікна можуть давати блискість на екранах дисплеїв і викликати значне осліплення в тих, хто сидить перед ними, особливо влітку та в сонячні дні.

Приміщення з ПЕОМ повинні мають природне і
штучне освітлення. При незадовільному освітленні знижується
продуктивність праці оператора ПЕОМ, можливі короткозорість, швидка втомленість.

Організація робочого місця користувача ПЕОМ забезпечує відповідність усіх елементів робочого місця та їх розташування ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032 «ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования» характеру та особливостям трудової діяльності [4].

Площа, на якій розташовується одне робоче місце з ПЕОМ а, становить не менше як 6,0 м², об’єм приміщення – не менше як 20 м³.

Поверхня підлоги є рівною, без вибоїн, неслизькою, зручною для очищення та вологого прибирання, має антистатичні властивості.

У разі природного освітлення передбачено наявність сонцезахисних засобів, з цією метою використовуються жалюзі з вертикальними ламелями, що регулюються.

Основним обладнанням робочого місця працівника є монітор, клавіатура, робочий стіл, стілець (крісло), шафи, полиці та інше.

Взаємне розташування елементів робочого місця не заважає виконанню всіх необхідних рухів та переміщень для експлуатації ПЕОМ; сприяє оптимальному режиму праці і відпочинку, зниженню втоми оператора (користувача).

Клавіатура розташована на робочому столі, не допускаючи її хитання на відстані 100 – 300 мм від краю ближче до працюючого.

Положення клавіатури та кут її нахилу відповідає побажанням користувача - кут нахилу в межах 5 С° - 15 С°.

Ширина і глибина робочої поверхні забезпечують можливість виконання трудових операцій в межах моторного поля, межа якого визначається зоною в межах видимості приладів і досяжності органів керування.

Крісло забезпечує підтримування раціональної робочої пози під час виконання основних виробничих операцій, створює умови для зміни пози.

З метою попередження втоми крісло забезпечує зниження статичного напруження м’язів шийно-плечової ділянки та спини.

Робоче місце користувача обладнане легко переміщуваним пюпітром для розташування на ньому документів, що розміщено на одному рівні з екраном та віддалений від очей користувача приблизно на таку ж відстань.

Директор компанії забезпечив працівників інструкціями з охорони праці, в яких вказано вимоги безпеки під час роботи:

- Необхідно стійко розташувати клавіатуру на робочому столі, не допускаючи її хитання.

- Під час роботи на клавіатурі сидіти прямо, не напружуватися.

- Періодично при вимкненому комп’ютері прибирати ледь змоченою мильним розчином бавовняною ганчіркою пил з поверхонь апаратури.

Забороняється:

- Самостійно ремонтувати аппаратуру, ремонт апаратури виконують тільки спеціалісти з технічного обслуговування комп’ютерів, вони ж раз на півроку повинні відкривати процесор і вилучати пилососом пил і бруд, що там накопились.

- Класти будь-які предмети на апаратуру комп’ютера, напої на клавіатуру або поруч з нею - це може вивести їх з ладу.

- Тривалість безперервної роботи за ВДТ без регламентованої перерви має не перевищувати 2 години.

- Тривалість обідньої перерви визначається чинним
законодавством про працю та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Після закінчення роботи необхідно:

- Закінчити та записати у пам’ять комп’ютера файл, що
знаходиться в роботі.

- Прибрати робоче місце. Оригінали та інші документи
покласти в ящик стола.

- Ретельно вимити руки теплою водою з милом.

- Вимкнути кондиціонер, освітлення і загальне електроживлення підрозділу.

Пропозиції, що до покращення умов праці:

1) провести модернізацію робочих місць згідно ергономічних вимог;

2) встановити систему кондиціонування в робочих кабінетах;

3) проводити вологе прибирання один раз на добу.

ВИСНОВОК

Організація роботи будь якого підприємства, це складний поетапний процес, при якому елементи з зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства об’єднуються в складну систему, яка дає змогу реалізуватися об’єкту господарювання робіт і послуг. Удосконалення організації роботи дає змогу підприємству з меншими матеріальними і трудовими ресурсами отримати максимальні прибутки. Дослідження конкурентної середи, інновацій методів роботи, введення нового устаткування в виробництво, зменшення кількості постачальників – це безкінечний процес, що дає змогу реалізуватися підприємству.

При виконанні дипломної роботи було розкрито теоретичні основи організації роботи, що в загальному має приблизно однакову структуру для всіх підприємств, а саме поєднання зовнішньої та внутрішньої структури, їх взаємозв’язків. Було визначено основні принципи організації виробничого процесу, такі як принцип пропорційності, комбінування, концентрації, універсалізації та інші.

Ефективність заходів з організації роботи представлено на основі товариства з обмеженою діяльність туристичної компанії «Термінал».

Проаналізувавши стан підприємства за 2008 – 2010 рр., можна відмітити покращення умов праці, стимулювання робітників, що призвело до збільшення кількості працюючих з 2 до 7 осіб, а також залучення допоміжних робітників для догляду за устаткуванням та ПОЕМ, та інших обов’язків.

При розгляді зовнішнього середовища підприємства, що складається з різних компаній: туристичних операторів, авіакомпаній, страхової компанії, фінансових установ, та інших, була відмічена можливість зниження кількості постачальників авіаційних послуг, тобто підписання прямого договору з авіакомпаніями без участи ТОВ «Аквавіти», що збільшило б прибуток підприємства. Проаналізувала динаміку продажу авіаційних квитків та туристичних договорів.

За основними техніко-економічними показниками з кожним роком підприємство збільшує чистий дохід підприємства, збільшує чисельність працюючих. Коефіцієнт зносу та придатності погіршили свої показники, через зношення первісної вартості основних фондів.

Зменшення матеріаломісткості свідчить про погіршення використання матеріалів, що негативно впливає на ефективність роботи підприємства.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства за період 2008 – 2009 рр. бачимо покращення показників таких коефіцієнтів, як: автономності, фінансової стійкості, маневреності, зменшення коефіцієнту заборгованості, та питомої ваги залучених коштів. Мала частина власних коштів підприємства пояснюється, великою частиною власних коштів, яка законсервована в ВАТ КБ «Надра», після кризи 2008 року. Що ледь не стало причиною припинення роботи ТОВ ТК «Термінал».

Приймаючи до увагу, організаційну структуру, та стан підприємства на 2010 р., було запропоновано ввести внутрішній туризм до Євро-2012, так як значна частина архітектурних пам’яток була відреставрована, а також відкрито нові туристичні маршрути та місця відпочинку, з новими готелями. За досить не великі кошти на нововведення, зокрема створення нового робочого місця, підприємство матиме не поганий прибуток, який був розрахований в третій частині дипломної роботи. А саме на десять договорів з внутрішнього туризму, за напрямком до Трускавця прибуток від реалізації складе 6789,20 грн, и нововведення окупиться вже з 4 туристом, тому вважаю не лише доцільним введення, а й необхідним.

За розрахунками десять туристів прибуток від введення туру до Болгарії складає 304,50 $. Тур почне себе окупати вже на 6 туристові.

ДЖЕРЕЛА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адміністрація Держприкордонслужби України [електронний ресурс]. «Довідка про динаміку туристичних потоків в Україні за 9 міс. 2010 р.». Новини туристичного бізнесу. – Режим доступу: http://novosti turbiznesa.info/article/dovidka_pro_dinamiku_turistichnih_potokiv_v_ukraini_za_9_mis._2010_r..html

2. Васильков В. Г. Організація виробництва: Навч. -метод. Посібник для самост. вивч. дисц. / [Васильков В. Г., Дзюбенко Л. М.] – К.: КНЕУ, 2003. – 241 с.

3. Гетьман О. О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – 2-ге вид. / [Гетьман О. О.] – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 488 с.

4. ГОСТ 12.2.032-78 ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования. УДК 658.382.006.354 Группа Т58.

5. Грабовецький Б. Є. Економічний аналіз: Навчальний посібник. / [Грабовецький Б.Є.] – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 256 с.

7. Господарський кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22) м. Київ, 16 січня 2003 року N 436 – IV.

8. Богиня Д. П. Основи економіки праці. Навчальний посібник. / [Богиня Д. П., Грішнова О. А.]: Київ «Знання – Прес», 2001. – 204 с.  

9. Драчева Е. Л. Менеджмент: Учебное пособие для студ. учр. сред. проф. образования 2-е изд., стерео ./ [ Драчева Е. Л. Юликов Л. И.] М.: изд. «Академия», 2002г. – 288 с.

10. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. / [Завіновська Г. Т.] – К.: КНЕУ, 2003. – 300 c.

11. Закон України «Про охорону праці» [електронний ресурс]. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 49, ст.668.Закон України. Режим доступу – http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=2694-12

12. Закон України «Про транспорт» [електронний ресурс]. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №51. – С.446. Режим доступу: – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=232%2F94-%E2%F0

13. Закон України «Про господарські товариства» [електронний ресурс]. Верховна Рада України; Закон вiд 19.09.1991 № 1576-XII Режим доступу: – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1576-12

14. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року N 324/95-ВР [електронний ресурс]. Закони України. Режим доступу: – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1282-15

15. Інструкція з охорони праці для операторів (користувачів) ПК [електронний ресурс]. Охорона праці. Режим доступу: – http://ohrana-trud.com/referati/184-bezpeka-ta-oxorona-pracz-operatora-na-pk.html .

16. Мамалуй О. О. Основи економічної теорії: Підручник. [Мамалуй О. О., Гриценко О. А., Гриценко Л. В., Дарнопих Г. Ю.] – К.: Юрінком Інтер, 2003. 478 с.

17. Мисака Г. В. Бухгалтерський облік. Навч. пос./ [Мисака Г. В., Шарманська В. М.]– К.: Центр учбової літератури, 2007. – 400 с.

18. Оганян Г. А. Політична економія: Навч. Посіб./ [Оганян Г. А.] – К.: МАУП, 2003. – 520 с.

19. Правик Ю. М. Маркетинг туризму: Підручник/ [Правик Ю. М.] – К.: Знання, 2008. – 303 с.

20. Приймук О. Р. Банківський кредит як джерело формування оборотних коштів транспортних підприємств. Проблеми та перспективи розвитку транспортних систем: техніка, технологія, економіка і управління. Тези доп. третьої наук. – практ. конф. 24-25 листопада 2005 р. – К.: КУЕТТ, 2005.

21. Приймук О. Р. Основні етапи розвитку теорії оборотних засобів транспортного виробництва. Зб. наук. пр. Київ. університету економіки і технологій т-ту. Сер. Економіка і управління. – К.: КУЕТТ, 2004. – № 5.

22. Приймук О. Р. Системний підхід до організації оборотних коштів транспортних підприємств. Зб. наук. пр. Київ. ун-ту економіки і технологій т ту. Сер. Економіка і управління. – К.: КУЕТТ, 2004. – № 6.

23. Проект Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки [електронний ресурс]. Туристична бібліотека. Режим доступу: – http://tourlib.net/zakon/concept.htm.

24. Пуцентейло П. Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва.,Навчальний посібник. [Пуцентейло П. Р.]– К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

25. Скібіцька Л. І. Менеджмент підприємницької діяльності. Книга перша: Організація бізнесу. Навчальний посібник. [Скібіцька Л. І., Скібіцький О. М.] К.: Кондор, 2010. – 820 с.

26. Шегда А. В. Менеджмент: Підручник.[ Шегда А. В.] – К.: Знання, 2004. – 687 с.

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ Кафедра «Економіка підприємств транспорту» ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри «Економіка підприємств транспорту» ____________ д.е.н., про

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу