База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

курсовые,контрольные,дипломы,рефераты

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк", м. Дніпропетровськ — Банковское дело

ДИПЛОМНА РОБОТА

СПЕЦІАЛІСТА

Фінансова діяльність комерційного банку

(на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ)

Студента(ки) ___________________

________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові)

Спеціальність ____________________

________________________________

Керівник дипломної

роботи_________________________

_______________________________

(підпис, прізвище, ім’я та по батькові,

вчений ступінь, звання, посада)

Дніпропетровськ 2009р.

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему «Фінансова діяльність комерційного банку (на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк», м.Дніпропетровськ), 120 с., 28 рис., 22 табл., список джерел з 86 найменувань, 6 додатків на 62 стор.

Об’єктом дипломного дослідження є найбільший в Україні комерційний банк ЗАТ КБ «Приватбанк» (м.Дніпропетровськ).

Предметом дипломного дослідження є фінансова діяльність ЗАТ КБ «Приватбанк» по мобілізації власних, залучених та запозичених джерел ресурсів для проведення банківських активних операцій у 2003 – 2009 роках.

Метою дипломного дослідження є виявлення основних факторів оптимальності структури власних, залучених та запозичених ресурсів і побудова економетричної моделі прогнозування оптимальних напрямків формування структури ресурсної бази банку, яка має ключову цільову функцію – максимізація рентабельності власного та мобілізованого капіталів банку.

Згідно з метою та завданням на виконання дипломної роботи досліджений наступний перелік питань:

1. У першому розділі досліджені теоретичні питання сутності та напрямків фінансової діяльності комерційного банку

2. У другому розділі виконана практична оцінка фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках

3. У третьому розділі досліджені основні напрямки оптимізації фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк»

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабельності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в «електронних таблицях» EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури джерел ресурсів на рентабельність роботи банківської установи.

Інформаційно-методологічними джерелами дипломного дослідження були Закони України, нормативно-інструктивні документи Національного банку України, монографії з питань банківської справи та банківської діяльності, статистична інформація по діяльності банківської системи України, публікуєма Національним банком України та Асоціацією українських банків на Інтернет-сайтах, фінансова звітність ЗАТ КБ «Приватбанк» за 2003 – 2008 роки, опублікована в поточних та річних звітах на офіційному Інтернет-сайті банку.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в отриманні об’єктивних показників ефективності фінансової діяльності по мобілізації джерел ресурсів банківських операцій в ЗАТ КБ «Приватбанк» та отримання при економетричному моделюванні статистично вагомих характеристик рівня впливу структури джерел ресурсів на рентабельність діяльності банку, що є принципово важливим при розробці стратегії фінансової діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи на Україні. Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених та запозичених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність оптимального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Фінансова діяльність комерційного банку як об’єкт управління

1.2 Структура джерел власного, залученого та запозиченого капіталу банку та методи управління ними в контексті фінансової діяльності банку

1.3 Оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» У 2003 -2009 РОКАХ

2.1 Характеристика діяльності та рейтингове місце КБ «Приватбанк» в банківській системі України

2.2 Характеристика динаміки та структури власного, залученого і запозиченого капіталу КБ «Приватбанк» у 2006 -2008 роках

2.3 Аналіз активних операцій КБ «Приватбанк» у 2006 –2008 роках

2.4 Коефіцієнтний аналіз показників фінансової діяльності банку

2.5 Оцінка рівня ризиків фінансової діяльності КБ «Приватбанк»

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

3.1 Методологія управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимального прибутку банку та заданій нормі ризику розміщення ресурсів в активні операції

3.2 Методологія застосування кореляційно-регресійного інструментарію для оптимізації управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимізації рентабельності активів

3.3 Кореляційно-регресійний аналіз впливу структури джерел ресурсів на рівень прибутковості діяльності КБ «Приватбанк»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (ЛІТЕРАТУРИ)

ДОДАТКИ

ВСТУП

Банківський менеджмент – наука про системи управління всіма аспектами діяльності комерційного банку для досягнення його стратегічних цілей і забезпечення фінансової стійкості та надійності. До предмета банківського менеджменту належать усі сфери банківської діяльності – організаційна, економічна і соціальна. Банківський менеджмент має певну специфіку, зумовлену характером банківської діяльності та особливостями здійснення банківських операцій.

Комерційний банк – це об'єкт банківського менеджменту, фінансовий інститут, який пропонує широкий спектр послуг із кредитування, заощадження коштів і проведення платежів. Банк виконує різноманітні фінансові функції щодо будь-якого підприємства в економіці, а також є провідником монетарної політики держави. Специфічною особливістю банківської діяльності є те, що банки працюють здебільшого з чужими грошима, які тимчасово акумульовано на їхніх рахунках. Тому надійність окремого банку та банківської системи в цілому розглядають як необхідну умову їхньої діяльності. Конкретні об'єкти управління – це організація та персонал банку, фінансова структура (будова) банку в цілому, банківський капітал, залучені та запозичені кошти, банківські активи, банківські продукти, внутрішні операції, інформаційні потоки, матеріальні активи, бухгалтерський процес і звітність, фінансові результати та податки, безпека, зв'язки з громадськістю, фінансовий інструментарій тощо.

Основні завдання банківського менеджменту:

- забезпечення прибуткової діяльності;

- задоволення потреб клієнтів;

- контроль за банківськими ризиками.

Складники банківського менеджменту :

- стратегічний менеджмент і планування;

- організаційний менеджмент;

- операційний менеджмент;

- фінансовий менеджмент.

Операційний менеджмент спрямовано на реалізацію стратегічних рішень у процесі щоденного управління банком. Операційний менеджмент включає управлінські дії з формування ресурсної бази банку (капітал, зобов'язання), проведення активних кредитних, інвестиційних, міжбанківських та інших операцій. У широкому розумінні до операційного менеджменту банку належить і управ-ління банківськими фінансами: дотримання нормативних вимог, підтримання ліквідності банку, раціональне управління активами та пасивами, управління банківськими ризиками.

Фінансовий менеджмент охоплює питання, пов'язані з управлінням фінансовими процесами, що перебувають у компетенції банку. Фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу банку.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в нагальній важливості дослідження питання оптимальності структури джерел ресурсної бази банку з позиції досягнення максимальної рентабельності діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи та різкого скорочення джерел розширення ресурсної бази комерційних банків в Україні.

Згідно з метою та завданням на виконання дипломної роботи досліджений наступний перелік питань:

1. У першому розділі досліджені теоретичні питання сутності та напрямків фінансової діяльності комерційного банку:

- фінансова діяльність комерційного банку як об’єкт управління;

- структура джерел власного, залученого та запозиченого капіталу банку та методи управління ними в контексті фінансової діяльності банку;

- оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації.

2. У другому розділі виконана практична оцінка фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках:

- оцінка діяльності та рейтингового місця ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України;

оцінка динаміки та структури власного, залученого і запозиченого капіталу КБ «Приватбанк» у 2003 - 2009 роках;

- аналіз показників, ризиків та проблем в фінансовій діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 –2009 роках.

3. У третьому розділі досліджені основні напрямки оптимізації фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк»:

- запропонована методологія управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимального прибутку банку та заданій нормі ризику розміщення ресурсів в активні операції;

- побудована економетрична 6-ти параметрична багатомірна регресійна модель впливу структури власних, залучених та запозичених джерел в ресурсній базі банку на рівень рентабельності діяльності банку.

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабельності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в “електронних таблицях” EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури джерел ресурсів на рентабельність роботи банківської установи.

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених та запозичених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

а) при частці власного капіталу в пасивах – 12,19% для банку “Фінанси та кредит”(10 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 19,59%;

б) при частці власного капіталу в пасивах – 12,39% для дослідженого банку «Приватбанк»(1 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 22,66%;

в) при рості частки власного капіталу в пасивах – 19,26 % для банку «Державний Укрексімбанк»( 7 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу зростає до 40,09%;

г) при подальшому рості частки статутного капіталу в пасивах – 24,35 % для банку “Перший український міжнародний банк”( 15 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу знижується до 25,1%;

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Фінансова діяльність комерційного банку як об’єкт управління

Фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу банку. (Національний банк, Постанова "Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України" від 27.12.2007 N 480).

Фінанси банку – це особлива, специфічна форма економічних відносин, здійснюваних шляхом обороту грошей (грошові відношення), внаслідок яких формуються, розподіляються і використовуються необхідні для підприємницької діяльності грошові засоби, що є формою руху фінансових ресурсів банку.

Фінансові ресурси банку – це сукупність фондів грошових засобів, що формуються банком для здійснення підприємницької і комерційної діяльності банку і задоволення соціальних потреб колективу його працівників. Таким чином, фінанси банку як економічна категорія мають природну матеріальну основу – рух фондів грошових засобів, їх формування (пасиви), розміщення і використання (активи). Звідси виникає необхідність у здійсненні фінансової діяль-ності банку, тобто в проведенні системи заходів (дій), направлених на пошук можливостей (джерел) формування фондів грошових коштів, раціонального їх розміщення й ефективного використання, забезпечення необхідного для підтримання ліквідності банку співвідношення між пасивами й активами його балансу. Тобто йдеться про управління фінансовою діяльністю банку, однією з функцій якого є економічний аналіз його фінансового стану.

Банківський менеджмент — це наука про надійні та ефективні системи управління всіма процесами та відносинами, які характеризують діяльність банку. Під процесами та відносинами розуміють сукупність фінансових, економічних, організаційних і соціальних сфер банківської діяльності.

За напрямами діяльності банківський менеджмент поділяють на фінансовий та організаційний. Фінансовий менеджмент охоплює управління фінансовими процесами, що перебувають у компетенції банку.

Фінансовий менеджмент у банку включає такі напрями управління:

активами і зобов’язаннями;

власним капіталом;

банківськими ризиками;

прибутковістю;

ліквідністю та резервами;

банківськими портфелями — кредитним, цінних паперів, реальних інвестицій;

процесом фінансового планування та формування бюджетів.

Фінансовий менеджмент діяльності комерційного банку спрямовано на оптимізацію управління банківськими фінансами. Решта ж складових системи управління банком формується з огляду на необхідність забезпечення адекватної підтримки фінансової діяльності.

Стратегії управління фінансами. Оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин: підвищення прибутків за постійного рівня ризику або зниження ризику за умови стабілізації прибутковості. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний — їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Рис. 1.1 Стратегії та методи управління фінансовою діяльністю банку

У формалізованому вигляді стратегії можна описати за допомогою моделей (рис. 1.1). У першій моделі цільовою функцією є максимізація прибутку (P) за умови обмеження ризику (R) через установлення максимально допустимого його значення (R'). У другій - мінімізація ризику за утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий (P').

Стратегія максимізації прибутку передбачає свідоме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями та реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку (які не передбачають вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками). До них належать, наприклад, управління гепом, управління дюрацією, утримання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами. Основне завдання управління за такого підходу недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може призвести до банкрутства.

Стратегію мінімізації ризику вибирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво й акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів. У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління, як приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов’язань, чутливих до змін відсоткової ставки (фіксація спреду); імунізація балансу; утримання закритої валютної позиції; формування збалансованого портфеля цінних паперів (наприклад, індексного портфеля); проведення операцій хеджування та страхування ризиків і т. ін. Зрозуміло, що на практиці досягти повної відповідності активних та пасивних статей балансу неможливо, але ця стратегія потребує насамперед максимально можливого узгодження балансових позицій. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію вибраної банком стратегії управління фінансами.

Методи реалізації стратегій. У процесі реалізації будь-якої зі стратегій використовуються дві групи методів — методи управління структурою балансу та методи управління, пов’язані з проведенням позабалансових фінансових операцій (страхування, хеджування, спекулятивні операції з фінансовими деривативами, арбітраж з контрольованим ризиком і т. ін.). Методи управління структурою балансу досить громіздкі, складні для реалізації в практичній діяльності та потребують значних витрат часу і коштів. Натомість методи управління, що передбачають проведення позабалансових операцій, характеризуються як зручні, гнучкі та мобільні й уможливлюють швидке та раціональне проведення реструктуризації позицій банку відповідно до кон’юнктури ринку.

Нині в міжнародній банківській практиці удосконалення інструментарію управління фінансовими потоками банку відбувається досить динамічно, а новітні методики та фінансові конструкції часто поєднують проведення балансових і позабалансових операцій. Проте для вітчизняних банків вибір методів управління досить обмежений, оскільки нерозвиненість окремих сегментів внутрішнього фінансового ринку, зокрема ринку фінансових деривативів, унеможливлює застосування досконалих методик. Для українських банківських установ найдоступнішими залишаються методи управління структурою балансу.

Об’єкти управління. Об’єктом управління фінансовою діяльністю комерційного банку є фінансові потоки, відображені в динамічному банківському балансі. Теоретично реальну економічну систему, якою є банк, можна описати, користуючись численними моделями, котрі відображають різноманітні аспекти її існування та залежать від рівня деталізації управлінських процедур. Однак з погляду доцільності та повноти інформаційного забезпечення за модель фінансової діяльності банку найраціональніше прийняти бухгалтерський баланс.

Отже, в процесі управління фінансами банківський баланс розглядається як структурна модель, котра описує фінансову структуру та стан банку в бухгалтерських оцінках на певний фіксований момент часу. При цьому пріоритетним є вивчення властивостей балансу як генератора доходів і витрат банку. За такого підходу баланс трактується не як звітна форма, а елемент методу бухгалтерського обліку, характерною ознакою якого є динамізм. Таким чином, динамічний баланс банку розглядається як об’єкт управління з параметрами прибутковості та ризику.

Залежно від рівня деталізації управлінських процедур і завдань, що постають у процесі управління фінансовими потоками банку, об’єкти управління можуть бути конкретизовані. Зокрема, на певних етапах управлінського процесу об’єктами можуть стати капітал банку, зобов’язання, портфелі кредитів, цінних паперів або реальних інвестицій. Рівень деталізації об’єктів вибирають залежно від поставленої мети та обсягів доступної інформації. Теоретично найвищий рівень деталізації визначається рівнем балансового рахунка IV-го порядку. За потреби можуть також використовуватися дані аналітичного обліку, що забезпечує можливість формувати кілька об’єктів управління в межах одного балансового рахунка.

Зміст управлінського процесу, ідентифікація об’єктів управління, процедури й інструментарій фінансового менеджменту в банку залежать від загальної спрямованості управлінського процесу та часового горизонту прийняття управлінських рішень. За цими ознаками можна виокремити три основні етапи (блоки) процесу фінансового управління банком. На першому здійснюється стратегічне управління фінансами банку, на другому — тактичне управління банківськими портфелями, на третьому — оперативне управління фінансовими потоками банку. Ці етапи управління фінансовою діяльністю банку відрізняються за рівнем деталізації, складом і кількістю об’єктів управління та застосовуваними методами управління (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Структурно-логічна схема поетапного управління фінансами банку

На першому етапі у процесі стратегічного управління орієнтуються на ринкову оцінку власного капіталу банку. Результати фінансової діяльності банку оцінюються у координатах «прибутковість—ризик» за допомогою укрупнених показників, таких як співвідношення між власним капіталом, зобов’язаннями та активами банку, конкурентний рівень прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE).

Показники, що характеризують банківські ризики, теж модифікуються залежно від особливостей управлінського процесу. Ризик банку у довгостроковому аспекті характеризується показником мультиплікатора капіталу (МК), який розраховують як відношення активів банку до його капіталу. Що вище значення мультиплікатора капіталу, то ризикованіша фінансова структура банку. Традиційним інструментарієм дослідження є методика декомпозиційного аналізу прибутку на власний капітал, відома в теорії корпоративних фінансів як модель Дюпона. Менеджмент банку може використовувати методику декомпозиційного аналізу в процесі фінансового планування. Цей підхід застосовується для визначення цільового рівня прибутку, необхідного для досягнення наперед заданих параметрів фінансової діяльності банку (ROE і ROA) за фіксованої фінансової структури (МК).

На другому етапі об’єктом управління є окремі банківські портфелі, кількість та склад яких визначається необхідним рівнем деталізації (один із можливих варіантів класифікації див. рис. 1.2). З погляду інформаційного забезпечення в основу класифікації портфелів найзручніше покласти ті самі ознаки, за якими класифіковано балансові рахунки в Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Але слід пам’ятати, що класифікаційну ознаку вибирають залежно від мети управлінського процесу, а тому не обов’язково пов’язувати її тільки з бухгалтерськими рахунками. Вибір методів управління портфелями не залежить від рівня деталізації управлінських процедур, а визначається специфікою того чи іншого виду портфельних активів (кредити, цінні папери, реальні інвестиції, валютні кошти і т. ін.).

Особливість другого етапу полягає у прийнятті управлінських рішень щодо кожного окремого банківського портфеля. В такому разі портфелі розглядаються в координатах «дохідність—ризик» ізольовано, без урахування взаємозв’язків з іншими портфелями. При цьому управлінські рішення спрямовано на пошук оптимальної структури та складу кожного банківського портфеля. Зрозуміло, що за умови формування всіх портфелів за принципом максимізації дохідності та обмеження допустимого ризику вартість капіталу банку за інших однакових умов зростатиме. Проте автономне управління банківськими портфелями не дає змоги оптимізувати загальну структуру балансу та фінансові показники діяльності банку.

Це завдання вирішується на третьому етапі в процесі оперативного управління фінансовими потоками банку. На цьому етапі застосовують методи інтегрованого управління балансом банку, об’єднані назвою «управління активами і пасивами банку» (УАП). Оперативне управління активами і пасивами пов’язане насамперед зі щоденним управлінням банківським балансом, яке здійснюється з позицій оцінювання співвідношення «прибуток—ризик». Цей підхід базується на виявленні інтегральних показників, які характеризують співвідношення активів і пасивів банку. Інтегральні показники дістають через «згортання» окремих показників і розглядають як загальносистемні характеристики.

Прибутковість характеризується традиційними для банківської діяльності показниками (прибуток, маржа, спред) та похідними від них — чиста процентна маржа, чистий спред, маржа прибутку та ін. Показники прибутковості за своїм економічним змістом інтегральні, оскільки розраховуються «згортанням» доходів і витрат (й у грошовому вимірі, й у відсотках).

У процесі оперативного управління показники ризикованості конкретизуються для кожного виду ризику. До інтегральних показників, які відображають рівень ризикованості фінансової діяльності банку, належать: розрив ліквідності — невідповідність між строками та сумами активів і зобов’язань (ризик незбалансованої ліквідності); геп — дисбаланс між активами та зобов’язаннями, чутливими до зміни відсоткової ставки на ринку протягом певного періоду (відсотковий ризик); валютна позиція — різниця між сумою активів і зобов’язань у тій самій іноземній валюті (валютний ризик); індикатор імунізації балансу — розрив між дюрацією активів та дюрацією пасивів банку (ринковий та відсотковий ризики). Зв’язки між прибутком і ризиком банку формалізуються в процесі побудови системи аналітичних моделей.

Між показниками прибутковості та ризику існують як функціональні, так і стохастичні залежності, виявлення котрих дає змогу сформувати систему аналітичних моделей. Такі моделі є ефективним інструментом інваріантного аналізу для оцінювання ймовірних наслідків прийняття тих чи інших управлінських рішень за різних сценаріїв зміни кон’юнктури фінансового ринку. З моделей, побудованих на основі детермінованих функціональних залежностей між прибутком і ризиком, можна назвати такі: модель гепу, модель імунізації балансу, модель валютного метчингу.

Одне з найважливіших і складних завдань, що постає у сфері фінансової діяльності перед менеджментом банку, полягає в балансуванні між прибутковістю та ризиком, пошук їх оптимального співвідношення. Критерієм оптимальності в такому разі є мета діяльності комерційного банку, сформульована як максимізація ринкової вартості власного капіталу (підвищення вартості для акціонерів).

Банки — це здебільшого акціонерні товариства, тому ринкова оцінка власного капіталу банку визначається обсягом капіталізації, тобто сумарною курсовою вартістю випущених акцій, що мають регулярні котирування. З цього випливає, що найліпшими управлінськими рішеннями треба визнати ті, котрі забезпечують зростання котирувань банківських акцій. Ринкова ціна акцій банку зростає за двох обставин: очікується підвищення дивідендних виплат за незмінного ризику або зниження ризику за стабільної прибутковості. Ситуацію підвищення прибутків за умови одночасного зниження ризику слід визнати суто умоглядною, котра якщо й трапляється в реальному житті, то лише як рідкісний виняток. Зі сказаного логічно випливає, що оскільки всі управлінські рішення мають спрямовуватися на підвищення ринкової ціни акцій банку, то очікуваний вплив цих рішень на котирування акцій можна оцінити лише в процесі аналізу співвідношення прибутку та ризику, адже саме цей механізм працює на ринку.

У практичній діяльності для оцінювання діяльності банку використовують такі показники прибутковості, розраховані за даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності банку.

1. Процентна маржа (процентний прибуток) банку визначається як різниця між процентними доходами та процентними витратами.

2. Непроцентна маржа (непроцентний прибуток) банку обчислюється як різниця між непроцентними доходами (комісійні доходи, прибуток від торговельних операцій, отримані штрафи тощо) та непроцентними витратами (комісійні витрати, витрати на утримання персоналу, експлуатаційні витрати тощо). Показник непроцентної маржі часто буває від’ємним, оскільки непроцентні витрати, як правило, перевищують непроцентні доходи.

3. Прибуток до оподаткування обчислюється як різниця між загальними доходами та загальними витратами і складається з процентної та непроцентної маржі.

4. Чистий прибуток  це прибуток, що залишається в розпорядженні банку після виплати податків (прибуток після оподаткування).

Наведені показники прибутковості вимірюються в грошових одиницях і значною мірою залежать від розмірів банку, а через це не придатні для порівняльного аналізу. Тому для виявлення ефективності роботи банку здебільшого застосовують відносні показники прибутковості.

5. Чиста процентна маржа (ЧПМ) визначається як відношення різниці між процентними доходами (ПД) і процентними витратами (ПВ) до активів (А) банку, %:

(1.1)

Чиста процентна маржа може обчислюватися щодо робочих або загальних активів. У деяких країнах органи регулювання банківської діяльності вважають за доцільне знаменником цього показника брати активи, які приносять дохід (робочі активи). Така думка ґрунтується на тому, що процентний прибуток потрібно порівнювати лише з тією частиною активів, яка генерує сукупні доходи банку. За методикою НБУ чиста процентна маржа обчислюється щодо загальних активів банку. Пропонований метод обчислення має на меті оптимізувати співвідношення робочих та неробочих активів банку, оскільки активи, за якими не отримується дохід, значно знижують показник чистої процентної маржі.

6. Чиста непроцентна маржа обчислюється як відношення непроцентного прибутку до загальних активів банку.

7. Чиста маржа операційного прибутку визначається відношенням різниці між операційними доходами та операційними витратами (включаючи процентні) до загальних активів банку.

Цей показник можна подати у вигляді двох складових — процентного прибутку на одиницю активів та непроцентного прибутку на одиницю активів. Такий поділ дає уявлення про співвідношення доходів від основної діяльності (кредитів, інвестицій, лізингу тощо) та непроцентних доходів, одержаних від надання платних фінансових послуг клієнтам. Із загостренням конкуренції банки шукають нові, «нетрадиційні» джерела доходів, які дають змогу диверсифікувати діяльність і підвищувати величину сукупного прибутку за рахунок непроцентних доходів.

8. У випадках, коли непроцентна маржа банку має від’ємне значення і розрахунок її співвідношення з активами втрачає сенс, доцільно використовувати показник відношення непроцентних доходів до загальних активів. Він характеризує залежність банку від таких видів діяльності, котрі не пов’язані з одержанням процентів (торговельні операції, комісійні, непередбачені доходи).

9. Чистий спред (ЧС) є традиційним показником прибутковості банку і визначається як різниця між середньозваженими відсотковими ставками за активами та за пасивами банку, %:

(1.2)

де ПА — активи, що приносять процентний дохід; ПП — пасиви, за якими виплачуються проценти.

Структура джерел власного, залученого та запозиченого капіталу банку та методи управління ними в контексті фінансової діяльності банку

Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних.

Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені.

Існує також класифікація розподілу ресурсної бази банку на депозитні та недепозитні джерела:

а) до депозитних джерел відносять депозити інших банків, поточні та депозитні кошти юридичних осіб, поточні та депозитні кошти фізичних осіб, залучені кошти за борговими цінними паперами, емітованими банком;

б) до недепозитних джерел відносять власний капітал, прибуток банку, міжбанківські кредити, поточну кредиторську заборгованість за нарахованими, але несплаченими відсотками, нарахованими, але несплаченими податками, тимчасові транзитні кошти кредиторської заборгованості в операціях.

В табл.1.1 наведена структура джерел формування власного капіталу банку, яка складається з наступних основних статей:

1. Акціонерний капітал банку з врахуванням результатів емісій та поточних операцій з акціями банку;

2. Капіталізованих дивідендів та створених фондів банку за рахунок прибутку минулих років;

3. Нерозподілених прибутків та збитків минулих та поточного закінченого звітного року;

4. Додатковий капітал за рахунок переоцінки ринкової вартості власних основних засобів, нематеріальних активів та цінних паперів

Таблиця 1.1

Структура статей формування власного капіталу банка

Клас 5. Капітал банку

500 Статутний капітал банку

5000 П Зареєстрований статутний капітал банку

5001 КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку

5002 КП Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

5003 П Дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу

501 Емісійні різниці

5010 П Емісійні різниці

502 Загальні резерви та фонди банку

5020 П Загальні резерви

5021 П Резервні фонди

5022 П Інші фонди банку

503 Результати минулих років

5030 П Нерозподілені прибутки минулих років

5031 А Непокриті збитки минулих років

504 Результати звітного року, що очікують затвердження

5040 П Прибуток звітного року, що очікує затвердження

5041 А Збиток звітного року, що очікує затвердження

510 Результати переоцінки

5100 П Результати переоцінки основних засобів

5101 П Результати переоцінки нематеріальних активів

5102

АП Результати переоцінки цінних паперів у портфелі банку на продаж

5103 П Результати переоцінки інвестицій в асоційовані компанії

5104 АП Результати переоцінки за операціями хеджування

5200 П Приписний капітал філії іноземного банку

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.

Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньо - банківські розрахунки (рис.1.3 – 1.4).

Рис. 1.3. - Структура зобов’язань банку

Рис.1.4 - Схема класифікації зобов’язань банку за якісним складом

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені, запозичені кошти та технічні запозичені поточні пасиви. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’язаннями. Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

- депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;

- правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;

- депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

- ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні недоліки:

- операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

- мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

- загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивно обмежений.

Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достанього рівня ліквідності.

Основними завданнями щодо управління залученими коштами банку є:

дотримання нормативів ліквідності;

дотримання нормативів обов’язкового резервування;

реалізація депозитної політики банку;

підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;

використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;

застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекватних стану фінансового ринку;

встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управління пасивами і активами банку;

формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій.

Формування зобов’язань банку знаходиться під впливом двох груп факторів: зовнішніх і внутрішніх:

До факторів зовнішнього впливу відносяться:

а) міжнародні фактори:

- кон’юнктура міжнародних фінансових ринків;

- доступ банків України до кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках.

б) Фактори внутрішньодержавні:

- кон’юнктура ринку кредитних ресурсів;

- кон’юнктура фондового ринку;

- кон’юнктура ринку нерухомості;

- податкове законодавство;

- інструментарій НБУ з регулювання депозитних операцій і операцій банків із запозиченням коштів в НБУ та інших банках.

2. До факторів внутрішнього впливу відносяться:

- доступ банку до міжнародних фінансових ринків, до коштів міжнародних фінансових організацій;

- доступ до національних фінансових ринків;

- доступ до коштів НБУ:

- участь банку у міжнародних платіжних системах;

- участь банку у внутрішньодержавних платіжних системах;

- географічне розташування філій банку;

- кількісна мережа філій банку;

- клієнтська база;

- види пасивних операцій, які здійснює банк;

- організація розрахункових та касових операцій з клієнтами;

- ведення кореспондентських рахунків банку.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб ' єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на :

депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Таблиця 1.2

ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток)	Низькооплатні залучені кошти до запитання фізичних осіб	Платні залучені строкові депозити фізичних осіб	Низькооплатні залучені кошти до запитання юридичних осіб	Платні залучені та запозичені строкові депозити юридичних осіб	Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити)
1	2	3	4	5	6
Статутний капітал банку	Кошти на вимогу фізичних осіб	Строкові кошти фізичних осіб	Кошти на вимогу інших банків	Короткострокові креди-ти, що отримані від Наці-онального банку України	Кредиторська заборгованість за операціями з банками
Емісійні різниці	Кошти виборчих фондів	Короткострокові ощадні (депо-зитні) сертифі-кати, емітовані банком	Бюджетні кошти клієнтів, які утри-муються за рах-нок місцевих бюджетів	Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України	Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку
Загальні резерви та фонди банку	Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком	Довгострокові ощадні (депо-зитні) сертифі-кати, емітовані банком	Кошти спеціального фонду бюд-жетів АРК, об-ластей, міст Києва і Севастополя	Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій	Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу
Результати минулих років			Кошти позабюд-жетних фондів	Строкові вклади (депозити) інших банків	Інші пасиви банку
Результати звітного року, що очікують затвердження			Кошти на вимогу суб'єктів господарювання	Короткострокові кредити, що отримані від інших банків	Банківські резерви на покриття ризиків і витрат
Результати переоцінки			Кошти небанківських фінансових установ	Довгострокові кредити, що отримані від інших банків	Субординований борг банку
Результат поточного року				Строкові кошти суб'єктів господарювання

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучен-ня(запозичення). Cтруктура балансових статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.2.

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів:

- Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори - власники коштів.

- Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному бан-ку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є (рис.1.5):

вид та статус вкладника;

валюта вкладу(депозиту);

термін залучення вкладу(депозиту);

особливості поточної суми вкладу(депозиту);

вид депозитної ставки проценту;

особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

Рис. 1.5. - Класифікація депозитів

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити) розподіляються на :

вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;

вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на :

постійна ставка депозиту без права корегування;

плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

плаваюча ставка депозиту , автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади

АКБ “Аркада” – в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту) існують наступні схеми :

нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”);

щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада(депозита);

щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Однією формою строкових вкладів, які, як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов'язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, пов'язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк найчастіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

Аналіз умов залучення вкладів в комерційних банках м.Києва (додаток) дозволяє ідентифікувати основні інструменти конкурентного управління залученням депозитів в банківську систему, як:

ставка залучення депозиту в залежності від валюти депозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння особливим клієнтам, суми депозиту та інш.;

строк залучення депозиту;

мінімальна сума залучення депозиту;

строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна, щоквартальна, в кінці строку);

наявність режиму довкладання коштів депозиту чи фіксована початкова сума депозиту;

наявність режиму часткового зняття суми депозиту та режим нарахування відсотків у цьому випадку;

наявність режиму кредитування вкладника під заставу депозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);

штрафні санкції за дострокове припинення договору депозиту (зменшення ставки нарахування відсотків та перерахування при розриві);

прості чи складні відсотки (автоматичне зарахування відсотків до суми вкладу);

постійна чи регулюєма ставка депозиту на протязі довгострокового депозиту;

наявність режиму мультивалютності вкладу при сплаті відсотків по вкладу в іноземній валюті;

наявність додаткових бонусно-виграшних програм при пролонгації депозита на наступний строк;

наявність умов безкоштовної сплати комунальних платежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певний строк;

наявність умови видачі безплатної пластикової картки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку чи в любому відділенні банку.

За своїм економічним змістом відсоткова ставка депозитів – це ринкова ціна (вартість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення [42].

Таблиця 1.3

Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб

Вид інструмента	Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів	Мінімальна сума депозиту
	Мінімальна сума довкладень
	Мінімальна сума часткового зменшення депозиту
Управління строками депозитів	Строк депозита по договору
	Можливість автоматичної пролонгації строку договору
	Строк до кінця дії депозитного договору, після якого поповнення депозитного рахунку припиняється
	Строк повідомлення банку про дострокове повернення грошових коштів на вимогу клієнта
Управління процентною ставкою	Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
	Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
	Розмір процентної ставки за договором
	Розмір процентної ставки у разі дострокового розірвання договору клієнтом
Управління періодичністю сплати процентів	Авансова сплата
	Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
	Сплата по закінченню договору

Таблиця 1.4

Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб

Вид інструмента управління	Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів	Мінімальний незнімаємий залишок суми на рахунку
Управління процентною ставкою	Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
	Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
	Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів	Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)

Таблиця 1.5

Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб

Вид інструмента управління	Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів	Максимальна сума зняття коштів з рахунку за 1 день
Управління процентною ставкою	Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
	Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
	Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів	Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Ліміт транзакцій	Максимальна кількість трансакцій за 1 день

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від'ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати.

До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи застосовують паралельно.

На рівень депозитної ставки впливає багато чинників, зокрема такі, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов'язкових резервів за зобов'язаннями банку, обов'язкові вимоги НБУ щодо співвідношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів, завищений рівень відсоткових ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика окремих банків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завоювати свою нішу, необгрунтовано підвищуючи депозитні ставки.

Під час визначення рівня депозитної ставки менеджменту банку потрібно пам'ятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чергою, відображається в цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необгрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства.

В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк. Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:

- реальні темпи економічного зростання в країні;

- очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів;

- ризик неповернення коштів, що пов'язується з конкретною банківською установою.

Основним інструментом управління зобов'язаннями банку є депозитна ставка. В основу формування депозитних ставок покладено визначення рівня ринкових процентних ставок.

Рівень ринкових процентних ставок банківських депозитів може бути визначений за формулою:

(1.3)

де k – рівень ринкової процентної ставки депозиту;

r - реальна доходно-витратна процентна ставка процентів банку;

x – очікуваний рівень інфляції;

p - премія за ризик непогашених зобов’язань.

m – премія за ризик дострокового погашення депозиту

rконкур – конкурентна складова ставки, яка залежить від конкурентних

пропозицій банків на банківському ринку (зовнішній тиск на ставку)

Реальна ставка залежить від попиту грошей на ринку активних операцій, від пропозиції грошей на ринку депозитів та регуляції рівня розміщення залучених депозитів в активні кредити за допомогою вимог Національного банку України до ставки обов’язкового резервування залучених коштів, яка стримує кредитний мультиплікатор грошей в банківській системі України. Реальна ставка розраховується за формулою нормованої доходності залученого депозиту в активних операціях банку (з врахуванням залишення в резервах банку обов’язкової частки депозиту):

(1.4)

де rкред – ринкова ставка активних (кредитних) операцій, в які можна розмістити залучені депозитні кошти;

rдох_банк – розрахункова ставка власного доходу банку від активної операції по розміщенню депозиту;

Stприб – ставка податку на прибуток банку;

Drвитр_банку - додаткова ставка врахування витрат банку на оформлення та обслуговування депозиту (договора, пластикові картки та інше);

rобов_резерв – ставка вимог НБУ до обов’язкового резервування частки залучених депозитів на кореспондентському рахунку в Національному банку України

Формула (1.4) показує доходно-витратну фінансову схему залежності депозитної ставки від ставки активних (кредитних) операцій по розміщенню залученого депозиту в активні операції банку та ставки обов’язкового резервування, які для комерційного банку є зовнішніми, незалежними від нього.

Реальна ставка процента та інфляційна премія разом визначають номінальний рівень пропонуємої банком ставки депозита на рівні вільного від ризику процента (i):

(1.5)

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів по управлінню p та m – ризиковими ставками, як:

1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

У вказаних 4-х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним “тілом” депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

До інструментів банку, крім процентної ставки за окремим депозитом, відносять узагальнюючі показники середньої процентної ставки і собівартості залучених коштів. Середня процентна ставка за залученими коштами розраховується як середньозважена величина ставок залучених коштів на конкретну дату. До розрахунку приймаються:

- залишок коштів за кожною статтею залучених коштів за балансом на конкретну дату;

- процентна ставка (параметр аналітичного обліку) за кожною статтею залучених коштів.

На середню процентну ставку діють такі фактори:

зміни процентних ставок за окремими залученими коштами;

зміна структури залучених коштів.

Тому більш об’єктивну інформацію щодо динаміки процентних ставок можна отримати на підставі середньої ставки за окремими групами залучених коштів. Ця інформація міститься в щоденному звіті банку про депозити і процентні ставки.

Собівартість залучених коштів використовують як інструмент управління процентною маржею у тактичному менеджменті. Щомісяця на підставі даних балансу (щодо процентних витрат) і даних управлінського обліку (щодо середньоденної суми залучених коштів) собівартість залучених коштів розраховують як відношення процентних витрат до середньоденного залишку залучених коштів.

Методичне забезпечення банку з управління зобов'язаннями охоплює політики банку, внутрішні нормативні документи стосовно аналітичного обліку, форм управлінської звітності, ризик-менеджменту, планування, здійснення депозитних операцій з клієнтами та банками, методики з планування і аналізу грошових потоків зі зобов'язань банку (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Групи і види методичного забезпечення банку з управління зобов'язаннями банку

Групи методичного забезпечення	Види методичного забезпечення
Загальні для всіх зобов'язань
3 політик	Депозитна політика
	Облікова політика
3 обліку	План аналітичних рахунків
Зі звітності	Форми управлінської звітності
3 ризик-менеджменту	Положення щодо управління ризиком незбалансованої ліквідності
3 планування	Методичні рекомендації зі складання бізнес-плану розвитку банку на рік
Стосовно залучених коштів
Зі здійснення депозитних операцій з клієнтами	Положення про депозитні операції юридичних осіб у національній та іноземній валютах у системі банку
	Правила здійснення установами банку операцій по вкладах населення
	Правила випуску депозитних сертифікатів банку
Зі встановлення процентних ставок за депозитами	Методи ціноутворення на депозити банку
3 вивчення та управління грошовими потоками	Методичні рекомендації з вивчення та управління грошовими потоками

Залучені кошти банку мають наступні основні методологічні важелі контролю та управління:

- доступність до додаткового залучення та можливість підтримання необхідного рівня залучення;

- вартість залучених коштів, яка реалізується у вигляді ставок залучення;

- стабільність обсягів залучених коштів з точки зору конкурентності умов з іншими банками;

- процентна маржа використання залучених коштів, яка реалізується у вигляді кредитних ставок розміщення залучених коштів, конкурентних з точки зору середньоринкових ставок кредитування в банківській системі України.

В результаті несприятливого коливання на ринку відсоткових ставок Банк піддається відсотковому ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

З метою зниження відсоткового ризику при управлінні залученими коштами Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на:

- прогнозуванні тенденцій зміни відсоткових ставок;

- вивченні динаміки зміни спреду між ставками залучення і розміщення коштів;

- визначенні величини GAP-розриву між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на різних часових проміжках;

- визначенні співвідношення активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP-розриву до чистих активів Банку;

- встановленні ліміту величини відсоткового ризику в капіталі Банку;

- здійсненні контролю за розривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на щотижневій основі;

- здійсненні контролю за рівнем чистої відсоткової маржі;

- співвідношення величини відсоткового ризику з прибутком Банку;

- створенні стрес-моделей;

- проведенні зваженої відсоткової політики Банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок за кредитами з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції;

- щомісячному перегляді відсоткових ставок активних і пасивних операцій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів;

- управлінні кривою прибутковості активів і пасивів за термінами погашення.

Результати оцінки та аналізу величини відсоткового ризику подаються на засідання Кредитного комітету і КУАП двічі на тиждень. КУАП ухвалює рішення про зміну відсоткової політики Банку і внутрішніх лімітів відсоткового ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами Банку).

Щоденний контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, вста-новлених в Банку, здійснює служба бек-офісу Головного Банку. Контроль проводиться в цілому по системі Банку.

Для підвищення "гнучкості" балансу по відношенню до відсоткового ризику в договорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість перегляду відсоткових ставок, у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство або департамент активних і пасивних операцій є основним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку та управлінські рішення КУАП.

Банки, крім управління окремими видами залучених коштів, використовують інструменти управління структурою залучених коштів (табл.1.7).

Таблиця 1.7

Інструменти банку з управління структурою залучених коштів

Ознака	Фінансові коефіцієнти
За суб’єктами депозитних зобов’язань	Співідношення коштів юридичних та фізичних осіб
За видами поточних рахунків фізичних осіб	Співвідношення коштів на вимогу за звичайними рахунками та картковими рахунками фізичних осіб
За строками залучених коштів	Співвідношення коштів на вимогу і строкових коштів
За видами валют	Співвідношення коштів у національній та іноземній валютах
За видами процентних ставок	Співвідношення коштів, залучених за фіксованою процентною ставкою, і коштів, залучених за плаваючою процентною ставкою
	Співвідношення залучених коштів, за якими нараховуються прості і складні проценти

Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів:

Чистий процентний спред(%) =

Процентний дохід Процентні витрати

= (----------------------------- - ---------------------------------------------) х 100%

Сума доходних активів Сума витратних залучених коштів

(1.5)

Чистий процентний спред - визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залучених коштів.

Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).

В таблиці Л.1 Додатку Л наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2008 роках. Як показує, аналіз даних табл.Л.1, регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 -2008 роках. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року, що привело до різкого зростання у 2007 році обсягів депозитів, залучених комерційними банками.

В той же час НБУ на протязі 2006 - 2007 року підняв норму обсягу обов'язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України в розмірі з 70 процентів від суми визначеного та сформованого обсягу обов'язко-вих резервів за попередній звітний період резервування (з 01.03.2006) до 100% з 01.10.2006 року.

На графіках рис.1.5 – 1.7 наведені дані по регулюючій ролі НБУ в форму-ванні вартості депозитів (облікова ставка+ рівень резервування депозитів).

Рис.1.5. – Динаміка рівня річної облікової ставки НБУ(в %) у 2000 – 2008 роках

Рис.1.6. – Динаміка рівней вимог по резервуванню поточних та коротко-строкових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках

Рис.1.7 – Динаміка рівней вимог по резервуванню довгострокових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках

Як показує аналіз графіків на рис.1.5 – 1.7, регулююча політика НБУ у 2000 – 2008 році направлена на розширення депозитної бази комерційних банків та зростання грошового мультиплікатора, що є наслідком зменшення облікової ставки НБУ та зменшення рівня резервування залучених депозитів в грошових коштах на кореспондентському рахунку в НБУ.

Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових джерел зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливість запозичених коштів полягає в тому, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як у створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки минулого століття. На той час банківська практика розвинутих країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, котрі принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів — забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання кредитів приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. Для цього він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників ринку.

Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

позики в центральному банку (ЦБ);

міжбанківський ринок ресурсів;

проведення операцій репо;

міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

ринок депозитних сертифікатів;

ринок комерційних паперів;

позики в небанківському секторі.

На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники: відносна вартість конкретного джерела; граничні строки погашення; рівень надійності джерела; правила й обмеження щодо використання; доступність;

кредитні можливості банку-позичальника — величина капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів.

1.3 Оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації

Згідно класифікації НБУ (рис.1.8.) до внутрішніх ризиків банківської діяльності віднесені 9 основних категорій ризиків, які розподіляються на 2 основні подкатегорії:

- квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління їми є оптимізація їх рівня;

неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

Рис.1.8 – Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невико-нання позичальниками своїх зобов'язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов'язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, або b-бета-ризик. b-бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником b-бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт b-бета нижчий за одиницю, а більш мінлива – більший за одиницю. Очевидно, вищий показник b-бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника b-бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитування, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

2) Ризик незбалансованої ліквідності пов'язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральни-ми банками країн.

Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком недостатньої ліквідності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик неплатоспроможності - означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки(процентний ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки:

ризик зміни вартості ресурсів;

ризик зміни кривої доходності;

базисний ризик;

ризик права вибору;

ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку. Ринковий ризик включає як ризик зміни вартості цінних паперів, так і ризик інфляції, яка знижує реальну дохідність цінних паперів.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) – це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв'язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку – акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

ризик трансакції;

ризик перерахунку;

економічний валютний ризик

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик – це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи.

Технологічний ризик (ризик системи) пов'язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп'ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв'язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

Неквантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

7) Ризик репутації – це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

Ризик втрати репутації пов'язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов’язані документарний ризик та ризик зловживань.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов'язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації служ-бовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Стратегічний ризик пов'язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання цілей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

Рис.1.9. – Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків

На рис.1.9 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи. Депозитні операції банку в основному наражаються на фінансові ризики, серед яких основне місце посідає група цінових ризиків.

Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміною доходності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.

Ризик зміни відсоткових ставок (відсотковий ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв'язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку впродовж певного періоду часу в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів:

- Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.

- Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.

- Оцінка конкретного виду ризику.

- Встановлення оптимального виду ризику.

- Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.

- Розробка заходів щодо зниження ризику.

Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти:

1. Залучення депозитів та видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.

2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікро хеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.

Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик - ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.

Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми:

1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.

Серед усіх видів ризиків, з якими зіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналу і контролю якого приділяється стільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартість банківських активів, пасивів і капіталу.

Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втрата прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставок банкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.

Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівні витрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звикли інвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобів від короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно, оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активно шукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибутку від впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізують стратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів. Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентних ставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням, вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контроль за якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов'язаннями.

Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок - огородження прибутку банку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативних впливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки, головне, щоб прибуток залишався стабільної.

Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагу на тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. У рамках активної частини портфеля - це звичайно кредити й інвестиції в цінні папери, а в рамках пасивної частини - це депозити і позики на грошовому ринку. Для того, щоб захистити прибуток банку від негативного впливу зміни процентних ставок, його керівництво прагне до підтримки на фіксованому рівні чистої процентної маржі (ЧПМ), що обчислюється в такий спосіб:

Чистий процентний доход

ЧПМ = ----------------------------------------------------- (1.6)

Вартість всіх активів, що приносять доход

У випадку, якщо процентні ставки по зобов'язаннях банку ростуть швидше, ніж доход по кредитах і цінних паперах, значення ЧПМ буде скорочуватися з негативними наслідками для прибутку. Якщо процентні ставки знижуються і викликають більш швидке зменшення доходу по кредитах і цінних паперах у порівнянні зі скороченням процентних витрат по запозичених засобах, то ЧМП банку теж скоротиться. У цьому випадку менеджери банку повинні шукати можливі шляхи зниження ризику значного росту витрат запозичення в порівнянні з процентними доходами, що загрожує величині ЧПМ.

Найбільш популярна стратегія хеджування ризику процентних ставок, що використовують банки сьогодні, називається керування дисбалансами. Ця стратегія вимагає проведення аналізу термінів дії і можливостей зміни цін, зв'язаних з активами, що приносять процентний доход, банку, депозитами і позиками на грошовому ринку.

Банк може застрахуватися від негативного впливу змін процентної ставки (причому не важливо, росте вона або зменшується), якщо для кожного моменту часу виконана рівність:

Вартість активів банку, підданих переоцінці (чутливих до змін процентних ставок)

Вартість пасивів банку, підданих переоцінці (чутливих до змін процентних ставок)

(1.7)

При нерівності виникає дисбаланс між активами і пасивами, чуттєвими до змін процентних ставок:

Дисбаланс =

Активи банку, чуттєві до змін процентних ставок

Пасиви банку, чуттєві до змін процентних ставок

(1.8)

Банк відносно захищений від ризику процентних ставок, тільки коли обсяги чуттєвих до змін процентних ставок активів і пасивів рівні. У цьому випадку процентні надходження по активах і витрати фінансування змінюються в однаковій пропорції, тобто дисбаланс банку буде дорівнює нулеві і його ЧПМ буде стабільна незалежно від напрямку змін процентних ставок. Однак, як показує практика, нульовий дисбаланс не гарантує повний захист від процентного ризику, оскільки процентні ставки по активах і зобов'язанням у дійсності можуть мінятися в різному ступені.

Методи керування дисбалансом можуть бути корисним інструментом захисту від ризику процентних ставок, але вони далеко не цілком враховують вплив динаміки процентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу (інвестицій акціонерів банку). Більш того, ці методи не можуть дати ніякого кількісного показника, по якому можна визначити, наскільки банк у цілому підданий ризикові зміни процентних ставок. Щоб врахувати ці істотні характеристики, повинен розрахуватися середньозважений термін погашення банківських активів і пасивів.

Важлива особливість показника середньозваженого терміну погашення з погляду керування ризиком полягає в тому, що він вимірює чутливість ринкової вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок.

Банк, зацікавлений у повному хеджуванні змін процентних ставок, прагне вибирати активи і зобов'язання таким чином, щоб:

Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів

Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів,

(1.9)

тобто так, щоб дисбаланс середньозважених термінів погашення був максимально наближений до нуля.

Тому що вартість банківських активів звичайно перевершує вартість пасивів (у противному випадку банк буде банкрутом!), банк, що прагне звести дисбаланс середньозважених термінів погашення до нуля, повинний домогтися, щоб:

Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів

Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів

Загальна величина пасивів

---------------------------------

Загальна величина активів

(1.10)

Оскільки більший середньозважений термін погашення припускає велику чутливість до змін процентних ставок, це рівняння говорить про те, що для зведення до нуля загального ризику процентних ставок банку вартість банківських пасивів повинна мінятися трохи в більшому ступені чим вартість активів. Чим більше дисбаланс середньозважених термінів погашення, тим більше чуттєвою буде акціонерний капітал банку до змін процентних ставок.

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» У 2003 -2009 РОКАХ

2.1 Характеристика діяльності та рейтингове місце ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України

Згідно аналізу, проведеного Національним банком України, стан банківської системи України за результатами 2008 року на фоні розвитку наслідків світової фінансової кризи 2008 року характеризується наступними показниками:

1. За станом на 1 січня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 184 банки, у тому числі: 155 банків (84,2% від загальної кількості банків, що мають ліцензію) – акціонерні товариства (з них: 116 банків (63,0%) – відкриті акціонерні товариства, 39 банків (21,2%) – закриті акціонерні товариства), 29 банків (15,8%) – товариства з обмеженою відповідальністю.

2. У стані ліквідації перебуває 13 банків, з них 10 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 – за рішеннями господарських (арбітражних) судів.

3. Філійна мережа банків України складається з 1 314 діючих філій.

4. За станом на 01.01.2009 власний капітал банків склав 121,4 млрд. грн. або 13,1% пасивів банків.

Власний капітал банків має таку структуру. Сплачений зареєстрований статутний капітал складає 67,9% від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу – 0,4%; емісійні різниці – 5,3%; загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків – 8,4%; результат минулих років – 1,2%; результат поточного року – 8,0%; результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії – 8,8%.

5. Зобов’язання банків за станом на 01.01.2009 становили 805,8 млрд. грн.

Кошти фізичних осіб складають 213,2 млрд. грн., або 26,5% загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання – 143,9 млрд. грн., або 17,9%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 175,2 млрд. грн., або 82,1% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу – 38,1 млрд. грн., або 17,9%.

6. За станом на 01.01.2009 активи банків становили 927,2 млрд. грн., загальні активи – 971,8 млрд. грн.

Більшу частину загальних активів складають кредитні операції – 81,5%.

7. Доходи банків за 2008 рік склали 120,6 млрд. грн., в т.ч. процентні доходи становили 88,4 млрд. грн. (або 73,3% від загальних доходів), комісійні доходи – 19,6 млрд. грн. (16,2%). Витрати банків склали 110,9 млрд. грн., в т.ч. процентні витрати – 50,8 млрд. грн. (або 45,8% від загальних витрат), комісійні витрати – 2,2 млрд. грн. (2,0%).

Стан банківської системи України за результатами 1-го місяця діяльності у 2009 році характеризується наступними показниками впливу наслідків світової фінансової кризи на діяльність банківської системи України:

1). В стадії фінансового оздоровлення та введення зовнішнього управління (тимчасовий адміністратор) з боку Національного банку України знаходяться 7 комерційних банків, з них 3-банки («Промінвестбанк», «Надра», «Укрпромбанк») належать до 1 групи найбільших системних багатофілійних банків України.

2). Зобов’язання банків за станом на 01.02.2009 становили 779,1 млрд. грн. та за 1-й місяць 2009 року знизились на -26,7 млрд.грн.

3). Обсяг коштів фізичних осіб в банківській системі України знизився за 1-й місяць 2009 року на – 8,1 млрд.грн., обсяг коштів юридичних осіб знизився на – 9,8 млрд.грн.

4). За станом на 01.02.2009 активи банків становили 905,8 млрд. грн., за 1-й місяць 2009 року віддок коштів з банківської системи України становить 22,4 млрд.грн.

Згідно з рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 30 грудня 2008 року N 765 «Про розподіл банків на групи», визначені такі граничні межі розміру регулятивного капіталу і активів для окремих груп банків на 2009 рік:

Таблиця 2.1

Групування комерційних банків України за станом на 01.12.2008

№ рей-тингу		Рег. №	Назва банку
Група 1 (Регулятивний капітал - більше 1,5 млрд. грн., активи - більше 14,0 млрд. грн.)
1	1	46	ПРИВАТБАНК
2	2	36	РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ
3	3	136	УКРСИББАНК
4	4	5	УКРСОЦБАНК
5	5	2	УКРЕКСІМБАНК
6	6	225	"НАДРА"
7	7	296	ОТП БАНК
8	8	272	АЛЬФА-БАНК
9	9	6	ОЩАДБАНК
10	10	42	ВТБ БАНК
11	11	3	ПРОМІНВЕСТБАНК
12	12	248	"ФОРУМ"
13	13	115	ПЕРШИЙ УКР. МІЖНАРОДНИЙ БАНК
14	14	17	"ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ"
15	15	68	УКРПРОМБАНК
16	16	37	БРОКБІЗНЕСБАНК
17	17	274	УКРГАЗБАНК
18	18	11	СВЕДБАНК
			Усього по групі 1 (18 банків)

ПриватБанк заснований як товариство з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням зборів засновників від 07.02.1992 року і зареєстрований НБУ 19.03.1992 року, про що внесено запис у Книгу реєстрації комерційних банків України № 92. У 2000 році банк реорганізований у Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і перереєстрований НБУ 4 вересня 2000 року, реєстраційний № 92.

Форма власності – приватна (код-10). Юридична адреса і фактичне місце знаходження банку: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, тел./факс: 778-54-74. Кореспондентський рахунок № 32009100400 в ОУ НБУ м. Дніпропетровськ, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

Станом на 01.01.2007 року (за результатами 2006 року) АКБ „Приват-банк” закріпив позиції лідера і займав наступні рейтингові місця в банківській системі України [82] та відносні частки фінансів банківської системи України:

- Обсяг валюти активів балансу – 32 680,0 млн.грн.( 1 місце – 10,31%);

- Обсяг власного капіталу – 4 0290,442 млн.грн.( 1 місце – 9,49%);

- Обсяг статутного капіталу – 312,971 млн.євро( 2 місце);

- Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля – 27 532,83 млн.грн.( 1 місце – 10,9%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 14 735,393 млн.грн.( 1 місце – 15,1%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 8 240,128 млн.грн.( 1 місце – 9,534%);

- Обсяг балансового прибутку – 471,775 млн.грн.( 1 місце – 11,91%);

- Прибутковість статутного капіталу – 22,66 % (24 місце);

- Прибутковість активів балансу – 1,444 % (33 місце);

Станом на 01.01.2008 року (за 2007 рік) АКБ „Приватбанк” продовжив закріплення позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займав наступні рейтингові місця в банківській системі України [82] та відносні частки фінансів банківської системи України:

- Обсяг валюти активів балансу – 56 211,4 млн.грн.( 1 місце – 10,1%);

- Обсяг власного капіталу – 5 861,34 млн.грн.( 1 місце – 8,28%);

- Обсяг статутного капіталу – 365,7 млн.євро (1 місце);

- Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля – 46016,7 млн.грн.( 1 місце – 9,96%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 22 919,6 млн.грн.( 1 місце – 15,127%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 15 216,4 млн.грн.( 1 місце – 10,81%);

- Обсяг балансового прибутку – 1 534,16 млн.грн. (1 місце – 24,67%);

- Прибутковість статутного капіталу – 56,54 % (2 місце);

- Прибутковість активів балансу – 2,729 % (8 місце);

Станом на 01.01.2009 року (за 2008 рік) АКБ „Приватбанк” продовжив утримання позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [82] та відносні частки фінансів банківської системи України (Додаток А, рис.Е.1 – Е.9додатку Е):

- Обсяг валюти активів балансу – 80 165,5 млн.грн.( 1 місце – 8,98%);

- Обсяг власного капіталу – 8 711,9 млн.грн.( 2 місце – 7,05%);

- Обсяг статутного капіталу – 523,7 млн.євро (2 місце);

- Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля – 71 853,6 млн.грн.( 1 місце – 9,43%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 32 750,1 млн.грн.( 1 місце – 16,16%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 24 743,1 млн.грн.( 2 місце – 11,17%);

- Обсяг балансового прибутку – 1 291,78 млн.грн. (1 місце – 17,33%);

- Прибутковість статутного капіталу – 22,723 % (15 місце);

- Прибутковість активів балансу – 1,611 % (19 місце);

2.2 Характеристика динаміки та структури власного, залученого і запозиченого капіталу КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

На рис.Ж.1 – Ж.4 Додатку Ж наведені графічні показники динаміки росту обсягів активів та пасивів ЗАТ КБ „Приватбанк” у 2003 – 2008 роках:

Динаміка росту абсолютних рівнів агрегатів активів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках (рис.Ж.1 додатку Ж);

Динаміка росту абсолютних рівнів агрегатів пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 -2009 роках (рис.Ж.2-Ж.3 додатку Ж);

Динаміка росту абсолютних рівнів власного капіталу та зобов’язань в пасивах балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 -2009 роках (рис.Ж.4);

Як показує аналіз графіків, наведених на рис.Ж.1 - Ж.4 додатку Ж, валюта балансу та основних грошових агрегатів активі та пасивів в ЗАТ КБ «Приватбанк» має тенденцію постійного зростання, але вплив світової фінансової кризи на діяльність банку є суттєвим за результати 1 кварталу 2009 року:

Банк втратив 9,5 млрд.грн. залучених коштів клієнтів, що частково компенсоване запозиченим довгостроковим кредитом НБУ у 3,4 млрд.грн. та додатковими запозиченнями у 4,8 млрд.грн. на міжбанківському вітчизняному та міжнародному фінансових ринках;

На протязі 3 кварталу 2008 року банк тимчасово припинив нарощування обсягів кредитування;

У 4 кварталі 2008 року банк провів диверсифікацію кредитної політики, зупинив пріоритетне нарощування кредитів фізособам з сумнівною заставною гарантією та різко наростив обсяги кредитів, виданих юридичним особам під ліквідну заставу ( в основному товари імпорту продовольчої групи та енергоносії);

У 3-4 кварталі 2008 року банк значно наростив рівень власного капіталу на 3,1 млрд.грн., що підвищило рівень його фінансової стійкості на період значних коливань на фінансовому ринку України та світу.

Рис. К.1 - К.3 додатку К наведені результати аналізудинаміки змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 - 2009 роках, які характеризують стратегію фінансової діяльності банку у докризовий та кризовий періоди на світовому та вітчизняному фінансовому ринках.

Як показує спільний аналіз графіків рис.Ж.1 – Ж.4 додатку Ж та рис.К.1 – К.3 додатку К, вплив світової фінансової кризи викликав наступні дії фінансового менеджменту ЗАТ КБ «Приватбанк» у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року:

1. Банк провів реструктуризацію своїх зобов’язань перед клієнтами – юридичними особами:

- для зупинки масового відтоку коштів з поточних рахунків клієнтів у 4 кварталі 2008 року 5 млрд.грн. з поточних рахунків були переведені в строкові депозити юридичних осіб (падіння обсягів поточних коштів з 12,6 млрд.грн. до 7,6 млрд.грн. , нарощування обсягів строкових депозитів юросіб з 6,75 млрд. грн. до 11,9 млрд.грн.) ;

- у першому кварталі 2009 року все одно з штучно створених депозитів юросіб зафіксований відток коштів у сумі 3,1 млрд.грн. (падіння обсягів строкових коштів юросіб з 11,9 млрд.грн. до 8,8 млрд.грн.);

2. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіва-ленту строкових валютних депозитів фізичних осіб зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року (див.повалютну структуру коштів клієнтівна рис.2.2), але під тиском впливу фінансової кризи не зміг стримати відтоку 3,7 млрд.грн. строкових депозитів фізичних осіб у 1 кварталі 2009 року. Одночасно у 4 кварталі 2008 року -1 кварталі 2009 року обсяги коштів на поточних гривневих рахунках фізичних осіб (поточні карткові рахунки зарплат та пенсій) поступово зменшився на 2 млрд. грн.;

3. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіва-ленту міжбанківських валютних депозитів зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року (див. повалютну структуру коштів банків на рис. 2.1), але реальне зростання міжбанківських коштів здійснене тільки за рахунок гривневого довгострокового кредиту НБУ в 3,4 млрд.грн.

Рис. 2.1 – Динаміка повалютної структури запозичених коштів банків в фінансових джерелах (пасивах) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 – 2008рр.

Рис. 2. – Динаміка по валютної структури залучених коштів юридичних та фізичних осіб в фінансових джерелах (пасивах) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 - 2008 роках

4. В структурі фінансових джерел банківських операцій питома вага залучених та запозичених коштів має наступну динаміку(рис.К.1- К.3 Додатку К):

- питома вага агрегату «Поточні кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 13,04%, змінилася до рівня 10,34% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та залишилась на рівні 10,32% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Строкові кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 6,47%, змінилася до рівня 14,35% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 11,91% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Поточні кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,25%, змінилася до рівня 7,12% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 6,22% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Строкові кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 31,08%, змінилася до рівня 33,74% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 31,62% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Міжбанківські депозити» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,02%, змінилася до рівня 9,49% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 9,02% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Кредити міжнародних фінорганізацій» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 7,93%, змінилася до рівня 9,78% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01. 2009) та зменшилась до рівня 7,34% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Довгострокові кредити НБУ» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 0 %, змінилася до рівня 4,25% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 4,53% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

- питома вага агрегату «Власний капітал» в докризовий період (на 01.01. 2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,48%, зросла до рівня 10,22% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та подальше зросла до рівня 11,54% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року.

Таким чином, на фоні впливу наслідків світової фінансової кризи єдиними реальними джерелами компенсаційного фінансування відтоку коштів з ЗАТ КБ «Приватбанк» є:

- додаткове «вливання» коштів засновників та інвесторів в власний капітал банку;

- кредитно-стабілізаційне фінансування банку Національним банком України на рівні віддтоку коштів з поточних рахунків клієнтів під заставу довгострокових іпотечних активів;

- «непопулярна» серед клієнтів кампанія по достроковому поверненню кредитів, що не мають ліквідної застави, яку можна використати для отримання короткострокових кредитів рефінансування на міжбанківському ринку чи в Національному банку України (згортання кредитного портфелю);

- «непопулярна» серед клієнтів кампанія по пролонгуванню наданих кредитів при умові авансово-дострокової сплати клієнтом відсотків за користування кредитами банку;

- кампанія підняття депозитної відсоткової ставки за залучені чи запозичені кошти клієнтів та банків, що раціональне тільки при наявності заявок клієнтів по кредитуванню під підвищенний відсоток.

2.3 Аналіз активних операцій КБ «Приватбанк» у 2006 –2008 роках

На графіках рис.Л.1 -Л.9 додатку Л наведені результати аналізу динаміки обсягів та структури кредитного портфелю ЗАТ КБ «Приватбанк»:

– Динаміка росту абсолютних рівнів кредитів юридичним і фізичним особам та резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках(рис.Л.1);

– Структура строковості наданих кредитів юридичним і фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.2);

– Структура строковості наданих кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.3);

– Структура строковості наданих іпотечних кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.4);

– Структура строковості наданих іпотечних кредитів фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.5);

– Структура строковості наданих кредитів(крім іпотечних) фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.6);

– Структура строковості сум наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.7);

– Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 році(рис.Л.8);

– Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.9);

– Повалютна структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 - 2008 роках (рис.Л.10);

– Повалютна структура наданих міжбанківських кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 - 2008 роках(рис.Л.11).

2.4 Коефіцієнтний аналіз показників фінансової діяльності банку

На рис.2.3 -2.5наведені результати аналізу показників ефективності фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках:

– Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках (рис.2.3);

– Динаміка структурних часток основних витрат в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках (рис.2.4);

– Динаміка структурних часток основних доходів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках (рис.2.5);

– Динаміка показників доходності підпроцентних активів та пасивів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках(рис.2.6);

Рис. 2.3 – Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках

Рис 2.4 – Динаміка структурних часток основних витрат в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках

Рис. 2.5 – Динаміка структурних часток основних доходів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках

Рис. 2.6 – Динаміка показників доходності підпроцентних активів та пасивів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках

2.5 Оцінка рівня ризиків фінансової діяльності КБ «Приватбанк»

Резервування – один із напрямів мінімізації ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищім повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банківської організації заключається в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, виконуємих банком операцій.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі - Національний банк) встановлено «Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківсь-кій діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку Ук-раїни від 15.09.2004 N 435 [6]. Податковий облік регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За результатами класифікації кредитного портфеля визначається катего-рія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

На рис.М.1 –М.16 додатку М наведені графічні результати аналізу ризикованості кредитного портфелю ЗАТ КБ «Приватбанк» та аналіз системи створення заставного забезпечення та фінансових резервів кредитних ризиків.

Таблиця 2.2

Основні показники ризиків діяльності та ефективності заходів по запобіганню негативних наслідків ризикованості банківської діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

Сучасний світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності відбувається за допомогою наступних інструментів:

- встановлення GAP-розривів по активам та пасивам;

- управління рівнем процентної маржі;

- встановлення мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально допустимих ставок по залученню депозитів;

- встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

- управління на основі визначення операції активів та пасивів;

- управління за допомогою імітаційних моделей;

- періодичне стрес-тестування.

Порядок управління процентним ризиком та ризиком ліквідності визначається відповідними положеннями та методиками, що затверджується цільовою стратегією строкового ГЕП-менеджменту в управлінні активами та пасивами банку

Стратегій управління відсотковим ризиком є дві: фіксація спреду та уп-равління гепом. Оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, в межах цих загальних стратегій банк може сформувати багато альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання. Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов'язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. У разі зас-тосування стратегії фіксації спреду одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон'юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від'ємний геп дають таку потенційну можливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибут-ків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас є очевидним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов'язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією "паралельного зсуву" кривої дохідності.

Сутність прийомів УАП банку полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управ-ління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки.

На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику.

Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовуватись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов'язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбільших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження відсоткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостат-ня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв'язку зі змінами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога увідповіднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

У процесі управління активами та зобов'язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap – розрив, дисбаланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи – чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

- дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксо-ваного часового інтервалу;

- строк погашення настає в цьому інтервалі;

- термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафік-сованому інтервалі;

- зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується впро-довж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів і зобов'язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:

(3.1)

де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, переви-щують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між со-бою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни від-соткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку ви-користовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

(3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульо-вий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (до-датний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом:

- якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

- якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним – за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упро-довж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Однак ані абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів і виражається у відсотках:

(3.3)

де IR (t) – індекс відсоткового ризику;

А – працюючі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від'ємний) може змінити свою вартість у зв'язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від'ємний геп можуть призвести до збитків.

Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20–25%, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оці-нити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками:

(3.4)

де– величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі)

впродовж періоду t;

rp, r – прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу ("плюс" чи "мінус"), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значеннявказує на збільшення маржі і буде результатом під-вищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від'ємного гепу. Від'ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підви-щенням ставок за від'ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і від темпів зміни відсоткових ставок, і від величини гепу, яку банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно виміряти можна лише внутрішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – до-сягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачува-ність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночас-ного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутли-вих активів і зобов'язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний пе-ріод (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчис-люється геп. Оскільки показник гепу тісно пов'язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Куму-лятивний (нагромаджений) геп – це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:

(3.5)

де KGAP(T) – кумулятивний геп;

T – часовий горизонт;.

Показник кумулятивного гепу показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які впродовж часового горизонту можуть бути переоцінені.

На рис. 3.1 – 3.5 наведені результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу для сумарного гривневого еквіваленту в ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2007 та 01.01.2008.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах ЗАТ КБ “Приватбанк” станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп розривами в довгострокових активах та пасивах ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів ЗАТ КБ “Приватбанк», в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2006 – 2008 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Розвиток впливу світової фінансової кризи на банківську систему України повністю справдився у реалізації ризиків фінансової стійкості банків, які мають короткостроковий депозитний портфель та довгостроковий кредитний портфель. При ажіотажному попиті на зняття коштів з поточних та короткострокових депозитів у кінці 2008 року, досліджує мий банк як і інші банки України має проблеми з поверненням короткострокових коштів, вкладених в довгострокові операції кредитування.

Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності.

Рис.3.1. – Розподіл тривалості строків до повернення активів в банк станом на 01.01.2007 та 01.01.2008 і часток активів, чутливих до зміни відсоткової ставки в ЗАТ КБ «Приватбанк»

Рис.3.2 – Розподіл тривалості строків повернення пасивів банком клієнту станом на 01.01.2007 та 01.01.2008 і часток пасивів, чутливих до зміни відсоткової ставки в ЗАТ КБ «Приватбанк»

Рис.3.3 – Розподіл тривалості строків повернення активів від клієнтів банку та пасивів банком клієнту станом на 01.01.2007 в ЗАТ КБ «Приватбанк» і розрахункове значення «гепу» розриву

Рис.3.4 – Розподіл тривалості строків повернення активів від клієнтів банку та пасивів банком клієнту станом на 01.01.2008 в ЗАТ КБ «Приватбанк» і розрахункове значення «гепу» розриву

Рис.3.5. – Розподіл «гепів» невідповідності строків та обсягів повернення активів від клієнтів банку та пасивів банком клієнту станом на 01.01.2007 і на 01.01.2008 в ЗАТ КБ «Приватбанк»

Рис.3.6. Структура розподілу платних фінансових ресурсів (пасивів) для активних операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2009

Рис.3.7. Структура розподілу фінансових ресурсів в активні операції ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2009

На основі наведених даних статистичних спостережень за фінансовою діяльністю банка будуються лінійні одновимірні Y(ROA)=f(X1)… Y(ROA)=f(Xn) регресійні моделі, яка встановлює рівень рентабельності активів банку по чистому прибутку (ROA) - від показників витрат на залучення та запозичення фінансових ресурсів для організації активних операцій банку , (, n – кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період.

Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як:

, (3.6)

де – постійна складова доходу (початок відліку);

– коефіцієнт регресії;

– відхилення фактичних значень доходу від оцінки (математич-ного сподівання) середньої величини доходу в і-тий період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів [26]. За цим методом пара-метри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що мож-на записати як

. (3.7)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.7) є функціоналом від па-раметрів регресійного рівняння:

(3.8)

За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв’язком системи двох нормальних рівнянь:

, (3.9)

Розв’язок цієї системи має вигляд:

, (3.10)

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

, (3.11)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

(3.12)

повинен дорівнювати : >0,75 – сильний кореляційний зв’зок, 0,36>>0,75 - кореляційний зв’язок середньої щільності; <0,36 - кореля-ційній зв’язок низької щільності [45].

Лінійна багатовимірна модель (ЛБМ) має такий вигляд

y=β0+ β1x1+ … + βpxp (3.13)

y – залежна змінна – ендогенна змінна (результативна ознака ROA);

x1, x2…xp – залежні змінні – екзогенні змінні.

У зв’язку з тим, що економетрична модель обов’язково має випадкову помилку, модель (3.13) переписується у вигляді (3.14)

y=β0+ β1x1+ … + βpxp+ε (3.14)

де ε – випадкова помилка або перешкода.

Якщо після необхідних обчислень визначені чисельні значення коефіцієнтів β, то кажуть, що ми отримали оцінку коефіцієнтів моделі:, тобто оцінкою коефіцієнта β є його чисельне значення b=.

Якщо замінити у виразі (3.14) коефіцієнти моделі оцінками, то ми отримаємо такий вираз

(3.15)

Основними передумовами використання моделі (3.13-3.15), а такі моделі ще називаються регресійними багатовимірними моделями, є такі:

M (ε)=0 математичне сподівання перешкоди равно 0;

перешкода взаємонезалежна із змінними

cov (xi,)=0

для 2-х визначень перешкоди коефіцієнтів коваріації між ними також дорівнює 0

cov

перешкода ε нормально розподілена величина з параметрами (0;1)

ε=N (ε, 0;1)

від виміру до виміру дисперсія перешкоди не змінюється

П’ята властивість. носить спеціальну назву: гомоскедастичність (однорідність). Якщо умова 5) не виконана, то кажуть, що дисперсія має властивість гетероскедастичності.

Регресійні коефіцієнти визначають за допомогою методів найменших квадратів.

(3.16)

Візьмемо частичні похідні по кожному з виразів, дорівняємо їх і отримаємо систему рівнянь

(3.17)

Ця система рівнянь має спеціальну назву – нормальна система.

Отримуємо цю систему в наступному вигляді:

(3.18)

Невідомі у системі (3.18) – це коефіцієнти в0, в1...

х1, y1 – ми маємо внаслідок статистичних спостережень

в0, в1 - це коефіцієнти, які ми повинні визначити

n – кількість спостережень, вони нам завжди відомі.

Розв’язання нормальної системи у матричному вигляді буде таким

B=(XTX)-1XTY (3.19)

B=b0,b1…bp B- це вектор коефіцієнтів b0,b1…bp

Х - матриця даних вимірності n на р

Х = n х p

n – кількість рядків у таблиці спостережень

р - кількість коефіцієнтів регресійної моделі, якщо нам не потрібен вільний член.

Або це буде вимірність Хр х (р+1), якщо нам потрібен вільний член.

Т – символ транспонування. Якщо розкрити вираз ХТ * Х, то ми отримаємо коефіцієнти нормальних рівнянь

-1 – це символ зворотньої матриці.

Y - це стовпчик спостережень.

Для того, щоб ми могли отримати зворотню матрицю, визначник вихідної матриці не повинен рівнятися 0.

Перевірка значущості (якості) регресійного рівняння.

Після того, як визначені оцінки вектора b, треба перевірити якість отриманого рівняння

b0 +b1х1+ b2 х2+...+ bр хp

перевірити загальну адекватність рівняння

перевірити значущість окремих коефіцієнтів.

Перевірку якості отриманого рівняння ми починаємо з побудови таблиці дисперсійного аналізу регресійного рівняння (показники наведені в таблиці результатів стандартної процедури в EXCEL-2007).

Джерело варіацій	SS	Df	MSS
Що пояснює регресію		p-1
Залишки		n-p
Загальне		n-1

ŷ – обчислене значення

y – фактичне значення

- середнє значення (фактичне)

n – кількість спостережень

p – кількість коефіцієнтів, які ми визначаємо

Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера.

Для цього обчислимо таку величину:

(3.20)

Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще.

Величина отримала спеціальне позначення - R2 та спеціальну назву – коефіцієнт детермінації

= R2 (3.21)

R2=1- (3.22)

Фізичний зміст цієї величини: вона показує, яку долю загальної дисперсії пояснює наше рівняння регресії. Коефіцієнт детермінації використовується для порівняння якості конкуруючих регресійних моделей, кожна з якої значуща.

У загальному випадку для порівняння моделей використовують скоригований коефіцієнт детермінації:

(3.23)

Для перевірки статистичного зв’язку між вибраними змінними та величиною y використовують коефіцієнт множинної кореляції: R- позначення цього коефіцієнта.

Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступ-ність його практичного застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики "овернайт", має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов'язань і увідповіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в період керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов'язаннями банку.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирі-шити такі завдання:

- досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

- передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

- встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

- використовувати засоби хеджування.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління прибутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.

Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління.

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризикменеджменту, побудований на побудові економетричної моделі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіталу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсот-кових ставок для різних видів депозитів в банках України. Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає: з’ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

Методика декомпозиційного аналізу досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих чинників на результати його діяльності. У методиці декомпозиційного аналізу прибутковість банку оцінюють показниками ROE (прибутковість капіталу) та ROA (прибутковість активів), а показником ризику банку слугує мультиплікатор капіталу МК (відношення середніх активів до власного капіталу банку):

(3.24)

Якщо значення мультиплікатора капіталу вище, вищим буде й ризик.Скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отримують фундаментальну залежність між прибутком (NP) і ризиком. Отже:

(3.25)

після перегрупування:

(3.26)

або

(3.27)

Таким чином, залежність між прибутком і ризиком описується моделлю:

(3.28)

Формула (3.22) вказує на взаємозв'язок прибутку з джерелами формування банківських ресурсів, а точніше – зі співвідношенням власних і залучених коштів. Що вищий прибуток, то ризиковішою має бути структура банківського балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитися на більший ризик – збільшити відношення активів до капіталу. Це означає, що навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов'язань.

При побудові регресійної економіко-математичної моделі аналізу рентабельності роботи банку для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) переходимо до відносних агрегатних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу. Регресійна лінійна модель має наступний вигляд:

Y = F(X1,X2,X3,X4,X5,X6,X7,X8,X9,X10,X11) (3.29)

де Y – рентабельність статутного фонду, тобто чистий прибуток, віднесений до статутного фонду банку;

Х1 –Х5 – відносні агрегати активів балансу банку

Х6 -Х11 – відносні агрегати пасивів балансу банку

(3.30)

(3.31)

(3.32)

(3.33)

(3.35)

(3.36)

(3.37)

(3.38)

(3.39)

(3.40)

(3.41)

В табл.3.1 –3.2 наведена розшифровка агрегатів Х1-Х11.

Таблиця 3.1

АКТИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Технологічні (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткові (каса, коррахунок в НБУ) активи	Низько прибуткові міжбанківські кредити	Високо прибуткові кредити юридичним особам	Високо-прибуткові кредити фізичним особам	Цінні папери
1	2	3	4	5
Готівкові кошти	Кошти на вимогу в інших банках	Кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання	Кредити на поточні потреби, що надані фізичним особам	Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком України
Банківськи метали	Строкові вклади (депозити), що розміщені в інших банках	Кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання	Кредити в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам	Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку
Кошти в Національному банку	Кредити, що надані іншим банкам	Вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання	Кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам	Боргові цінні папери в торговому портфелі банку
Дебіторська заборгованість за операціями з банками	Сумнівна заборгованість інших банків	Кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання	Іпотечні кредити, що надані фізичним особам	Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж
Дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку	Резерви під заборгованість інших банків	Кредити в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання	Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам	Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж
Запаси матеріальних цінностей		Іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання	Резерви під заборгованість за кредитами, що надані клієнтам	Інвестиції в асоційовані компанії, що утримуються з метою продажу
Інші активи банку		Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарювання		Інвестиції в дочірні компанії, що утримуються з метою продажу
Інвестиції в асоційовані компанії		Кредити, що надані органам державної влади		Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж
Інвестиції в дочірні компанії		Кредити, що надані органам місцевого самоврядування		Боргові цінні папери в портфелі банку до погашення
Нематеріальні активи		Іпотечні кредити, що надані органам державної влади		Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення
Основні засоби		Іпотечні кредити, що надані органам місцевого самоврядування
Інші необоротні матеріальні активи		Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані органам державної влади
Нараховані доходи банку до отримання		Резерви під заборгованість за кредитами, що надані клієнтам

Таблиця 3.2

ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток)	Низькооплатні залучені кошти до запитання фізичних осіб	Платні залучені строкові депозити фізичних осіб	Низькооплатні залучені кошти до запитання юридичних осіб	Платні залучені строкові депозити юридичних осіб	Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити)
1	2	3	4	5	6
Статутний капітал банку	Кошти на вимогу фізичних осіб	Строкові кошти фізичних осіб	Кошти на вимогу інших банків	Короткострокові кредити, що отримані від Національного банку України	Кредиторська заборгованість за операціями з банками
Емісійні різниці	Кошти виборчих фондів	Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком	Кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів	Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України	Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку
Загальні резерви та фонди банку	Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком	Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком	Кошти бюджетних установ, що включаються до спеціального фонду бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя	Строкові вклади (депозити) Національного банку України	Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу
Результати минулих років			Кошти позабюджетних фондів	Строкові вклади (депозити) інших банків	Інші пасиви банку
Результати звітного року, що очікують затвердження			Кошти на вимогу суб'єктів господарювання	Короткострокові кредити, що отримані від інших банків	Банківські резерви на покриття ризиків і витрат
Результати переоцінки			Кошти небанківських фінансових установ	Довгострокові кредити, що отримані від інших банків	Субординований борг банку
Результат поточного року				Строкові кошти суб'єктів господарювання
				Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій

В табл.3.3 представлені розраховані за формулами 3.24 –3.35 вихідні дані за 2003 –2009 рік по ЗАТ КБ “Приватбанк” – відносні агрегати балансу та фактична рентабельність статутного капіталу для регресійного аналізу.

На рис. 3.8 -3.13 представлені результати попереднього етапу побудови багатомірної регресійної моделі, на якому побудовані в «електронних таблицях» EXCEL-2007 одномірні моделі регресійних залежностей результативного фактора Y(ROA) – рентабельності активів банку окремо від кожного з аналізуємих факторів відносного рівня агрегатів пасивів (Х6 – X11).

Рис.3.8 – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X6 – коефіцієнта відношення власного капіталу до статутного капіталу банка (щомісячна інформація за 2005 – 2009 роки)

Рис.3.9. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X7 – коефіцієнта відношення залучених поточних коштів фізичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Рис.3.10. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X8 – коефіцієнта відношення залучених строкових депозитів фізичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Рис.3.11. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X9 – коефіцієнта відношення залучених поточних коштів юридичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Рис.3.12. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X10 – коефіцієнта відношення залучених строкових депозитів юридичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки )

Рис.3.13 – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X11 – коефіцієнта відношення обсягів технологічних поточних пасивів до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Спільний аналіз результатів одномірного регресійного аналізу, наведених на рис.3.8-3.13 показує:

Отримані одномірні кореляційні зв’язки є дуже низького рівня щільності , оскільки коефіцієнт детермінації R2 є значно нижчим рівня значущості 0,2;

За факторами Х6(власний капітал), Х9(поточні кошти юридичних осіб), Х10(строкові кошти юридичних осіб) – отриманий позитивний (прямий) напрямок кореляційного зв’язку, тобто зростання ROA при зростанні рівня фактору;

За факторами Х7(поточні кошти фізосіб), Х8(строкові кошти фізосіб), Х11(технологічні пасиви) – отриманий негативний (зворотній) напрямок кореляційного зв’язку, тобто падіння ROA при зростанні рівня фактору.

В табл.3.4 представлені результати побудови в “електронних таблицях” Excel –2007 багатомірного регресійного лінійного аналізу з допомогою вбудованого математичного алгоритма. На рис. 3.14 наведені результати порівняння фактичного ряду спостережень щомісячних показників рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках та прогнозних розрахунків рівня рентабельності у відповідні періоди по отриманному рівнянню багатомірної регресії:

Y(ROA) =0,03512*X6(П1) - 0, 01034*Х7(П2) - 0,01015*Х8(П3) +

+ 0,00618*Х9(П4) + 0,00092*Х10(П5) + 0,00260*Х11(П6)

Згідно з отриманим рішенням регресійного аналізу (табл.3.4):

1. За показником коефіцієнта детермінації R2 =0,817 – кореляційний зв’язок має високий рівень щільності, оскільки його значення є вищим 0,75;

2. Перевірку значущості регресійного рівня здійснено за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважається, що рівняння значуще.

- критерій Фішера (табл.3.4) дорівнює - F (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Приватбанк”) = 49,97 (n=73) та є більшим > 2,01 (табл.критерій Фішера);

- таким чином, отримане рівняння багатомірної регресії є значущим.

Таблиця 3.3

Вихідні дані за 2003 –2009 рік по ЗАТ КБ “Приватбанк” – відносні агрегати балансу та фактична рентабельність статутного капіталу для одномірного та багатомірного регресійного аналізу

Продовження табл.3.3

Таблиця 3.4

Результати багатомірного регресійного аналізу по ЗАТ КБ «Приватбанк»

Рис.3.14. – Фактичне та прогнозне регресійне значення рентабельності ROA для щомісячних періодів роботи ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 – 2009 роках

Як показують результати регресійного аналізу (табл.3.4), найбільший вплив на показник рентабельності активів балансу ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» мають наступні агрегати балансу, зростання відносного рівня яких веде до підвищення рентабельності роботи банку:

Х6 (власний капітал) – коефіцієнт +0,03512 на кожний % росту агрегату;

Х9( поточні кошти юридичних осіб+банків) – коефіцієнт +0,00618 на кожний % росту агрегату;

Х10 (строкові кошти юридичних осіб+банків) – коефіцієнт +0,00092 на кожний процент росту агрегату;

Х11 (технологічно-комерційні пасиви) - коефіцієнт +0,00260 на кожний процент росту агрегату;

Звертає увагу негативне значення коефіцієнтів впливу росту поточних та строкових коштів фізичних осіб на рентабельність роботи банку, оскільки такий рост суттєво потребує витрат банку на розвиток інфраструктури відділень та рост чисельності персоналу для обслуговування клієнтів –фізичних осіб.

Таким чином, отримані результати багатомірного регресійного аналізу співпадають якісно з результатми одномірного регресійного аналізу по кожному з факторів, логічно описують доцільність декларування в макростратегії управління фінансовими джерелами діяльності банку - необхідність пріоритетного залучення банком поточних та строкових коштів юридичних осіб, а також інвестування коштів в власний капітал банку – як шлях підвищення рентабельності роботи банку.

В той же час фінансовий менеджмент дослідженого ЗАТ КБ «Приватбанк» в останні 3 роки зосередився на пріоритетному напрямку зайняття перших позицій серед ощадних банків України. Це, згідно отриманих результатв моделювання, привело у 2007 -2008 роках банк в стан, коли при перших рейтингових місцях по обсягам валюти балансу та обсягів балансового прибутку, за рівнем рентабельності активів та статутного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» суттєво програє банкам, які спеціалізуються на роботі з юридичними особами.

ВИСНОВКИ

Досліджена в дипломному проекті фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу банку.

Стратегії управління фінансами банку - оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин: підвищення прибутків за постійного рівня ризику або зниження ризику за умови стабілізації прибутковості. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний — їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Станом на 01.01.2009 року (за 2008 рік) досліджує мий в дипломній роботі ЗАТ КБ „Приватбанк” продовжив утримання позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займав наступні рейтингові місця в банківській системі України та відносні частки фінансів банківської системи України:

- Обсяг валюти активів балансу – 80 165,5 млн.грн.( 1 місце – 8,98%);

- Обсяг власного капіталу – 8 711,9 млн.грн.( 2 місце – 7,05%);

- Обсяг статутного капіталу – 523,7 млн.євро (2 місце);

- Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля

– 71 853,6 млн.грн.( 1 місце – 9,43%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 32 750,1 млн.грн.( 1 місце – 16,16%);

- Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 24 743,1 млн.грн.( 2 місце – 11,17%);

- Обсяг балансового прибутку – 1 291,78 млн.грн. (1 місце – 17,33%);

- Прибутковість статутного капіталу – 22,723 % (15 місце);

- Прибутковість активів балансу – 1,611 % (19 місце);

Як показали результати рейтингового міжбанківського аналізу ефективність використання найбільших обсягів залучених та запозичених коштів в ЗАТ КБ «Приватбанк» за показниками рівня рентабельності активів ROA та статутного капіталу ROE є проблемно низькою, що потребує дослідження причин виникнення та розробки рекомендацій по оптимізації управління фінансовими джерелами діяльності банку.

Як показує аналіз результатів діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» за 2003-2009 роки валюта балансу та основних грошових агрегатів активів та пасивів мали тенденцію постійного зростання, але вплив світової фінансової кризи на діяльність банку є суттєвим та за результатами діяльності за 1 квартал 2009 року характеризується наступними загальними показниками:

При валюті балансу 80,5 млрд.грн. станом на початок 2009 року банк за 4 квартал 2008 року - 1 квартал 2009 року втратив 9,5 млрд.грн. залучених коштів клієнтів, що частково компенсоване запозиченим довгостроковим кредитом НБУ у 3,4 млрд.грн. та додатковими запозиченнями у 4,8 млрд.грн. на міжбанківському вітчизняному та міжнародному фінансових ринках;

На протязі 3 кварталу 2008 року банк тимчасово припинив нарощування обсягів кредитування, а подальше зростання обсягів гривневого еквіваленту валютного сегмента кредитного портфеля пов’язане з «обвальною» девальвацією курсу національної валюти ;

Як показали результати детального аналізу, вплив світової фінансової кризи викликав наступні дії фінансового менеджменту ЗАТ КБ «Приватбанк» у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року:

1. Банк провів реструктуризацію своїх зобов’язань перед клієнтами – юридичними особами:

- у першому кварталі 2009 року з штучно створених депозитів юросіб зафіксований відток коштів у сумі 3,1 млрд.грн. (падіння обсягів строкових коштів юросіб з 11,9 млрд.грн. до 8,8 млрд.грн.);

2. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіваленту строкових валютних депозитів фізичних осіб зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року, але під тиском впливу фінансової кризи банк не зміг стримати відтоку 3,7 млрд. грн. строкових депозитів фізичних осіб у 1 кварталі 2009 року. Одночасно у 4 кварталі 2008 року -1 кварталі 2009 року обсяги коштів на поточних гривневих рахунках фізичних осіб (поточні карткові рахунки зарплат та пенсій) поступово зменшився на 2 млрд. грн.;

3. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіваленту міжбанківських валютних депозитів зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року, але реальне зростання міжбанківських коштів здійснене тільки за рахунок гривневого довгострокового кредиту НБУ в 3,4 млрд.грн.

4. В структурі фінансових джерел банківських операцій питома вага залучених та запозичених коштів має наступну динаміку:

Відповідно, за 1 квартал 2009 року загальний обсяг кредитного портфелю скоротився з рівня 72,8 млрд.грн. (01.01.2009) до рівня 69,2 млрд.грн. (01.04.2009), тобто на – 3,6 млрд.грн., при цьому рівень створених за рахунок прибутку банку резервів на компенсацію ризиків погіршення кредитного портфелю зріс з рівня 8,4 млрд.грн. (01.01.2009) до рівня 11,0 млрд.грн.(01.04.2009), тобто на 2,6 млрд.грн., досягнувши відносного рівня 19,0% від обсягів кредитного портфелю (в докризовий період цей показник в ЗАТ КБ «Приватбанк» не перевищував 10,0 -10,5% та був найвищим в банківській системі України). В результаті чистий працюючий портфель кредитних активів (мінус створені непрацюючі резерви) у банка за 1 квартал 2009 року скоротився з рівня 64,4 млрд.грн. до 58,2 млрд.грн., тобто на -6,2 млрд.грн. (10% від обсягу кредитного портфелю).

- додаткове «вливання» коштів засновників та інвесторів в власний капітал банку (капіталізація прибутку та додаткові внутрішні емісії ЗАТ);

Враховуючи результати проведеного аналізу фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» при зовнішніх умовах впливу наслідків світової фінансової кризи та різкого падіння ВВП України, однією з головних задач банку є підняття рентабельності використання залученого та запозиченого капіталу на фоні суттєвого скорочення їх обсягів.

- встановлення GAP-розривів по активам та пасивам;

- управління рівнем процентної маржі;

- встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

- управління на основі визначення операції активів та пасивів;

- управління за допомогою імітаційних моделей;

- періодичне стрес-тестування.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах ЗАТ КБ “Приватбанк” станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року показав, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного додатного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»), а для діапазону від 32 до 93 днів – кумулятивний геп має значний негативний характер (дефіцит середньострокових активів).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах ЗАТ КБ “Приватбанк” станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного додатного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 2 рази за рахунок сек’юритизації іпотечних активів випуском іпотечних облігацій (тобто рефінансуванням довгострокових активів) - стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

В дипломному проекті запропонована перспективна математична модель для апарату управління структурою залучених і запозичених коштів в комерційному банку, в якій в якості вхідних параметрів регресійної багатовимірної моделі Х1 – Х11, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України, застосовані:

Х1 - Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових(каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х2 - Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х3 - Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х4 - Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х5 - Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х6 - Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х7 - Частка середньовартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х8 - Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х9 - Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб (+банків), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х10 - Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб (+банків), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х11 - Частка поточних технологічно-комерційних пасивів(дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

В якості вихідної функції досліджєний параметр Y - приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу ROE та рентабельність активів ROA, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) здійснений перехід до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу. Результати попереднього етапу побудови багатомірної регресійної моделі, на якому проаналізовані отримані в «електронних таблицях» EXCEL-2007 одномірні моделі регресійних залежностей результативного фактора Y(ROA) – рентабельності активів банку окремо від кожного з аналізуємих факторів відносного рівня агрегатів пасивів (Х6 – X11) показали, що:

отримані одномірні кореляційні зв’язки є дуже низького рівня щільності, оскільки коефіцієнт детермінації R2 є значно нижчим рівня значущості 0,2;

за факторами Х6(власний капітал), Х9(поточні кошти юридичних осіб), Х10(строкові кошти юридичних осіб) – отриманий позитивний (прямий) напрямок кореляційного зв’язку, тобто зафіксована тенденція зростання ROA при зростанні рівня фактору;

за факторами Х7(поточні кошти фізосіб), Х8(строкові кошти фізосіб), Х11(міжбанківські та технологічно-комерційні запозичені кредити) отримана тенденція негативного (зворотній) напрямку кореляційного зв’язку, тобто падіння ROA при зростанні рівня фактору.

З використанням математичного апарату “електронних таблицях” Excel 2007 в дипломному проекті побудована багатомірна лінійна регресія на базі фактичного ряду спостережень щомісячних показників рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках (73 інтервали спостереження) :

Y(ROA) =0,03512*X6(П1) - 0, 01034*Х7(П2) - 0,01015*Х8(П3) +

+ 0,00618*Х9(П4) + 0,00092*Х10(П5) + 0,00260*Х11(П6)

Згідно з отриманим рішенням регресійного аналізу:

2. Критерій Фішера дорівнює - F = 49,97 (n=73) та є більшим > 2,01 (табличне значення критерію Фішера), тобто отримане рівняння багатомірної регресії є значущим.

Як показують результати багатомірного регресійного аналізу , найбільший вплив на показник рентабельності активів балансу ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» мають наступні агрегати фінансових джерел (пасивів) балансу, зростання відносного рівня яких веде до підвищення рентабельності роботи банку:

Х6 (власний капітал) – коефіцієнт +0,03512 на кожний % росту агрегату;

Х9( поточні кошти юридичних осіб) – коефіцієнт +0,00618 на кожний % росту агрегату;

Х10 (строкові кошти юридичних осіб) – коефіцієнт +0,00092 на кожний процент росту агрегату;

Х11 (технологічно-комерційні пасиви) - коефіцієнт +0,00260 на кожний процент росту агрегату;

В той же час фінансовий менеджмент дослідженого ЗАТ КБ «Приватбанк» в останні 3 роки зосередився на пріоритетному напрямку зайняття перших позицій серед ощадних банків України. Це, згідно отриманих результатв моделювання, привело у 2007 -2008 роках банк в стан, коли при перших рей-тингових місцях по обсягам валюти балансу та обсягів балансового прибутку, за рівнем рентабельності активів та статутного капіталу, ЗАТ КБ «Приватбанк» суттєво програє банкам, які використовують світовий досвід фінансового менджменту та спеціалізуються на роботі з юридичними особами («Сіті-банк», «Каліон-банк»).

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в отриманні об’єктивних показників ефективності фінансової діяльності по мобілізації джерел ресурсів банківських операцій в ЗАТ КБ «Приватбанк» та отримання при економетричному моделюванні статистично вагомих характе-ристик рівня впливу структури джерел ресурсів на рентабельність діяльності банку, що є принципово важливим при розробці стратегії фінансової діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи на Україні.

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність опти-мального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження, так:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (ЛІТЕРАТУРИ)

1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про банки і банківську діяльність” // від 7 грудня 2000 року N 2121-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від від 16 листопада 2006 року N 358-V)

2. Закон України “Про Національний банк України” // від 20 травня 1999 року N 679-XIV (станом на 10.01. 2002 року N 2922-III)

3. Закон України “Про господарські товариства”//від 19 вересня 1991 року N 1576-XII ( від 17 травня 2001 року N 2409-III)

4. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про цінні папери та фондовий ринок” // від 23 лю-того 2006 року N 3480-IV

5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20 вересня 2001 року 2740-III

6. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435

7. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.

8. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик- менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 361

9. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України // Постанова Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N255 // Законодавчо-довідкова система законодавства України WWW.LIGA-ZAKON.COM.UA , квітень 2006 року

10. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 26 вересня 2006 року N 378

11. Про затвердження Положення про порядок формування та викорис-тання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 1 грудня 2008 року N 406) - Комп’ю-терна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2009

12. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмо-вих дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій //Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і до-повненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 12 жовтня 2005 року N 373)

13. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 березня 2006 року N 76)

14. Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року N 91

15. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правлін-ня Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 21 грудня 2005 року N 485)

16. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України //Постанова Правління Національного бан-ку України від 7 грудня 2004 року N 598 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 21 грудня 2005 року N 484)

17. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 квітня 2005 року N 125(Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року N 493)

18. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року N 52)

19. Про розподіл банків на групи // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ, РІШЕННЯ від 25 грудня 2006 року N 364

20. Про встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу бан-ків у гривнях // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТА-НОВА від 15 лютого 2006 року N 50

21. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що пода-ється до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року N 124 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від від 16 червня 2005 року N 223)

22. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.— 599 с.

23. Азаренкова Г.М., Дікань Л.В., Новосельцева Т.О. Сучасні комерційні банки: персонал, розвиток, організація: Монографія. – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003 – 131 с.

24. Арістова А.М., Шульга Н.П. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій – К: КНТЕУ, 2007.- 123 с.

25. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

26. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, друге видання. — 2002. — 476 с.

27. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп./ А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М.Мороза. К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

28. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф.Жукова.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 471 с.

29. Банківські операції:Підручник/За ред.Міщенка В.І., Слав"янської Н.Г.- Київ:Знання-Прес,2006 .-727 с.

30. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.; Коваленко В.В.;Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

31. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права "Крок";Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

32. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. - 2-е изд., перераб. и доп.. - К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.1. - 2004. - 622 с

33. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. - 2-е изд., перераб. и доп.. - К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.2. - 2004. - 618 с

34. Васюренко О.В. Банківські операції : Навчальний посібник . – 4-те вид., перероблене і доповнене – Київ: Знання, 2004. – 324 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

35. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник . – Київ: Академія, 2001. – 313 с.

36. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник.– К.: Знання, 2003. – 524 с.

37. Васюренко Л.В., Федосік І.М. Ресурси комерційного банку: теоретич-ний та прикладний аналіз: Монографія. – Харків: ПП Яковлєва, 2003. – 88 с.

38. Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків // Банківська справа (укр.).- 2003.- № 1.- C.60-64

39. Васюренко, Олег Володимирович. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. - К.: Знання, 2006. - 464 с. - (Вища освіта XXI століття)

40. Волошина О. Факторные модели анализа ликвидности коммерческого банка // Банковские технологии (рус.).- 2002.- № 12.- C.27-30

41. Голубев И.А. Гэп-анализ структурной ликвидности: теория и практика // Финансы и кредит (рус.).- 2002.- № 18.- C.2-7

42. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 578 с.

43. Деньги, кредиты, банки : Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. -2-е изд. Перераб. и доп. -М.: Финансы и статистика, 2000

44. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ под ред. профессора Е. Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - 622 с.

45. Доугерти, Кристофер. Введение в эконометрику: Учебник/ К. Доугерти. - 2-е изд.. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 419 с. - (Университетский учебник)

46. Збірник задач з аналізу банківської діяльності: Навчальний посібник/ І.М. Парасій-Вергуненко, Л.О. Примостка; Ред. А.М. Герасимович. - К.: КНЕУ, 2006. - 504 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

47. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів : ЛБІ НБУ, 2001 – 276 с.

48. Кулинич, Омелян Іванович. Теорія статистики: Підручник/ О.І. Кулинич, Р.О. Кулинич. - 3-тє вид., переробл. і допов.. - К.: Знання, 2006. - 294 с. - (Вища освіта XXI століття)

49. Лютий, Ігор Олексійович. Банківський маркетинг: Навчальний посібник/ І.О. Лютий, О.О. Солодка. - К.: Знання, 2006. - 395 с. - (Вища освіта XXI століття)

50. Лугінін, Олег Євгенович. Статистика національної економіки та світового господарства: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ О.Є. Лугінін, С.В. Фомішин. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 503 с.

51. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 2000. – 856 с.

52. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку/ пер.с.англ. за ред. С.Ф.Голова - К.: Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України, 1998. – 736 с.

53. Молчанов О.В. Теоретичні підходи до управління ліквідністю сучасних банків // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 10.- C.48 51

54. Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях // Нормативно-рекомендаційний документ Базельського комітету з банківсь-кого нагляду (№ 69 лютий 2000 року).

55. Нікітін, Андрій Валерійович. Маркетинг у банку: Навчальний посібник/ А.В. Нікітін, Г.П. Бортніков, А.В. Федорченко. - К.: КНЕУ, 2006. - 432 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

56. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.

57. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов'яз, О.А. Мазур та ін.; За ред. проф. А.М. Герасимовича. – Львів: Видавництво "Фенікс", 1999. – 512 с.

58. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник/ Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко; Ред. О.В. Васюренко. - К.: Знання, 2006. - 596 с. - (Вища освіта XXI століття)

59. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. – М.:ИНФРА-М, 1996. – 624 с.

60. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.— 316 с.

61. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.

62. Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М.- К.: КНЕУ, 2003.- 174 с.

63. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2-го изд.— М.: «Дело ЛТД»,1995.— 768 с.

64. Семко Т.В. Гроші та кредит у схемах і таблицях: Навчальний посібник/ Т.В. Семко, М.В. Руденко. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 158 с

65. Симановский А. Ю. Базельские принципы эффективного банковского надзора и их реализация в России // Деньги и кредит. - 2001. - N 3, с. 19-24

66. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4-го переработанного изд. / под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса. — М.: 1994, Catallaxy.— 820 c.

67. Ситник, Людмила Степанівна. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Л.С. Ситник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 352 с

68. Статистичне забезпечення управління економікою: прикладна статистика з використанням аналітичних можливостей програмного середовища Microsoft EXCEL: Навчальний посібник/ А.В. Головач, В.Б. Захожай, І.Г. Манцуров, Н.А. Головач. - К.: КНЕУ, 2006. - 322 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

69. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні // Юридичний журнал.- 2004.- № 8.- С.83-93.

70. Ткачук В.О. Маркетинг у банку: Навчальний посібник - Тернопіль: «Синтез-Поліграф», 2006.- 225 с.

71. Уманець, Тетяна Василівна. Економічна статистика: Навчальний посібник/ Т.В. Уманець. - К.: Знання, 2006. - 429 с. - (Вища освіта XXI століття)

72. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / Под ред. доктора экон. наук, профессор О.И. Лаврушина. – М: Юристь, 2003 – 688 с.

73. Шелудько, Валентина Миколаївна. Фінансовий менеджмент: Підручник/ В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2006. - 439 с. - (Вища освіта XXI століття)

74. Шевченко Р. І. Банківські операції : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т - К. : КНЕУ, 2003. – 276с.

75. Шиян, Дмитро Вікторович. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Д.В. Шиян, Н.І. Строченко. - К.: А.С.К., 2005. - 240 с. - (Університетська б-ка)

76. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник для студ. вищих навчальних закладів/ А.І. Щетинін. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 432 с

77. Щибиволок, Зіновій Іванович. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник/ З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. - К.: Знання, 2006. - 312 с

78. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208 с.

79. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник .- Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 444 с.

80. Яценюк А.П. Обгрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 1.- C. 3-8.

ДОДАТКИ

Додаток А

Показники діяльності перших 30 банків БС України станом на 01.01.2009 року за даними Асоціації банків України

Таблиця А.1

Таблиця А.2

Таблиця А.3

Таблиця А.4

Таблиця А.5

Таблиця А.6

Додаток Б

Баланси та звіти про фінансові результати діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 - 2008 роках [ ]

Таблиця Б.1

Продовження табл. Б.1

Таблиця Б.2

Таблиця Б.3

Додаток В

Коефіцієнтні показники аналізу діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Таблиця В.1

Таблиця В.2

Таблиця В.3

Додаток Е

Рис.Е.1. – Рейтинговий рівень обcягів активів, зобов’язань та власного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Рис.Е.2. – Рейтинговий рівень активних операцій кредитування фізичних та юридичних осіб ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Рис.Е.3. – Рейтинговий рівень активних операцій на ринках міжбанківських кредитів та цінних паперів ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Рис.Е.4. – Рейтинговий рівень обсягів власного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Рис.Е.5. – Рейтинговий рівень обсягів залучених поточних та строкових коштів юридичних осіб ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Рис.Е.6. – Рейтинговий рівень обсягів залучених поточних та строкових коштів фізичних осіб ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Рис.Е.7. – Рейтинговий рівень абсолютного обсягу прибутку ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (фін.результат 2008 року)

Рис.Е.8. – Рейтинговий рівень рентабельності активів ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (фін.результат 2008 року)

Рис.Е.9. – Рейтинговий рівень рентабельності статутного капіталу ROЕ (дивідендна доходність акцій) ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (фін.результат 2008 року)

Додаток Ж

Рис. Ж.1 – Динаміка росту абсолютних рівнів агрегатів активів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках

Рис. Ж.2. – Динаміка росту абсолютних рівнів запозичених міжбанківських коштів в агрегатах пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 - 2009 роках(передкризова та кризова динаміка)

Рис. Ж.3. – Динаміка росту абсолютних рівнів залучених клієнтських коштів в агрегатах пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 - 2009 роках (передкризова та кризова динаміка)

Рис. Ж.4. – Динаміка росту абсолютних рівнів власного капіталу та зобов’язань в пасивах балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 -2009 роках (до кризовий та кризовий періоди)

Додаток К

Рис. К.1. – Динаміка змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 - 2006 роках

Рис. К.2. – Динаміка змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 - 2008 роках (докризовий період)

Рис. К.3. – Динаміка змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у кінці 2008 – початку 2009 роках (кризовий період)

Додаток Л

Рис. Л.1 – Динаміка росту абсолютних рівнів кредитів юридичним і фізичним особам та резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Рис. Л.2 – Структура строковості наданих кредитів юридичним і фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. Л.3. – Структура строковості наданих кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. Л.4. – Структура строковості наданих іпотечних кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. Л.5 – Структура строковості наданих іпотечних кредитів фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. Л.6. – Структура строковості наданих кредитів(крім іпотечних) фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис.Л.7 – Структура строковості сум наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. Л.8 – Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 році

Рис. Л.9 – Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. Л.10. – Повалютна структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 - 2008 роках

Рис.Л.11. – Повалютна структура наданих міжбанківських кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 - 2008 роках

Додток М

Рис. М.1 – Динаміка ланцюгових темпів росту кредитів та резервів на кредитні ризики в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Рис. М.2 – Динаміка витрат прибутку на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Рис. М.3 – Структура кредитів в кредитному портфелі та структура створених обсягів резервів під кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 році

Рис. М.4 – Структура кредитів в кредитному портфелі та структура створених обсягів резервів під кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.5 – Структура кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.6 – Структура «Стандартних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.7 – Структура кредитів «Під контролем» в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.8 – Структура «Субстандартних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.9 – Структура «Сумнівних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.10 – Структура «Безнадійних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.11 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Рис. М.12 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Стандартні кредити»)

Рис. М.13 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Нестандартні кредити»)

Рис. М.14 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Сумнівні кредити»)

Рис. М.15. – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(категорія – «Проблемні кредити»)

Рис. М.16 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Безнадійні кредити»)

Внимание! Представленная Дипломная работа находится в открытом доступе в сети Интернет, и уже неоднократно сдавалась, возможно, даже в твоем учебном заведении.
Советуем не рисковать. Узнай, сколько стоит абсолютно уникальная Дипломная работа по твоей теме:

Новости образования и науки

14:21 05 Июля 2016
Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
01:21 05 Июля 2016
На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
11:00 04 Июля 2016
Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
10:52 04 Июля 2016
Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
15:31 01 Июля 2016
В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк", м. Дніпропетровськ — Банковское дело

Новости образования и науки

Заказать уникальную работу

Похожие работы: