План

 TOC o "1-3" Вступ.......................................................................................................................................................................................... PAGEREF _Toc462741521 h 2

РОЗДІЛ 1 Економічна сутність процесу формування кредитного ризику.............................................................. PAGEREF _Toc462741522 h 4

              1.1.Зміст кредитної діяльності комерційного банку.................................................................................... PAGEREF _Toc462741523 h 4

              1.2 Поняття, структура та фактори, що формують кредитний ризик.................................................. PAGEREF _Toc462741524 h 10

              1.3 Визначення кредитного ризику з урахуванням забезпечення та його використання при 

                   обчисленні ставки відсотка........................................................................................................................ PAGEREF _Toc462741525 h 33

РОЗДІЛ 2 Аналіз кредитної діяльності Державного ощадного банку України.................................................. PAGEREF _Toc462741526 h 40

РОЗДІЛ 3 Вдосконалення процедури мінімізації кредитного ризику.................................................................... PAGEREF _Toc462741527 h 54

             3.1 Світовий досвід в галузі оптимізації кредитного ризику................................................................... PAGEREF _Toc462741528 h 54

            3.2 Напрямки поліпшення системи захисту від впливу кредитного ризику........................................ PAGEREF _Toc462741529 h 60

Висновки................................................................................................................................................................................. PAGEREF _Toc462741530 h 72

Вступ

Поняття банку органічно пов’язане з поняттям ризику,  через те, що банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку. Найскладнішим і наібільш важко прогнозованим з фінансових ризиків є кредитний. Його складність пояснюється великою кількістю факторів, що чинять вплив на його формування.

Складність у визначенні та прогнозуванні кредитного ризику призвела до формування світової тенденції щодо зміни пріорітетів в об‘єктах активних операцій банків з кредитування на користь операцій з фінансовими інструментами.

Але ця тенденція характерна лише для країн з розвиненим фондовим ринком. Для України, де фондовий ринок лише формується і можливість отримувати доходи інфляційного характеру залишилась в минулому, кредитування залишається  однією з найприбутковіших активних операцій комерційного банку. Але завжди поряд з великими прибутками знаходяться великі ризики , що пов’язані зі втратою чи недоотриманням цих прибутків.

Треба зазначити, що банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів : затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв’язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Особливістю, і одночасно недоліком, сучасної банківської системи в Україні є те, що значна частина банків через нездатність вірно оцінити ризик та оптимізувати його , вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. Це в окремих випадках приводить не лише до погіршення фінансового стану, а й до повного краху. А якщо прийняти до уваги, що банківська система – певна цілісність, в якій кожний елемент пов‘язаний з оточуючими, то стає зрозумілим до яких наслідків може призвести  такий “ефект доміно”.

Отже визначення ступеня допустимості та виправданості  кредитного ризику і прийняття практичного рішення , спрямованого або на використання ризикових ситуацій , або на вироблення системи засобів , що зменшують небезпеку виникнення збитків, є дуже актуальним для банківської системи України.

Тому дана тема була обрана для написання даної роботи, в якій на основі вітчизняного та іноземного досвіду будуть розглянуті теоретичні та практичні проблеми визначення кредитного ризику, його впливу на діяльність банку   та шляхи подолання перешкод , що при цьому виникають.

РОЗДІЛ 1 Економічна сутність процесу формування кредитного ризику.

1.1.      Зміст кредитної діяльності комерційного банку.

Банківська система сьогодні -- це одна  з  найважливіших  та невід’ємних структур ринкової економіки.  Історично розвиток банків та товарного виробництва, обігу йшли поруч i тісно переплітались. Банки  при  цьому формувались як фінансові посередники,  що залучають капітали, заощадження населення та інші грошові засоби, котрі вивільнюються в ході господарської діяльності, i надають їх у тимчасове користування іншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капіталу. Ставши інституцією фінансового перерозподілу вартості, у даний час комерційні банки можуть запропонувати  клієнтам до 200 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелік,  без  якого  банк  не може існувати та нормально функціонувати. До таких фундаментальних операцій банку звичайно відносять:

-          приймання депозитів;

-          здійснення грошових платежів та розрахунків;

-          надання кредитів.

Законодавством України встановлено, що банки -- це установи, функцією яких  є  кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів,  касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та  інших банківських операцій,  передбачених Законом України "Про банки i банківську діяльність".

Розглянемо детальніше основу активної діяльності комерційного банку - надання позичальнику кредиту, оскільки найбільша частина активів банку вкладається саме у кредитні операції.

Банківський кредит -- це позичковий капітал банку у грошовій  формі,  що передається у  тимчасове  користування  на умовах забезпеченості, повернення, строковостi,  платності та цільового характеру  використання. Дане  визначення  банківського кредиту  випливає  із самої мети банківського бізнесу,  тобто отримання зиску за рахунок вмілого, раціонального та безпечного вкладення банківського капіталу.  Принцип забезпеченості надання кредиту означає наявність у банку права для захисту власних інтересів,  недопущення збитків від можливого неповернення боргу позичальником через його  неплатоспроможність.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi означає, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не  пізніше  обумовленого  при  наданні позики терміну. Принцип платності за кредит передбачає право банку справляти плату у вигляді процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традиційних доходів комерційного банку й  складає зміст банківського бізнесу. Принцип цільового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштів у конкретні  цілі  діяльності позичальника.

З іншого боку, кредит -- це економічні відносини між юридичними (у  даній  роботі  ми розглядаємо відносини,  коли юридичною особою, що надає кредит, є банк), фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на вищевказаних засадах.

Якщо кредитором є комерційний банк, то можна виокремити наступні види економічних відносин, пов'язаних із кредитом:

1.    Найпоширеніші -- кредитні відносини між банком  з  одного боку та підприємствами,  господарськими організаціями i товариствами з іншого.  Саме такі відносини найкраще відповідають  умовам розвинутих товарно-грошових  відносин,  що мають місце у ринковій економіці.

2.    Кредитні  відносини між банками та державою.  У даний час комерційні банки беруть непряму участь  у  кредитуванні  держави, купуючи облігації державних позик у її генерального агента -- Національного банку України,  тобто шляхом інвестування капіталу у державні цінні папери.

3.    Кредитні відносини між банком та населенням для придбання фізичними особами  споживчих  товарів  тривалого  користування та послуг.

4.    Міжбанківські  кредитні відносини.  Зазвичай цей вид кредитних відносин використовується банками для підтримання необхідних нормативів та показників банківської діяльності,  а також негайного виконання своїх зобов'язань перед іншими кредиторами.

Комерційний банк у залежності від потреб та можливостей  позичальника, а  також інтересів самого банку може надавати кредити на різних умовах.  Тому на практиці існує поділ банківських позик за різноманітними ознаками та критеріями, тобто класифікація кредитів для полегшення контролю та управління  кредитним  портфелем банку:

-за призначенням та характером використання позикових коштів;

-за наявністю та видом (характером) забезпечення кредиту;

-за строками використання кредиту;

-за методами надання та способами повернення кредиту;

-за характером та способом сплати процента;

-за числом кредиторів;

-за ступенем ризику тощо.

Кредитні операції є найважливішим джерелом  прибутку  банку, проте у  зв'язку  зі збільшенням в останні роки випадків неповернення кредитів дані операції складають  підвищену  небезпеку  для стійкості та  стабільності  банку в цілому.  Прикладом щодо цього можуть слугувати долі ряду банків України,  краху котрих  сприяла ризикована кредитна політика.

Кредитні відносини між комерційними банками та позичальниками будуються  на підставі кредитних договорів (угод).  У практиці діяльності банків розрізняється кредитування пряме й  опосередковане. При  прямому  кредитуванні  договір  на позичку укладається безпосередньо між банком-кредитором i позичальником.  Опосередковане кредитування відбувається при купівлі банком фінансових зобов'язань (як правило, векселів) позичальника.

Кредитний договір між банком та позичальником укладається тільки у письмовій формі,  в якому визначаються  взаємні  зобов'язання та відповідальність сторін. Договір може бути укладений як шляхом складання одного документа,  так i способом обміну листами та зверненнями.  Відповідно  до  принципів кредитування кредитний договір передбачає такі основні засади:

1.            Визначення призначення кредиту та його розмір.

2.            Визначення  строку  користування  позичальником кредитом.

3.            Датою надання кредиту вважається дата  виникнення  заборгованості на позичковому рахунку позичальника.

4.            Визначення форми надання кредиту та виду позичкового  рахунку.

5.            Визначення виду забезпечення кредиту.

6.            Визначення плати (процентів) за користування кредитом.

7.            Визначення порядку погашання кредиту та процентів за  надану позику.

8.            Права  i відповідальність сторін щодо надання i погашення кредиту.

9.            Контрольні та інші заходи банку щодо повернення  наданого кредиту.

У разі  прийняття рішення про продовження співпраці з потенційним позичальником після укладання кредитного договору йому надаються позичкові кошти залежно від обраного методу кредитування.

Загалом методи кредитування банками суб’єктів господарювання є складовою частиною кредитного механізму.  Зворотній рух кредиту визначається такими факторами, як безпосередній процес виробництва та обігу,  а також зміна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цінностей чи витрат), котра є прямим наслідком названого процесу. Беручи це до уваги, вирізняють методи кредитування за оборотом i за залишком,  а також оборотно-сальдовий  метод.  Данi особливості  зворотного  руху  кредиту проявляються через окремі елементи методів кредитування:  вид позичкового рахунку,  порядок надання кредиту, способи його повернення та організація банківського контролю за дотриманням  принципів  кредитування,  наведених вище.

Власне зміст кредитних операцій комерційних банків полягає в укладенні та виконанні договорів щодо надання кредиту між  банком та позичальником,  які  супроводжуються  записами за банківськими рахунками з відповідним  відображенням  у  балансах  контрагентів кредитного договору,  тому  значення  вказаних елементів відіграє суттєву роль у визначенні та виборі  банком  методу  кредитування суб'єкта.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у  безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній,  так i в іноземній валюті  у  порядку, визначеному чинним  законодавством  та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника  (в  окремих  випадках можливе також надання кредиту у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції).

Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:

1.  Кредитні  операції  здійснюються банком у межах його кредитних ресурсів.

2.  Діяльність  банку  залежить  від обов'язкових економічних нормативів, встановлених Національним банком України.

3.  Базування кредитних операцій на договірній системі.  Банк та клієнт укладають договір, в якому зазначаються умови та методи кредитування,  права та обов'язки сторін. У разі невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе відповідальність.

4.  Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.

5.  Перехід  до  таких форм кредитування,  котрі забезпечують повернення позик.

6.  Значне місце займають міжбанківські позики для підтримання банками встановлених нормативів.

1.2  Поняття, структура та фактори, що формують кредитний ризик

Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю , відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище та неможливістю прогнозувати розвиток подій . Ризик виникає тоді, коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно є найефективнішим.

Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику, але позбутися його неможливо. Ситуації, коли відсутній ризик, в економіці майже не зустрічаються. Більшість випадків, яким притаманний ризик, є дуже важко прогнозованими та контрольованими, тому усунути ризик повністю майже неможливо: намагаючись позбутися однієї ризикованої ситуації, можна потрапити в іншу, ще більш ризиковану. Це є причиною того,  що навіть ідеальні,  з першого погляду, рішення приводять до збитків.

В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування банку на ринку . Фактично, якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку, то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. В одночас марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.

Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміну “ризик”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику :

1.     Вірогідність збитків чи втрат ;

2.     Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій ;

3.     Ймовірність небажаної події ;

Ризик в ділових операціях – це економічна категорія , що відбиває ступінь невдачі в досягненні поставлених цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників. Ризик може бути виражений  у відносному значені безпосередньо як ймовірність настання події і у абсолютному виражені – сума можливих втрат у грошовому виражені.

Об‘єктом ризику називають економічну систему уцмови функціонування якої наперед точно невідомі.

Під суб‘єктом ризику розуміють особу, яка зацікавлена в результатах керування об‘єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об‘єкта ризику.

Джерело ризику – це чинники ( явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів (конфліктність).

Для розумінні категорії “ризик” важливе значення має визначення величини ризику (його вимірювання). Ряд авторів розглядає її як кількість грошей, яку можна втратити через участь у певному заході. Найчастіше величину ризику визначають як суму збитків та доходів зважених на ймовірність їх появи. Для кредитування величина ризику буде дорівнювати сумі кредиту зваженій на ймовірність несприятливої події ( невиконання умов кредитної угоди ).

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розробленні стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації , що пов’язана з ризиком, постає питання : що означає доцільний ризик , де межа , що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.

Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання  на протязі останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :

1.  Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей, насамперед, через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неординарному, швидкому вирішенні питань , що постають перед людством. Принципово нові шляхи розв’язання задач  на творчому рівні , вимусили застосовувати методи та прийоми, до яких ще ніколи і ніхто не удавався , природно , що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу. Якщо спів-ставити такі  фактори як необхідність вирішення проблеми швидко, якісно,  нетрадиційно , всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів - можна побачити наступну причину ризику.

2.  Для того щоб вижити в новому середовищі необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення, тобто : незалежність, нестандартність дій , сміливість , винахідливість , орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й породжують наростання рівня ризику взагалі.

3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру , це породжує дуже жорстку конкуренцію, при якій природним стають факти чисельних банкруцтв.

4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто знищення людства внаслідок власних дій.

Отже для ризикованої ситуації взагалі притаманні такі основні ознаки :

1.                             Наявність невизначеності ;

2.                             Існування альтернатив і необхідність вибору ;

3.                             Можливість оцінити наявні альтернативи ;

4.                             Зацікавлення у результатах вибору.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки.

До визначення кредитного ризику можна підійти з різних сторін. По-перше, його  можна визначити як ймовірність отримання банком збитків від невиконання  позичальником конкретної кредитної угоди.

По-друге, кредитним ризиком можна назвати максимальну суму збитків та недоотриманих доходів , які виникають в результаті неповернення позичальником повністю або частково основної суми боргу та /або відсотків. Крім того, в теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

-         кредитний  ризик за конкретною угодою – імовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

-         кредитний ризик за всім портфелем – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

1.     Зона недостатньої дохідності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів, але при цьому не забезпечує мінімального доходу.

2.     Зона невиправданого ризику – банк приймає заздалегідь неприйнятний ризик, у зв‘язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.

3.     Зона безпечного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (зусиллями свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

Слід зазначити , що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику ( Рис. 1 ).

Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел – фінансові можливості позичальника (об‘єктивний ризик пов’язаний з позичальником ) . Практика показала , що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому , що не мають можливості, а тому , що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може зіткнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди . Це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує , що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик .

Особливу увагу в умовах кризи в нашій країні слід також приділяти впливу на кредитний ризик ризику виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються , вони накопичуються та корелюють між собою, утворюючи системний ризик.

Рис. 1 Структура кредитного ризику

Таблиця 1

Характеристики джерел кредитного ризику.

 

Найменування ризику	Характеристика джерела
1. Ризик, пов'язаний із позичальником, га­рантом, страховиком 1.1.   Об'єктивний (фінансових можливостей) 1.2.   Суб'єктивний (репутації) 1.3.   Юридичний	1.1.   Нездатність позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів 1.2.   Репутація позичальника (гаранта, страховика) в діловому світі, його відпо­відальність і готовність виконати взяті зо­бов'язання 1.3.   Недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування
2. Ризик, пов'язаний із предметом              застави 2.1. Ліквідності 2.2. Кон'юнктурний 2.3. Загибелі 2.4. Юридичний	2.1. Неможливість реалізації предмета за­стави 2.2. Можливе знецінення предмета застави за період дії кредитної угоди 2.3. Загибель предмета застави 2.4. Недоліки в складанні і оформленні договору застави
3. Системний ризик	Зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан пози­чальника (наприклад, зміна податкового законодавства)
4. Форс-мажорний ризик	Землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки, військові дії

Ще раз зазначу, що втрати від непогашених позичок – невід‘ємний продукт активної діяльності будь-якого банку. Їх неможливо повністю ліквідувати, але звести до мінімуму – реально. Слід зазначити, що кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов‘язаних з учасниками і елементами кредитних відносин.( табл. 1 ) Кредитна діяльність банків є дуже специфічною , вона визначається, насамперед, тими факторами, від яких залежить ступінь кредитного ризику.

Основними групами факторів є :

1)                       ендогенні фактори , викликані помилковими діями самого банку (табл.2 ).

2)                       екзогенні фактори, які, визначаючи  фінансове становище позичальника, опосередковано впливають на кредитний ризик банку. Основною складовою цієї групи є діловий ризик, з яким у процесі ведення справи зустрічаються позичальники. (табл. 3).  Даний ризик витікає з того , що компанія інколи не може завершити обіг своїх активів , що може бути пов’язано як з діяльністю компанії так і з характером галузі . Загальний діловий ризик визначається як сума впливів кожного окремого фактора .

Таблиця 2.

Характеристики ендогенних факторів, що формують  кредитний ризик комерційного банку.

Фактор	Характеристика фактору
Ступінь концентрації кредитної діяльності банку в певній сфері  (галузі)	Кредитні ризики, як і будь-які інші мають здатність корелювати між собою, зростаючи при цьому. Варіюючи розподіл кредитів по різних сегментах ринку банк тим самим диверсифікує свій ризик.
Питома вага кредитів , що припадає на клієнтів , які відчувають тимчасові фінансові труднощі	Такі клієнти перешкоджають банку не лише своєю нездатністю вчасно повертати кредити, а й тим, що надходження коштів на їх рахунки є нестабільним(непрогнозованим). Тому в даному випадку формується не лише кредитний, а і системний банківський ризик.
Концентрація діяльності банків в маловідомих , невивчених галузях	Така діяльність забезпечує як і найбільші ризики ( через відсутність попереднього досвіду ), так і найбільші прибутки через ту саму причину.
Ступінь мінливості кредитної політики та кредитного портфелю банку	Банки, в більшості випадків, повинні бути консервативними інституціями і стабільність їх кредитної політики робить прогнозованим не лише їх власні ризики, а і ризики загальноекономічні. Однак треба зазначити, що в умовах нестабільності банк повинен знаходити компроміс між загальною статичністю і послідовністю у реалізації кредитної політики і спроможністю швидко і адекватно реагувати на ринкові зміни.
Питома вага нових клієнтів	При високих темпах залучення нових клієнтів банківські працівники, як правило, знижають інтенсивність і якість контролю за їх фінансовим становищем. Це стає причиною більшості шахрайств при укладанні кредитних угод.
Введення в практику занадто великої кількості нових послуг на протязі короткого проміжку часу	Нові послуги потребують нових працівників, а їх швидкий прийом на роботу не гарантує їх достатньої професійної підготовки.
Прийняття під заставу цінностей , що важко реалізуються або швидко знецінюються

Таблиця 3

Несприятливі економічні умови , що впливають на платоспроможність позичальника

Недосконалий менеджмент	Якість управляння компанії , що звернулася за кредитом до банку є критичним при оцінці кредитного ризику . Вплив цього фактору напряму відображається на діяльності компанії . Дуже важливою є  компетентність менеджменту , вік керівників , їх попередній діловий досвід  , а також доля капіталу фірми , що знаходиться у власності менеджерів . Але ще більше важлива чесніть та порядність керівників. Більшість крахів – результат погано організованого менеджменту. Типові проблеми – нестаток глибини та різноманітності управлінської експертизи, незадовільні планові і бухгалтерські служби, загальна некомпетентність. Як правило, недосконалий менеджмент пов‘язаний з наслідками стрімкого зростання, коли компанія, що динамічно розвивається стикається з недоліками сильно зацентралізованого управління, що не є спроможним охопити всі деталі господарського процесу.
Неадекватний первинний капітал	Невеличкі компанії часто опиняються перед проблемою нестатку первинних вкладень. Це відбувається через недооцінку загальної вартості проекту та переоцінку терміну через який очикується надходження прибутку. Дана проблема визнається компанією занадто пізно, коли початковий капітал вже витрачено, а кредитори відмовляють у додатковому фінансуванні.
Занадто високі темпи зростання реалізації продукції	Коли компанія починає невиправдано нарощувати обсяги продажу своєї продукції, то збільшується ризик її неоплати. Причина цього полягає в тому, що компанія втрачає дбайливість при відборі клієнтів, не приділяючи уваги їх платоспроможності.
Конкуренція	В конкурентній боротьбі компанія може застосовувати як наступальну тактику ( зниження цін, зростання обсягів продажу та ін. – наслідок падіння прибутків ), так і захисну тактику, яка приводить до стабілізації доходів шляхом скорочення обсягів реалізації.
Економічні коливання	Багато фірм не можуть виживати на значних проміжках спадів через відсутність внутрішніх резервів.

Діловий цикл, як правило, складається з декількох фаз , для кожної з яких притаманні власні фактори впливу ( табл. 4 ). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом‘якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Таблиця 4.

Характеристики факторів ділового ризику позичальника.

Придбання матеріалів та сировини.	1.            Надійність постачальників ; 2.            Сезонність поставок ; 3.            Термін зберігання товарів ; 4.            Наявність приміщень для зберігання ; 5.            Наявність транспортної інфраструктури ; 6.            Географічне розташування по відношенню до постачальника сировини ; 7.            Застосування послуг посередників ; 8.            Екологічні проблеми ; 9.            Зміна моди , уподобань та ін. ; 10.        Зміна валютних курсів ; 11.        Виникнення обмежень на імпорт сировини ; 12.        Диверсифікація постачальників ; 13.        Стабільність цін на сировину .
Виробництво.	1.   Вік, потужність та коефіцієнт використання основних фондів.; 2.         Робоча сила . Людський фактор через свою непостійність чинить влив
Процес продажу.	Ризики на цій стадії найбільш невизначені і непрогнозовані . Це пояснюється дуже високою залежністю цієї стадії від зовнішніх факторів таких як попит та пропозиція , рівень конкуренції , демографічні проблеми , проблеми каналів розповсюдження продукції та інших. Але на цій стадії не завершується діловий цикл . Важливо не тільки поставити продукт , але й добитися оплати поставлених товарів, для того щоб завершити обіг активів.

Проблеми із погашенням кредиту позичальником виникають не раптово: існують певні причини і тенденції, які можна вважати “сигналами” майбутніх проблем. (Табл. 5)

Таблиця 5.

Система сигналів, що елімінують формування кредитного ризику під дією екзогенних факторів.

Сигнал		Складові сигналу
Сигнали з історії позичальника	1.               Нещодавня фінансова неспроможність позичальника 2.               Розбіжності і протиріччя у інформації про позичальника
Сигнали, що стосуються керівництва і управління позичальника	1.      Позичальник шукає партнерів, на зв‘язки яких можна розраховувати 2.      Існує боротьба за владу серед керівництва 3.      Присутні часті зміни керівництва 4.      У керівника неврівноважений характер і невисокі моральні якості 5.      Присутнє намагання здійснити тиск на банківського працівника з метою прискорити кредитний процес.
Сигнали, які відбивають проблеми у виробничій діяльності	1.      Коло постачальників і покупців у позичальника не девирсифікований 2.      Послаблений контроль за дебіторами 3.      Галузь позичальника в даний час відчуває значні проблеми
Сигнали, що стосуються організації кредитування	1.      Позичальник не дуже чітко уявляє ціль, на яку будуть витрачені кредитні кошти 2.      У позичальника немає чіткої програми погашення кредиту
Сигнали, що фіксують відхилення від встановлених нормативів.	1.            Порушення позичальником періодичності подання звітності 2.            Порушення норм і порядку ведення банківських рахунків 3.            Відхилення планових показників діяльності від фактично досягнутих 4.            Відхилення і помилки в системі обліку позичальника

Деякі з перелічених факторів ( Табл. 2, 3, 4, 5 ) діють автономно , незалежно від банків , деякі можуть бути керовані. Але, безперечно, існує об’єктивна необхідність з боку банків в  мониторінгу всіх факторів, що прямо чи опосередковано чинять вплив на кредитний ризик.

Для вичерпного розуміння стосунків, які виникають у ризиковому середовищі, розглянемо окремі системні показники кредитного ризику, виходячи з поняття областей (зон) ризику.

Уведемо поняття зони допустимого кредитного ризику. Під допустимою розуміють зону ризику, у межах якої кредитування зберігає свою економічну доцільність, тобто збитки менші за очікуваний прибуток, і банку загрожує лише недоодержання наміченого прибутку. Верхня межа зо­ни допустимого ризику відповідає рівню збитків, що дорівнює частині відсотків, яка містить розрахунковий прибуток. 

Область ризику, більш загрозливу, називають зо­ною критичного ризику. Ця область може характеризуватися небез­пекою збитків, розміри яких перевищують величину очікуваного при­бутку, аж до розмірів повної розрахункової величини очікуваних відсотків за користування кредитом. При чому банк несе втрати лише в сумі, витраченій на аналіз, укладання,  супроводження кредитної угоди та в сумі неотриманого прибутку. Треба також зазначити, що банк не лише не одержує ніякого доходу, а й зазнає збитків у сумі усіх безплідних затрат.

Окрім критичного, є поняття ще загрозливішого ризику, який називають катастрофічним. Зона катастрофічного ризику в кредитуванні це об­ласть збитків, що можуть досягати величини, яка дорівнює повній сумі кредитної угоди. Якщо розглядати не окремі кредитні угоди, а весь кредитний портфель в цілому , то в такому випадку катастрофічний ризик здатний призвести банк не тільки до втрати частини ресурсів , а й вплинути на загальний фінансовий стан і спричинити банк­рутство банку в цілому, його закриття та розпродаж активів.

Оволодіти способом визначення ймовірностей збитків означає на­вчитися передбачати ризик. Тому кожному із запропонованих означень певних зон ризику, слід по­ставити у відповідність кількісні показники  ризику. Такими показниками можуть бути ймовірність певного рівня збитків (ступінь ризику) або те, що збитки (ризик) виявляться вищий за якийсь пев­ний рівень. Розглянемо обидва підходи докладніше.

Щоб дати кількісне тлумачення зазначених підходів, побудуємо табл. 6.

Таблиця 6

Можливий рівень збитків .хі	х1	х2	х3	х 4	х5
Імовірність виникнення даного рівня збитків Рі	Р1	Р2	Р3	Р4	Р5

У першому рядку табл.6 записано абсолютні чи відносні рівні потенційно можливих збитків  х₁ - х₅  в порядку їх зростання. Величина х може бути найхарактернішим параметром  кредитування (прибуток, сума сплачених відсотків, витрати на здійснення кредитування, валові грошові надходження), а також граничним значенням визначених щойно зон ризику. У другому рядку наводяться ймовірності (міри сподівання) Р₁—Р₅ кожного з рівнів збитків.

Найповніше уявлення про кредитний ризик дає так звана крива щільності розподілу ймовірностей збитків, яка є графічним зображенням залеж­ності щільності ймовірності збитків j ( х ) від їх рівня х. Типову криву такого виду зображено на рис. 2. Для побудови цієї кривої скористалися такими гіпотезами:

1. Імовірність нульових випадкових збитків   j ( х ), можливість уникнути будь-яких збитків, практично дорівнює нулю, оскільки хоча б мінімальні збитки присутні завжди.

2. Імовірність виключно великих збитків практично дорівнює нулю, оскільки реальні збитки здебільшого мають верхню межу.

3. Існує скінченна і менша за одиницю максимальна ймовірність певного рівня збитків, оскільки цілком природно допустити, що якийсь певний рівень збитків виявиться найімовірнішим.

4. j ( х ) — функція щільності розподілу неперервна і монотонно зростає від нуля до свого максимуму, а також спадає в міру збільшення рівня можливих збитків. Припущення про неперервність і моно­тонність кривої щільності розподілу випадкових збитків є дещо умовним, оскільки збитки можуть мати дискретний характер (бути диск­ретними випадковими величинами), але в цілому таке припущення цілком природне.

Рис. 2.

Типова крива щільності розподілу ймовірностей певного рівня  ризику

На кривій щільності розподілу імовірностей (рис. 2) виділені чо­тири характерні точки. Перша з них 1 — найімовірніші збитки .х₁., при­чому щільність їх виникнення  - j(х₁). Відповідно величину збитків х₁ називають найімовірнішим рівнем ризику, який обчислюється в абсо­лютному вираженні або наприклад у відсотках збитків щодо розрахунко­вої суми грошового потоку.

Друга точка 2 — ступінь гранично допустимого ризику, тобто та­кого, за якого збитки досягнуть величини .х_дп, що дорівнює очікува­ним прибуткам. Величину щільності таких збитків j(х_дп) називають щільністю розподілу допустимих збитків.

Третя точка 3 характеризує ступінь гранично критичного ризику, тобто виникнення збитків х_кр,   що дорівнюють сумі відсотків за користування кредитом. Щільність таких збитків Р_{кр =} j(х_кр)  називають щільністю розподілу критичних збитків.

Четверта точка 4 характеризує щільність гранично катаст­рофічного ризику, тобто ймовірність збитків х_кт. , що дорівнюють вели­чині суми кредитної угоди, або, як вже зазначалося, навіть, і сумі всіх активів банку. Щільність таких збитків j(х_кт) нази­вають щільністю катастрофічних збитків (ризику).

Імовірності допустимого, критичного, катастрофічного ризиків випадкових збитків можна подати, використовуючи функцію роз­поділу F(х). В такому випадку імовірність допустимих збитків визначається за форму­лою 

Імовірність критичних збитків ,

а ймовірність катастрофічних збитків.

Ясна річ, що   

Усі ці імовірності збитків є досить важливими показниками. Так, якщо ймовірність катастрофічних збитків досягає величини, що свідчить про відчутну загрозу втрати всіх чи значної частини активів, то кредитний менеджер, що має здоровий глузд, відмовиться від такої справи, не піде на такий ризик. Справа лише в тому, що кожен банк повинен самостійно визначити для себе рівень ризику для кожної окремої зони.

Отже, якщо при оцінюванні ризику вдасться побудувати не всю криву, а лише встановити ці чотири характерні -точки, то задачу оцінювання ризику можна вважати вдало розв'язаною. Знаючи ці показники, можна з відкритими очима йти на обгрунтований ризик.

Зауважимо, що банківському аналітику, який оцінює ризик, здебільшого властивий не «точечний», а "інтервальний" підхід. Йому важливо знати не тільки (і не стільки) те, що ймовірність збитків на 1000 грн.. у наміченій кредитній угоді становитиме, скажімо, 0,3 % чи 10%. Він буде (і повинен) цікавитися тим, наскільки ймовірно втратити суму, що перебуває в інтервалі, наприклад, від 1000 до 1500 грн., тобто яка ймовірність Р (1000 < х < І500). Крива щільності ймовірностей збитків дає змогу відповісти на запитання щодо знаходження середнього значення ймовірності в заданому інтервалі збитків.

Цілком можливий також інший прояв "інтервального" підходу у формі цілком характерного напівінтервального.

У процесі прийняття економічних рішень про допустимість і доцільність ризику важливо з'ясувати не стільки ймовірність певного рівня збитків, скільки ймовірність того, що  ризик не перевищить певного рівня х_о.

Згідно з абстрактною логікою (та здоровим глуздом) власне це (такий підхід) і є основним показником ризику, показником надійності.  Очевидно, що показники ризику та надійності взаємопов'язані.

Розглянемо приклад. Нехай вдалося встановити, що ймовірність зазнати збитків у сумі 100 000 грн. дорівнює 0,1 .Тобто відносно мала. Нехай водночас 100000 грн. — це найбільша су­ма, якою банк згодний ризикувати в кожному окремому випадку. Зда­валося б, що оскільки ймовірність втратити власне зазначену суму не­велика, можна сміливо ризикувати. Проте така думка здебільшого є помилковою і може призвести до небажаних (фатальних) наслідків. Адже не виключено, що ймовірність втратити 200000 грн. дорівнює, скажімо, 0.3, а найімовірніші збитки становлять 250000 грн. Отже, потрібно дивитися на проблему глибше. Важлива не сама ймовірність втратити 100000 грн., а ймовірність того, що втрати не будуть більшими.

Принципово важливим тут є те, що банкір має остерігатися втратити 100000 або більше гривень. Він згодний піти на будь-які менші збитки і ніяк не погодиться на збитки, більші від зазначеної суми. Це природна, закономірна психологія поведінки менеджера в умовах ризику та невизначеності.

Згідно з щойно сказаним у прикладних проблемах кредитного ризику поряд з кривою щільності ймовірності збитків j ( х ) не менш важливо знати криву розподілу ймовірностей F ( х ) (інтегральну функцію) або принаймні найістотніші її характеристики. Наприклад, неперевищення певного рівня збитків (чи обмеження збитків заданим рівнем) х_а  або оберненої величини , тобто кривої ймовірностей перевищення певного рівня збитків. Ці криві будуються на основі кривої щільності ймовірностей збитків. На рис. 3 зображено типову форму такої кривої.

Рис. 3.

 Крива ймовірностей перевищення певного рівня збитків

При побудові кривої R(х) — імовірностей перевищення певного рівня збитків зроблено такі припущення: ймовірність збитків, більших від нуля, дорівнює одиниці:

зі зростанням рівня збитків імовірність перевищення цього рівня монотонно спадає; при необмеженому зростанні рівня збитків

Очевидно, що припущення, які зроблено при побудові типової кривої перевищення рівня збитків R ( х ) (див. рис. 3), певною мірою умовні. Можливі особливі випадки, коли ці припущення (гіпотези) стають не досить коректними. Проте для формування загальних поло­жень прикладної теорії кредитного ризику ці припущення цілком прийнятні.

Розглянемо три найважливіших базових показники кредитного ризику.

1. Показник допустимого ризику

2.  Показник критичного ризику  

3. Показник катастрофічного ризику .

Знаючи ці показники, можна зробити висновок і прийняти рішення щодо певного напрямку кредитування. Але для такого рішення недостатньо лише оцінити значення згаданих показ­ників. Треба ще задати, встановити чи прийняти їх граничні величини, щоб не потрапити в зону неприйнятного ризику. Такі величини нази­вають відповідно критеріями допустимого, критичного та катаст­рофічного ризику 

Загалом ці величини має встановлювати та рекомендувати при­кладна теорія ризику, але й сам банк має  призначити свої власні граничні рівні ризику.

Отже, маючи значення трьох показників ризику та критеріїв гра­ничного ризику, доходимо до таких найзагальніших умов прийнят­ності рівня ризику в кредитуванні:

Ці основні умови прийнятності ризику можна інтерпретувати графічно так, як показано на рис. 4: крива 1 очікуваної (прогнозо­ваної) імовірності перевищення певного рівня збитків не повинна ви­ходити за межі обмежувальної критеріальної кривої 2.

Рис. 4.

Порівняння очікуваної ймовірності збитків з гранично допустимою

 

 

Треба також зазначити, що для оцінювання кредитного ризику важливим є фактор часу. Це пояснюється декількома причинами .

По-перше, ризик пов‘язаний з тривалістю виконання кредитної угоди.  Тому поряд з оцінкою ризику, що охоплює весь термін діяльності та здобуття результатів, слід визначити ризик на коротких відрізках часу

По-друге, міра ризику може змінюватись з плином часу. Через це потрібно розрізняти початковий (проектний) та поточний ризик. Початковий ризик оцінюють на стадії підготовки до виконання проекту, у ході первинних розрахунків та обгрунтувань доцільності втілення ідеї в життя, поточний – у ході втілення проекту в процесі діяльності.

За несприятливого збігу обставин поточний ризик може перевищувати не лише початковий, а й граничні обмежувальні значення.

Перш ніж оцінювати кредитний ризик, спричинений дією випадкових (і лише випадкових) факторів, дуже бажано визначити систематичну складову збитків та відокремити її від випадкових. Це необхідно зробити і з позицій математичної коректності, оскільки дії з випадковими (стохастичними) та детермінованими величинами істотно різні.

Отже, головне в оцінці кредитного ризику полягає в мистецтві побудови кривої ймовірностей можливих втрат або хоча б у визначенні зон і показників допустимого, критичного і катастрофічного ризику. Розглянемо тепер засоби, що можуть бути застосовані для побудови кривих ймовірностей виникнення втрат.

У числі прикладних засобів побудови кривої ризику виділимо статистичний, експертний та розрахунково-аналітичний методи.

Статистичний засіб полягає в тому, що вивчається статистика втрат, що мали місце в аналогічних видах кредитування (сегментація по галузях, видах кредиту та ін.) , установлюється частота появи визначених рівнів втрат.

Якщо статистичний масив достатньо представницький, то частоту виникнення даного рівня втрат можна в першому наближенні дорівняти до ймовірності їхного виникнення і на цій основі побудувати криву ймовірностей втрат, що і є шуканою кривою ризику.

Експертний засіб, відомий за назвою методу експертних оцінок, стосовно до кредитного ризику може бути реалізований шляхом опрацювання думок досвідчених спеціалістів.

Найбільше бажано, щоб експерти дали свої оцінки ймовірностей виникнення визначених рівнів втрат, по котрим потім можна було б знайти середні значення експертних оцінок і з їхньою допомогою побудувати криву розподілу ймовірностей.

Можна навіть обмежитися одержанням експертних оцінок ймовірностей виникнення визначеного рівня втрат у чотирьох характерних точках. Іншими словами, треба встановити експертним методом показники найбільше можливих допустимих, критичних і катастрофічних втрат, маючи на увазі як їхні рівні, так і ймовірності.

По цим чотирьом характерним точкам нескладно відтворити орієнтовно всю криву розподілу ймовірностей втрат. Звичайно, при невеличкому масиві експертних оцінок графік частот недостатньо представницький, а криву ймовірностей, виходячи з такого графіка, можна побудувати лише сугубо наближеною . Але усе ж визначене уявлення про ризик і  його показники , що характеризують , буде в арсеналі банку, а це вже набагато більше, чим не знати нічого.

Розрахунково-аналітичний засіб побудови кривої розподілу ймовірностей втрат і оцінки на цій основі показників кредитного ризику базується на теоретичних уявленнях. На жаль прикладна теорія ризику добре розроблена тільки стосовно до страхового й ігрового ризику.

Елементи теорії ігор у принципі застосовні до усіх видів ризику, але прикладні математичні методи оцінних розрахунків виробничого, комерційного, фінансового ризику на основі теорії ігор поки не створені. І усе ж можна, наприклад, виходити з гіпотези, що має місце закон розподілу втрат.

Підсумовуючи викладене стосовно природи кредитного ризику, слід відмітити декілька моментів.

По-перше, кредитний ризик входить до широкої області фінансового ризику і тісно пов‘язаний у ній і з процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так, неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. Невиконання боржником своїх зобов’язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів.

По друге, підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їх матеріального заохочення

По-третє, кредитний ризик для банку загострюється в зв‘язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів.

По-четверте, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Також слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов’язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу “мертвіє” в непродуктивних активах, що знижує дохідність банку.

1.3 Визначення кредитного ризику з урахуванням забезпечення та його використання при обчисленні ставки відсотка

Для викладення даної проблеми слід в першу чергу  слід  означити  певні  базові  поняття .

Кредитний ризик за конкретною угодою - це  ймовірність ( p ) отримання банком збитків від невиконання  позичальником конкретної кредитної угоди ( 0

Зважений кредитний ризик – добуток суми позики ( S_i ), зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальником конкретної кредитної угоди ( p ).

Кредитний ризик за всім портфелем ( D ), який складається з  n  угод – це cередньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином :

                                                                              ( 1 )

Де :

і = 1,…n.

 - сума і-ї позички

                                                                                   ( 2 )

Прийнявши  ймовірність невиконання позичальником кредитної угоди – р , ймовірність виконання можна визначити  як   ( 1- р ).  Якщо абстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платня робітників кредитного відділу банку , витрати на збір та обробку інформації, то відсоток за кредитами ( R ) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільна від ризику ставка r) та ризик неповернення позики ( p ). Це можна записати у вигляді формули :

                                                                          ( 3 )

Рівняння (3) виражає фундаментальний зв’язок ризику і доходу : відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати , що клієнт не погасить кредит.( Рис 5 )

Рис 5. Залежність ставки відсотка від рівня кредитного ризику

 

З теоретичного погляду, типовий кредитний аналіз спрямовується на визначення  ймовірності неповернення позичальником позики. Ризик невиконання складного зобов‘язання, який полягає в тому, що несприятливою є одночасна реалізація двох подій А і В, дорівнює добутку ймовірностей цих подій :

                                                                           ( 5 )

Ризик невиконання складного зобов‘язання, який полягає в тому, що несприятливою є реалізація будь-якої з двох подій А чи В, дорівнює :

                                                     ( 6 )

Для використання правил сформульованих для двофакторних систем у багатофакторних системах можна використовувати наступні властивості ймовірностей :

1.

2

Застосовуючи дані твердження , структуру кредитного ризику наведену раніше (рис1), правила операцій з ймовірностями і враховуючи те , що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиків,  можна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнем ризикованості .

Проблема полягає лише втому , що дуже важко точно оцінити рівні складових ризиків , тому для цього, як правило, використовуються вищезгадані експертні методи.

Очевидно, що якщо кредит є забезпеченим, то ризик відповідно зменшується. Для обрахунку ризику з урахуванням забезпечення введемо наступні умовні позначення.

S	Сума кредиту
r	Безризикова ставка на ринку позичкового капіталу
p	Повний кредитний ризик
R	Ставка за кредит з урахуванням повного кредитного ризику
Pz	Ризик пов‘язаний із забезпеченням ( вірогідність настання  події, коли забезпечення не зможе виконати свою функцію зменшення кредитного ризику )
1 - Рz	Вірогідність події, коли забезпечення зможе виконати свою функцію зменшення кредитного ризику
Sz	Сума забезпечення
С	Рівень покриття ( % ) забезпеченням кредитної угоди

Параметр С може бути розрахований в залежності від політики банку декількома шляхами. Якщо вона спрямована на найбільшу компенсацію ризику, то :

                                                                       ( 7 )

Таким чином за допомогою забезпечення банк намагатиметься покрити суму кредиту + безризикову ставку на ринку позичкового капіталу. В іншому випадку :

                                                                                  ( 8 )

В розрахунках далі будемо використовувати другу формулу, оскільки перша значно підвищує вартість кредиту ( як показали розрахунки майже вдвічі ).

Надалі поступово будуть визначатися поняття та відповідні ним змінні, які необхідні для розрахунку ризику з урахуванням забезпечення

Z1	Частина кредитної угоди , яка  покрита забезпеченням
Z2	Частина кредитної угоди, яка не покрита забезпеченням

                                     ( 9 )

             ( 10 )

V1	Відсоток за частину кредитної угоди, яка покрита забезпеченням
V2	Відсоток за частину кредитної угоди, яка не покрита забезпеченням

                             ( 11 )

              ( 12 )

Sr	Сума кредитної угоди з урахуванням повного кредитного ризику і забезпечення

                                          ( 13 )

(14)

po	Кредитний ризик з урахуванням забезпечення

  ( 15 )

Після обрахунку ризику по забезпеченому кредиту постає завдання визначити відсоток за користування кредитом з урахуванням ризику. Це можна здійснити використовуючи формулу врахування ризику при обчисленні ставки відсотку :

( 16 )

Треба також зазначити , що існує пряма залежність між ризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод. Наприклад , якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетики іще один аналогічний , то він тим самим значно підвищує ризикованість всього портфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію за портфельний ризик . Математично це виглядає так :

                                  ( 17 )

Де:

 - відсоток за позикою;

d – показник зміни середньозваженого ризику портфеля;

D₀ – Середньозважений ризик кредитного портфеля без урахування даної позики ;

D₁ - Середньозважений ризик кредитного портфеля з урахуванням даної позики .

Використовуючи обраховану нами формулу відсотка з урахуванням ризику отримаємо :

(18) 

З наведених формул очевидно , що якщо нова позика збільшує (зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля ( D ) , то премія за кредитний ризик ( R - r ) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) у співвідношенні ( 1+d ).

Наприкінці слід зазначити , що видаючи кредит слід керуватися в першу чергу здоровим глуздом,  і коли сукупний кредитний ризик , тобто апріорна можливість невиконання позичальником кредитної угоди, складає більше 45 – 50 %, то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставки відсотків.

РОЗДІЛ 2 Аналіз кредитної діяльності Державного ощадного банку України

Особливості кредитної діяльності українських банків тісно пов’язані із загальною економічною ситуацією в країні. Якщо в період 1992—1994 років, за значних темпів інфляції, комерційні банки часто надавали кредити на засадах особистої довіри керівників банку до позичальника, без належного забезпечення заставою, сподіваючись на те, що інфляція і відповідне зростання пасивів покриє можливі негативні наслідки несвоєчасного повернення кредиту, то починаючи з 1995 року ситуація кардинально змінилася. Адже в умовах порівняно низьких темпів інфляції кожен прорахунок у кредитній політиці уже реально загрожує ліквідності й платоспроможності окремого банку. Очевидно, нині екстенсивність розвитку банківського ринку України поступається місцем інтенсивності, за якої важливого значення набуває якість кредитних операцій (оскільки саме вони приносять найбільшу частку прибутку комерційним банкам), а отже необхідність вдосконалення оцінки і мінімізації кредитного ризику.

Найчастіше комерційні банки зазнавали збитків через залучення занадто дорогих кредитних ресурсів та через їх нерентабельне розміщення. Через неможливість отримувати на протязі останніх 2 років прибутки інфляційного характеру комерційні банки зіштовхнулися із проблемою якості своїх кредитних портфелів. В першу чергу дана проблема проявляється на банках, які володіють найбільшою частиною активів банківської системи України. ( Таблиця 7 )

Таблиця 7 

Проблемні кредити по групах банків України ( № 14, стор. 7 )

Номер групи банків за робочими активами	1	2	3	4	Разом
Межі робочих активів для визначення належності до групи, млн. грн	2657.1 – 107.9	98.3 – 32.5	28.51 – 10.0	9.97 – 1.5
Кількість банків	20	38	47	75	180
Робочі активи, %	79,6	13,2	4,8	2,3	100,0
Усього кредитів, млн. грн	7630	993.1	402.8	269.6	9295.5
Пролонговані, питома вага у кредитному портфелі групи	11,8	7,3	1,1	12,6	11,3
Прострочені , питома вага у кредитному портфелі групи	9,4	5,5	4,6	8,7	8,7
Питома вага груп   у наданих кредитах
Усього надано кредитів , %	82,1	10,7	4,3	2,9	100
Пролонговані , %	85,9	6,9	3,9	3,3	100
Прострочені, %	88,0	6,7	2,2	3,1	100

Для проведення аналізу даних таблиці зручніше розглянути їх у графічній формі. (  Рис 6 )

Рис. 6  Питома вага проблемних кредитів по всіх банках України, розподілених по групах за розміром активів ( № 4, тор. 6)

Як видно з графіку найбільш стабільно функціонують 47 банків , що належать до групи 3 . Але вони володіють лише 4.8 % робочих активів і якщо врахувати, що 20 найкрупніших банків , які контролюють  майже 80 % робочих активів у своєму кредитному портфелі мають 21.2 % проблемних кредитів – можна зробити висновок , що стабілізація лише намічається.

Проблема першої групи банків  більш чітко показано на Рисунку 7 – видно, що доля проблемних кредитів значно перевищує долю робочих активів даної групи.

Рис. 7  Порівнянні робочих активів та проблемних кредитів за питомою вагою в загальному обсязі по всіх банках ( № 14, тор. 6 )

Як вже зазначалося однією з особливостей сучасної банківської системи в Україні є те, що частка банків, не знаходячи інших варіантів прибуткової роботи, вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. В певній мірі це стосується і Державного ощадного банку України.

Структура кредитного портфеля Ощадбанку відображає загальну тенденцію в країні щодо зміщення акцентів в кредитуванні в бік короткострокових та міжбанківських кредитів. ( Додаток 1; Рис. 8 ). Це пояснюється тим, що при рівних інших умовах ці види кредитів є, як правило, менш ризикованими.

Підкреслюють більш високу надійність міжбанківського кредитування також і дані Додатку 10 : сума на рахунку 9600, на якому обліковуються списані несплачені банками відсотки на протязі року, є постійною і навіть дещо знижується, навпаки рахунок 9601 постійно зростає, що свідчить про постіне зростання безнадійних до повернення відсотків по операціям з клієнтами.

Рис. 8

Структура кредитних вкладень Ощадбанку  на 01.01.99 р.  

Як видно з Додатків 6,7,8,9 за рік зменшення простроченої заборгованості відбулося лише по міжбанківських кредитах і то лише за умови незначного зменшення загальної заборгованості по цьому напрямку кредитування.

За всіма іншими категоріями поряд зі зменшенням загальної заборгованості ( намаганням обмежити ризиковані операції ) відбувалося зростання простроченої, що є свідченням погіршення фінансовго стану позичальників в наслідок загальнодержавної кризи.

Треба також зазначити, що за даними Додатку 10 на протязі року клієнти поступово знижували поточну заборгованість за відсотками. Це дає можливість зробити висновок про те, що на 9601 рахунок на протязі року списувались безнадійні відсотки несплачені в минулі роки, а в 1998 році ситуацію з виплатою відсотків вдалося дещо стабілізувати.

Специфікою кредитування Ощадбанку є висока частина довгострокових кредитів населенню (на 01.01.99 р. -  66.4 % від загальної суми довгострокових кредитів). Кредитний ризик по кредитах населенню обрахувати значно легше, через незначну кількість факторів, які його формують в порівнянні з кредитуванням юридичних осіб. І взагалі, як свідчить світова практика, кредитні угоди на незначні суми, на великий термін, при значному охваті клієнтів є низькоризикованими, через що дуже вигідними для банків. Однак останнім часом обсяги кредитування населення значно знизились (за 1998 р. в 2 рази), причиною цього стало подальше зниження рівня доходів та платоспроможності населення.

Для Ощадного банку ця тенденція є негативною, оскільки зниження рівня кредитування населення компенсується збільшенням кредитування юридичних осіб. Це призведе до втрати завойованих ринків та збільшення рівня ризикованості кредитного портфелю через відсутність досвіду більшості кредитних працівників у галузі кредитування підприємств. 

Як видно Рис.9 основна частина кредитної діяльності банку припадає на ГОУ.

Поряд з більшою активністю також є очевидним, що якість портфеля ГОУ на протязі 1998 року змінилася на краще, на відміну від решти відділень ( Таб. 8, Рис 9а ). Це свідчить про недостатній рівень підготовки спеціалістів в регіонах і врешті решт призводить до негативних наслідків вцілому по банку.

Таблиця 8

Порівняння діяльності ГОУ та банку вцілому

	Зміна кредитної заборгованості вцілому, %		Змін простроченої заборгованості, %
ГОУ	+ 5,9		- 5,82
Житомирське	+24,38		+181,73
Черкаське	-29,53		+1870,71
Банк вцілому	- 5,07		+ 31,43

Така ситуація є дуже загрозливою і ставить банк на межу катастрофічного ризику. В цьому випадку необхідне  втручання з боку центральних керівних органів банку з метою запобігання подібних ситуацій в майбутньому.

Взагалі на протязі 1998 року існував дуже тісний зв‘язок між зміною обсягів простроченої заборгованості та зміною загальної заборгованості (коефіціент кореляції = 0.964 ) ( Додатки 2 і 3 ), тобто зі збільшенням кредитної заборгованості збільшувалась і прострочена.

Одночасно слід зазначити, що порівнюючи зміни заборгованостей з базовою точкою  - 01.01.98 р. - був отриманий інший результат - коефіціент кореляції = -0.1, який показує, що по всіх відділеннях банку за рік відносне зниження  заборгованості по кредитах привело до незначного зростання простроченої заборгованості.  Це може свідчити про те, що збільшуючи обсяги кредитування при погіршенні економічної ситуації в країні банк вцілому не дуже ретельно здійснював відбір позичальників, тобто піддавався невиправданому ризику.

 

Якщо розглянути ситуацію з пролонгованою заборгованістю у порівнянні з простроченою (Додаток 5 ), то можна побачити, що вцілому по банку за рік їх співідношення було сбалансовано за рахунок більших темпів зростання пролонгованої заборгованості. З одного боку зростання пролонгованої заборгованості є негативним фактором, але якщо подивитися на цей факт під іншим кутом зору, то можна зрозуміти, що однією з причин збільшення пролонгованої було намагання кредитних працівників банку недопустити надшвидкого зростання простроченої заборгованості.

Про це свідчить коефіцієент кореляції між структурними змінами у кредитній заборговності банку, який дорівнює (– 0,33). Це говорить про те,  в цілому по банку, при зростанні частки пролонгованої заборгованості дещо зменшувалася частка простроченої.

          Про погіршення якості кредитного портфелю Ощадбанку свідчить також різке зменшення стандартної заборгованості з одночасним зростанням всіх її інших видів ( Додаток 11, Рис. 10 ). Це свідчить про перерозподіл активів в негативний бік..

 Рис. 10

Зміни якості кредитного портфеля банку.

Найбільші негативні зміни відбулись у кредитних портфелях таких управлінь : Вінницьке, Дніпропетровське, Житомирське, де на кінець року стандартні кредити склали близько 2 %, а безнадійні більше половини (Додаток 13). Поряд з погіршенням якості портфелю не відбулося відповідного зростання резервів банку ( коеф. Кореляції між темпами зміни кредитів по групах та відповідних резервів склав лише 0,4 ), що свідчить про значну загрозу фінансовому становищу банка ( Додаток 11, 14). Якщо ж поглянути на дані Додатку 16, то можна побачити, що ситуація з резервуванням просто катастрофічна ( резерви сформовані по всіх групах кредитів приблизно на 20 %-25% , лише по стандартних є незначне перевищення,  левову частку в загальному обсязі недоформування резервів займають резерви по безнадійних кредитах – 64.9 % ( Додаток 17 , Рис 11 )

 Рис. 11

Доля недосформованих резервів по видах кредитів у загальній розрахунковій сумі резервів.

Одночасно слід відмітити, що кредитна політика банку є недеверсифікованою також у розрізі галузей народного господарства (Додаток 17). 31 % кредитів було надано сфері торгівлі, одночасно на цю сферу припадає 45.8 % загальної простроченої заборгованості, що є неприпустимим ( Рис 12 - 13 ).

Слід відмітити, що банк повністю ігнорував таку рентабельну галузь, як паливна промисловість, недостатню уваги приділив кредитуванню інформаційно-обчислювальної галузі, яка дуже швидко розвивається і приносить значні прибутки.

Отже на підставі вищезазначеного можна твердити, що кредитна діяльність Ощадного банку та кредитний портфель безпосередньо характерезується наступними положеннями :

1.     Портфель погано деверсифікований за галузями економіки

2.     Занадто мобільний  у негативний бік ( гіпертрофована реакція на зміни в економіці )

3.     Катастрофічно недостатній рівень резервування, який загрожує фінансовій стійкості банку.

4.     Значні відхилення у якості діяльності перифірії та центрального відділення.

5.     Найменший ризик спостерігався по міжбанківських та валютних кредитах. 

Все це призводить до того, що кредитний ризик в операціях Ощадного банку, зважаючи на його соціальну функцію, є невиправдано високим. Зважаючи на це Ощадному банку слід зосередитись на заходах по мінімізації кредитного ризику, про які йтиметься у наступному розділі.

РОЗДІЛ 3 Вдосконалення процедури мінімізації кредитного ризику

3.1 Світовий досвід в галузі оптимізації кредитного ризику

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов'язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%. (41, с.107).

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширеним є спосіб захисту від кредитного ризику через продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберегти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам “третього світу", кредитні борги позичальників Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні.(33, с.26)

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек'юритизація кредитів. При здійсненні сек'юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих позичок є значно небезпечнішим, ніж значної кількості дрібних. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв’язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів  для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб’єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування, при якому кредиторами виступають декілька банків учасників консорціуму.

Але треба зазначити, що метод диверсифікації неспроможний захистити від впливу таких факторів як очікування кризи чи росту економіки в цілому, коливання банківського відсотка, політичних коливань та інших глобальних чинників. Крім того, диверсифікація може не тільки зменшити, а і збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у випадку кредитування галузей, інформація про які обмежена і є недостатньою.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій не одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов’язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку.(43, с. 33)

 Велика увага приділялась завжди банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

В наш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості  показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характера позичальника, а також може грунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану  на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми;

- оборотності капіталу;

- залучення коштів;

- прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності  клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока :

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності  даних картотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться у підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. Другий розділ є розділом кредитної котировки : 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9  (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів ; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі ведеться поділ клієнтів на дві групи : векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні.(21, с.32)

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника – це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку  в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов’язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що  надають  за  відповідну  плату необхідну інформацію, в тому числі і конфіденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма “Дан енд Бредстріт', яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних  та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі – відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий – інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп’ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є перевірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

3.2 Напрямки поліпшення системи захисту від впливу кредитного ризику.

Сучасна ситуація управління  кредитним ризиком комерційними банками України характеризується застосуванням окремих методів його мінімізації, але велика питома вага проблемних кредитів у загальному обсязі доводить недооцінку деяких факторів на практиці що і призвело до формування численних фінансових проблем, які і досі мають значний вплив на банківську систему України  ( Таблиця 9 )

 Таблиця 9

 Проблемні банки України ( № 14 , стор. 6) 

	на 01.01.1998	На 01.07.1999
Проблемні банки	63	59
Банки у режимі фінансового оздоровлення	23	16
Банки у стадії ліквідації	40	38

 Тому важливим є виявлення резервів подальшого вдосконалення захисту банків від кредитного ризику. Як доводять статистичні дані, велика частина кредитів надається комерційними банками України в сферу торгівлі (див. табл.10).

Таблиця 10

Заюоргованість за кредитами в галузевому розрізі  на 01.12.98, млн. грн. (44,с.82)

Галузі	Усього	У т.ч. за видами
		Валют		Кредитів
		Національна.	Іноземна	Короткострокові	Довгострокові
Усього	8891	4847	4043	7335	1556
Промисловість	3535	1566	969	3042	493
Питома вага	39,75%	32,3%	48,7%	41,4%	31,6%
Торгівля та  харчування	2627	1575	1052	2292	335
Питома вага	29,5%	32,5%	26%	31,2%	21,5%

Як видно з таблиці майже третина загальних обсягів кредитування здійснюються в сферу торгівлі. Позички суб'єктам господарювання цієї галузі  на 87,2 % надаються на короткі терміни і на 40 % - в іноземній валюті. Більше чверті всіх валютних кредитів здійснюється саме в сферу торгівлі. Кредитний ризик банку при кредитуванні зовнішньоекономічної торгівлі корелюється і посилюється валютним ризиком підприємств, що виступають позичальниками.

Тому у періоди зниження курсу національної валюти такі кредити є джерелом небезпеки для банків і мають оцінюватись ще під час підготовки кредитного договору більш детально, з врахуванням кон'юнктури валютного ринку. Для цього слід розробити окремі методики оцінки кредитоспроможності позичальників, які звертаються до банку з метою отримання позичок під здійснення експортно-імпортних операцій. Повинні  застосовуватись більш жорсткі обмежувальні умови кредитної угоди.

Прикладом підвищення ступеню кредитного ризику для банків в інфляційні періоди є друга половина 1998 року, коли майже на третину зросли обсяги прострочених кредитів в портфелях банків України.

За інформацією національного банку України на 01.06.98 року питома вага прострочених кредитів у загальному обсязі складала 11,5%, а вже на 01.12.98р. - 17,19%. Тобто темпи зростання простроченої заборгованості за 5 місяців склали 49%. При цьому обсяги пролонгованих кредитів зберігалися на рівні 11,4-11,5%. Тому на практиці кредитний ризик банків слід вивчати і мінімізувати з обов'язковим врахуванням інших ризиків (в. т. ч. валютного).

Ще однією проблемою українських банків є зосередження на роботі із вузьким колом клієнтів, яке характеризується допущенням недооцінки кредитного ризику по причині надмірної довіри та послаблення контролю з боку банків. Кредити таким клієнтам відрізняються великими обсягами, а отже і великою мірою ризику. Постає необхідність більш ефективної диверсифікації кредитних портфелів банків.

Що стосується передачі банками ризику іншим суб'єктам економіки, то для фінансового ринку України не є характерною налагоджена партнерська  робота  банків із страховими  компаніями з приводу мінімізації кредитного ризику шляхом страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту, а також власне ризику неповернення позички. Одна з основних причин в тому, що комерційні банки не мають впевненості у фінансовій стійкості страхових організацій. За умови нерозвинутості аудиторських служб і майже повної відсутності спеціалізованого страхового аудиту і аналізу неможливо оцінити платіжоспроможність самих страхових організацій, що ставить під сумнів життєвий цикл страхування кредитів (особливо кредитних портфелів).

Основною проблемою, що виникає при страхуванні відповідальності позичальника є недосконалість законодавства. Так, страхова компанія у більшості випадків може відмовити у виплаті страхових сум ( страхового відшкодування ) на підставі  п.1 ст. 25 Закону України  “ Про страхування “, в якому сказано : підставою для відмови  страховика провести страхову виплату є навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено угоду страхування , що спрямовані на настання страхового випадку.

Це можна розумі так, що, наприклад, страхувальник (позичальник) діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи грошима, отриманими за рахунок позики, здійснює дії, які спрямовані на настання страхового випадку, а отже він не має право отримати страхове відшкодування.

Банки також не надають кредити фізичним особам під забезпечення страховим полісом, бо більшість страхових компаній не практикують відповідні страхові послуги. Так, НАСК «Оранта», АСК  "Скіф", «Росток», «Скайд», «Енергорезевр» страхуванням позичальника - фізичної особи не займаються. Як виключення можна назвати СК «Інпро», яка здійснює такий вигляд страхування (5, с.11).

Єдиний вид страхування, що набув у кредитній сфері значного поширення – це страхування заставленого майна. Ним  охоче займаються багато страхових компаній. Як правило, банки встановлюють контакт із певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно (наприклад “Правекс-банк" працює із компанією “Правекс-страхування" ; “Енергобанк" із СК "Енергорезерв"     (5, с.11).

Отже особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків із страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показав зарубіжний досвід, є кептивні страхові компанії (засновниками яких є банки). Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової, так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування. Також поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андерайтерів страхових компаній дозволить ефективніше обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін.

Однією із причин появи проблемних позик є  недосконале вивчення фінансових можливостей потенційного позичальника щодо надання конкретного кредиту.

У сучасній вітчизняній літературі, по суті, немає достатньо обгрунтованих комплексних методик визначення кредитоспроможності. Більшість із застосовуваних нині й рекомендованих способів оцінки кредитоспроможності передбачає розрахунок показників, що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника (ліквідність, ділову активність, рентабельність), і визначення їх раціональних значень. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки деякі показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. До того ж не враховуються суб'єктивні (якісні) оцінки, зокрема, репутації, характеристик проекту, що кредитується.

Деякі банки, намагаючись подолати ці вади, створюють власні методики.

Так, наприклад, фахівці інституту банкірів АПБ “Україна" розробили методику, в якій пропонується  табличний варіант оцінки кредитоспроможності, що дає змогу  скласти комп'ютерну програму і прискорити процес роботи з клієнтом на стадії укладання кредитної угоди. Таблиця заповнюється за такими правилами :

-         визначаються найважливіші показники, які впливають на вирішення питання про надання позики;

-         кожному показнику присвоюється вага залежно від його важливості та значення для конкретного банку;

-         якісні оцінки використовуваних показників отримують кількісний вираз (ранг).

Оцінка по кожному показнику обчислюється множенням ваги цього показника на вагу рангу. За одержаною загальною сумою балів визначається клас позичальника залежно від ступеня ризику для банку (чотири класи). Вітчизняні спеціалісти з економічного ризику вважають, що така методика виконана на більш якісному рівні, ніж попередні (11, с.6). Але вони виділяють і характерні помилки : як правило, нечітко розмежовуються показники, що стосуються фінансового стану підприємства та самого кредитованого проекту; деякі показники дублюються; надмірна кількість показників заважає працівникові сприймати та оперувати ними. 

Але з іншого боку деякі банки використовують надто примітивні методики оцінки кредитоспроможності, в яких взагалі порушуються правила поєднання і оцінки кількісних і якісних характеристик.

Найоптимальнішим варіантом була б розробка кожним банком власних правил здійснення оцінки клієнта на базі ієрархічної методики, наприклад, запропонованої спеціалістами з економічного ризику.

В ній передбачається створення ієрархічної структури критеріїв оцінки кредитоспроможності. (Див. Рис. 14 )

Рис. 14

Багаторівнева ієрархічна структура для оцінки кредитоспроможності позичальника.(11, с.8)

Кредитоспроможність позичальника

Якість забезпечення

Платоспроможність позичальника

Фінансовий стан

Репутація

Проект, що кредитується

Платоспроможність гаранта

Платоспроможність страховика

Якість застави

 

На наступних рівнях поділ відбувається на більш конкретні області вивчення, як, наприклад, фінансовий стан оцінюється в розрізі ліквідності (коефіцієнтів загальної та миттєвої ліквідності, покриття, автономії) та економічного потенціалу (показники ділової активності, рентабельності активів, витрат) і так далі.

Наступний крок – це визначення ваг показників по кожній групі на основі експертних оцінок фахівців комерційного банку, аудиторських фірм, науковців. І останнє, що має бути зроблено кожним банком, це ранжування безпосередньо самих показників. Ранжування не буде відірваним від реалій, якщо для його здійснення застосувати результати кредитної діяльності в минулому. Необхідно провести вибірки по галузях окремо з короткострокових і довгострокових кредитів за таким критерієм : своєчасність погашення основної суми боргу та процентів за кредит за рахунок реалізаційних надходжень або прибутку. На основі отриманих вибірок даних слід здійснити розрахунки із застосуванням методів статистики. Головною перевагою методик оцінки кредитоспроможності, розроблених банками на основі реальних даних, буде пристосованість до роботи саме цього банку та особливостей його клієнтури.

Однак і виважені дії банків з оцінки кредитоспроможності позичальників не завжди можуть зумовити бажаний результат щодо мінімізації кредитного ризику. Справа в тому, що банки не мають всебічної і достатньої інформації про платоспроможність позичальника та його господарський стан на момент надання кредиту. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку.

Гострою для банківської системи України є також проблема захисту від кредитного ризику, що виникає внаслідок неправомірних дій позичальників, які завдають банкам значних збитків. На виявлення таких явищ повинна бути націлена робота впродовж всієї дії кредитної угоди (на етапі оцінки кредитоспроможності та періодичних перевірок позичальника).

Неправомірними діями може бути :

-                            незаконне отримання кредиту (отримання позики або пільгових умов кредитування шляхом представлення банкові заздалегідь невірних відомостей про господарський  та фінансовий стан );

-                            злочинне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (після набуття законної сили відповідним судовим актом);

-                            навмисне банкротство ( з метою неповернення боргу);

-                            фіктивне банкротство (з метою введення кредиторів в оману та отримання відстрочок, для несплати боргів);

-                            неправомірні дій при банкротстві.

Саме поява час від часу в банківській практиці перелічених вище випадків спричинює необхідність посилення роботи служб безпеки банків. Має бути припинений такий хід дій, за якого функції служби безпеки банку зводяться до охоронних обов'язків.

Втягнення в підприємницьку діяльність багатьох непідготовлених суб'єктів призвело до того, що більшість з них не можуть кваліфіковано скласти обгрунтування проекту кредитування, розрахувати період його окупності. Нерідко техніко-економічне обгрунтування містить недостовірну інформацію (22, с.17). Необхідною з боку банків є більш кропітка робота з клієнтом на етапі підготовки до укладання кредитної угоди з метою зменшення ймовірності непогашення кредиту.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Завдяки поширенню таких контактів банки б вдосконалювали свої кредитні продукти відповідно до попиту позичальників. До того ж аналіз поточної кон'юнктури інших ринків, наданий такими фірмами, робив би можливим для банків вільно орієнтуватись у доцільності здійснення окремих кредитованих заходів, надавати консультації клієнтам.

Доречі, ефективним було б застосування в усіх банківських установах колегіального методу  авторизації кредиту, який забезпечує більш детальний контроль за наданням кредитів.

Як уже відмічалося в цій роботі, застава залишається найпоширенішим і найефективнішим забезпеченням (а отже і способом мінімізації кредитного ризику)  кредитів, що надаються комерційними банками України. Явна перевага, що віддається кредиторами заставі, пояснюється його більшою ефективністю в порівнянні з іншими способами забезпечення кредиту, оскільки використання застави знижує кредитний ризик як завдяки економічним, так і психологічним мотивам позичальника, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але і процентів по ньому.

Хоча економістами  виділяються  деякі  недоліки  застосування  застави  на  практиці, які потребують доопрацювання.

Законом України  "Про заставу" дозволяється подальша застава вже закладеного майна, що не відповідає інтересам  кредитора.  Хоча  згаданий закон передбачає обов'язок боржника попередити  кожного із заставодержателів про всі попередні застави і у разі необхідності відшкодувати збитки, на справді отримати компенсацію втрат вельми проблематично (5, с.10).

Відповідне оформлення і реалізація заставного майна обкладаються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при подачі майнового позову, ПДВ і податок па прибуток після реалізації предмета застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставного майна багато в чому пояснюється вимога банків, щоб вартість предмета застави перевищувала розмір кредиту в 1,5-2 рази (5, с.10).

Вирішення цих питань (особливо податкових) є неможливим у короткостроковій перспективі, але при подальшому вдосконаленні законодавства  мають  бути  прийняті  заходи щодо захисту інтересів кредиторів, а отже стабілізації банківської системи України.

Також банкам слід приділяти більше уваги питанню оцінки майна, що приймається у заставу. Тому що більшість проблем, які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки. Як наслідок - перевищення витрат по реалізації заставлених цінностей  над отримуваними коштами. Для запобігання цього ефективним було б встановлення постійних контактів із спеціалізованими товариствами з оцінки майна, або створення при всіх достатньо великих банках окремих відділів (введення посади відповідного спеціаліста в дрібних банках та філіях).

Довгий час в економічній літературі піднімалося питання про недостатність інформації про попередні заставлення майна кредиторам. Як результат - на науково-практичній конференції, проведеній НБУ, Мінфіном, ПДІ при Мінфіні та за участю відомств, установ, організацій було прийняте рішення про створення реєстру заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігати подвійній заставі одного і того ж майна. З березня 1999 року Державний реєстр застав рухомого майна був введений в дію згідно доповнень до закону «Про заставу»та постанови Кабінету Міністрів України №1185 від 30 липня 1998 року. Але, як показала практика, банки не квапляться реєструвати заставлене під кредити майно. Працівники банку пояснюють це недоцільністю грошових витрат на реєстрацію заяви про прийняття у заставу майна, якщо аналогічна інформація накопичується і може бути отримана у нотаріальних конторах із спеціального нотаріального реєстру. Введення ж нового реєстру представляється їм новим джерелом надходжень грошових коштів державі.

Що стосується створення інформаційних систем на рівні держави, які сприяли б мінімізації кредитного ризику комерційних банків, то важливим кроком було б створення в Україні загальнодержавної бази даних, яка б містила відомості про підприємства, їх кредитні історії, поточну кредитоспроможність, на зразок Картотеки Банку Франції. Такий захід, звичайно, є досить коштовним для держави на сьогоднішній день. Але в перспективі він є необхідним. До співпраці можуть бути залучені інформаційні організації інших країн.

Більш реальним для української фінансової сфери є створення регіональних рейтингових агентств, які б концентрували інформацію про всіх потенційних позичальників. Складність поки що полягає у небажанні підприємств та організацій надавати повну достовірну інформацію, а також в недооцінці важливості додаткової інформації (бо це вимагає витрат на даний момент, хоча може захистити від збитків у майбутньому).

Однією з можливих систем захисту від кредитного ризику може бути,  на нашу думку, його обгрунтоване  врахування при обчисленні ставки відсотку за кредит. Це пояснюється тим, що завищений відсоток може негативно вплинути на фінансовий стан позичальника, а занижений - не покрити ризик для банку. Також дуже важливим є врахування впливу забезпечення на загальний ризик по кредитній угоді.

Практична реалізація цих вимог була зроблена на основі теоретичного матеріалу, викладеного в Розділі 1, та за допомогою табличного процесору EXCEL 97.( Додаток   20 )

Принцип дії моделі базується на наступних твердженнях :

1.     Кредитний ризик формується під дією окремих видів ризику. (Рис. 1 )

2.     Вимірювання складових кредитного ризику здійснюється експертним методом на основі аналізу окремих факторів та визначається ймовірністю настання небажаної події.

3.     Поєднання дії складових кредитного ризику здійснюється на основі правил операцій з ймовірностями .

4.     Надійність забезпечення (Р₁) доповнює ймовірність невиконання забезпеченням функцій захисту від ризику(Р₂)  до повної події. Тобто    Р₁ + Р₂ = 1.

5.     Кредитні угоди всього портфеля корелюють між собою і разом взяті збільшують ризик по кожній з угод .

Процедура дії моделі наступна: на основі формул викладених в Розділі 1 здійснюється обчислення ризику з урахуванням забезпечення по кожній угоді портфеля. Потім  здійснюється розрахунок ризикованості всього кредитного портфеля і ризик портфеля без урахування ризику по кожній угоді ( тобто виявляється вплив кожної кредитної угоди на портфельний ризик ). І в решті решт розраховується ставка відсотка з урахуванням впливу всіх складових кредитного ризику, дії забезпечення та впливу портфельного ризику.

Очевидно, що в Україні система способів мінімізації кредитного ризику перебуває ще в стадії становлення. Для вдосконалення її вітчизняним банкірам слід застосовувати зарубіжний досвід. А подальший розвиток у вирішальному ступені залежить від прогресу в ринкових перетвореннях і удосконаленні законодавчої бази.

Висновки

Масові неплатежі в нашій країні на сьогоднішній день в більшості випадків пов’язані з недооцінкою моментів кредитного ризику, з нецивілізованим підходом банків на початку розвитку ринкових відносин до своєї кредитної політики. При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта , інакше банк може зазнати величезні втрати . Кредитним відділам банків необхідно постійно враховувати,  аналізувати  зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід

Розглянувши проблему кредитного ризику, автор дійшов наступних висновків  :

1.Основним способом мінімізації кредитного ризику  в банківській системі України є забезпечення кредитів. А серед форм забезпечення найпоширенішою є застава. Інколи при прийнятті рішення про видачу кредитів більша увага звертається на заставне майно, ніж на фінансовий стан та платоспроможність клієнтів, що протиречить економічній сутті забезпечення кредиту. Тенденція до зростання ролі застави в найближчому майбутньому в Україні збережеться.

2. Кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і корелюються між собою, утворюючи системний ризик комерційного банку. При врахуванні кредитного ризику слід обов”язково звертати увагу на його зв”язок із валютним ризиком, бо в умовах коливання курсу валют значним джерелом проблемних кредитів є саме сфера кредитування ексортно-імпортних операцій суб”єктів господарської діяльності.

3. Проблема управління кредитним ризиком комерційного банку в Україні фактично складається з двох частин :

Частина 1  Зібрати якомога більшу кількість достатньо повної інформації про потенційного  позичальника , яка б надала можливість охарактеризувати його фінансово-економічне положення та репутацію з більшої кількості боків. Шляхом вирішення цієї проблеми може бути :

а) створення рейтингових агенств як в системі окремих банків так і в маштабі України , які займалися б визначенням надійності та фінансової стабільності підприємств;

б) створення загальноукраїнської бази даних, яка б містила основні відомості  про підприємства, їх керівників , засновників , кредитну історію та інші необхідні дані;

в) посилення роботи служби банківської безпеки та її взаємодія з аналогічними службами інших фінансово-кредитних установ.

Частина 2 На мою думку, ця частина є основною, вона полягає у підготовці висококваліфікованих спеціалістів з енциклопедичними знаннями в усіх галузях економіки, які здатні постійно вирішувати нетрадиційні задачі нетрадиційними методами. Виділення другої проблеми як основної основане на специфіці кредитного ризику, яка полягає в  тому , що на нього  прямо чи опосередковано впливає велика кількість економічних факторів та  ризиків, цей вплив настільки неоднорідний, що поєднати його в один кількісний показник практично неможливо. Це здатна зробити лише людина з вищеназваними якостями  на логічному , а інколи і на інтуїтивному рівні .

Практика показала, що працівникам кредитного відділу банку у своїй роботі доводиться зтикатися з специфічними проблемами майже всіх галузей економіки країни. Тому для ефективного виконання своїх функцій ці люди мають бути обізнаними у тій чи іншій мірі на дуже великому колі питань. Спеціаліст високого гатунку повинен бачити сутуацію комплексно, повинен вміти поєднати на перший погляд несумісні фактори для прийняття єдиного вірного рішення. Дефіцит саме таких спеціалістів в більшості випадків був причиною необгрунтованої кредитної політики , яка призвела багато українських банків до банкрутства.

4. Особливу увагу, в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків зі страховими компаніями . Ігнорування цього шляху мінімізації кредитного ризику призвело до значних втрат у фінансово-кредитній системі України. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ , як показав зарубіжний досвід , є кептивні страхові компанії та фінансові групи.

5. Комерційним банкам слід більше приділяти уваги питанням оцінки майна , що приймається у заставу. Тому що більшість проблем , які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки, яка в більшості випадків призводить до того, що витрати по реалізації заставлених цінностей значно перевищують отримані кошти.  Для цього можна або створити спеціальний відділ, працівники якого б займалися вирішенням зазначеної проблеми, або налагодити співробітництво зі спеціалізованими  товариствами з оцінки майна.

6. На державному рівні проблема мінімізації кредитного ризику вирішується за допомогою впровадження обов”язкового створення банками резервів на покриття можливих втрат від кредитної діяльності, а також введення економічних нормативів, спрямованих на послаблення ризику. Але вплив таких методів є досить опосередкованим і більше спрямований на уникнення системного ризику.

Мінімізація кредитного ризику на рівні банку, на відміну від компенсації за рахунок резервів, передбачає активний вплив на ймовірність настання негативних явищ. Тому на практиці акценти мають бути зміщені від погашення отриманих збитків до попередньої їх мінімізації. В  першу чергу мінімізація кредитного ризику має здійснюватись силами самих  банків шляхом застосування активних методів впливу на імовірність неповернення позик та процентів за ними в сторону зменшення. Завданням банків є вдосконалення  внутрішнього кредитного ризик-менеджменту. Мотивацією слугує підвищення конкуренції, але для цього на державному рівні повинні бути вирішенні інформаційнї, законодавчі, загальноекономічні неузгодженні питання.

Що стосується практичної частини дослідження ( кредитна діяльність Ощадбанку ), то на мою думку на найближчі роки перспективними завданнями повинні бути:

1.     Використання розгалуженої мережі банку та зосередження на такому сегменті ринку, як кредитування населення, оскільки кредитний ризик за даними операціями найбільш прогнозований.

2.     Зниження кредитного ризику шляхом збільшення долі міжбанківського розміщення кредитних ресурсів.

3.     Підвищення кваліфікації кредитних працівників, особливо це стосується регіональних управлінь.

План  TOC o "1-3" Вступ.......................................................................................................................................................................................... PAGEREF _Toc462741521 h 2 РОЗДІЛ 1

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу