База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Тема:

Міжнародна співпраця у галузі охорони довкілля

Реферат виконала:

Піддубна Світлана

Євгеніївна

студентка групи № 5

історичного факультету

Київ 2008 р.

План

 

Вступ

Міжнародні екологічні об’єкти та проблеми, особливості екологічних регіонів Європи

Принципи міжнародної співпраці

Міжнародні організації

Міжнародні конференції та погодження

Міжнародна співпраця України

Висновки

Використана література

Вступ

 

Серед глобальних проблем сучасності одними з найбільш актуальних є екологічні проблеми, які проникають в різні сфери суспільного життя та визначають особливості стабільного розвитку кожної держави. Останнім часом в результаті швидкого розвитку науково-технічного прогресу та збільшення інтенсивності використання природних ресурсів збільшується їх виснаження та забруднення навколишнього середовища. В наш час людство вже усвідомило необхідність дбайливо ставитися до навколишнього середовища. Але збереження екологічної стабільності потребує від суспільства великих зусиль. Лише спільні дії усіх країн здатні змінити екологічну ситуацію на краще. В сучасному капіталістичному світі боротися проти знищення довкілля краще економічними методами та за допомогою міжнародної співпраці, адже екологічні проблеми стосуються не окремої держави, а всіх, парниковий ефект, забруднення повітря та глобальне потепління простежуються на всій земній кулі, а не на певній території Землі. Економічний та промисловий розвиток без врахування екологічних законів може призвести до катастрофічних наслідків. Тому ціллю даної роботи є аналіз об’єктів та засобів міжнародної екологічної політики. Для цього були розглянуті такі питання як екологічні об’єкти, що потребують захисту, зазначено характерні особливості різних регіонів Європи, що має пряме відношення до нас, розглянуті принципи міжнародної співпраці, міжнародні організації, погодження та конференції, а також міжнародна екологічна співпраця України.

Міжнародні екологічні об’єкти та проблеми, особливості екологічних регіонів Європи

 

Жодна країна в світі, якою б багатою та розвинутою вона не була незмозі вирішити свої екологічні проблеми самостійно. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх держав, координування їх дій на міжнародно-правовій основі, щоб забезпечити вихід світової спільноти з екологічної кризи. Природа спільна і єдина для всіх, вона не знає державних кордонів. Тому порушення в екосистемі однієї країни викликають те ж саме явище в інших країнах. Викиди в атмосферу, забруднення річок, морів та океанів не можуть бути обмежені певною територією. Таким чином ряд найважливіших частин довкілля є об’єктами міжнародного захисту. Насамперед це:

- Космос – скарб усього людства, він належить усій світовій спільноті, яка виразила основні положення його використання в таких документах: Декларації правових принципів діяльності по використанню космічного простору (1963) та в Договорі про принципи діяльності держав по вивченню та використанню космічного простору, включаючи Луну та інші небесні тіла (1967). В них були сформульовано наступне положення: космос – надбання усього людства, недопустиме загарбання його частин, забруднення космічного простору та використання його у військових цілях. Але у космічному просторі вже знаходиться близько 3,5 мільйонів космічного сміття.

-      Антарктида – материк міжнародної співпраці, принципи охорони та використання якого були встановленні ще в 1959 р. спеціальним договором про Антарктиду. Його основні положення – свобода наукових досліджень, заборона військових дій, охорона живих ресурсів;

-      Атмосфера Землі, в якій через природну циркуляцію повітря виникли глобальні екологічні проблеми, такі як погодно-кліматичні зміни, руйнування озонового шару, розповсюдження шкідливих речовин;

Світовий океан – він містить 96 % води земної кулі, суттєво впливає на клімат планети, є джерелом біологічних, мінеральних та енергетичних ресурсів а також є міжнародною транспортною системою, спроби контролю окремих держав над якою завершились лише 1973 р. з підписанням Конвенції ООН по морському праву. Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Саме тому охороні Світового океану присвячено близько 25 правових і нормативних міжнародних документів, а також ряд рішень, угод, резолюцій і договорів. На глобальному рівні діє також Конвенція по риболовлі та охороні живих ресурсів моря (1958) та Конвенція ООН по морському праву (1982), що обмежують промисел держав згідно міжнародних норм[1].

Крім того об’єктами міжнародного захисту є:

-      природні ресурси, що знаходяться в користуванні двох і більше країн (ріки Дунай, Рейн, моря Балтійське, Середземне, Великі озера та інше;

-      рідкісні та зникаючі рослини і тварини, що занесені в міжнародну Червону книгу;

-      унікальні природні об’єкти, які прийняті на міжнародний контроль (заповідники, національні парки, пам’ятки природи та інше.), на утримання і охорону яких виділяються кошти міжнародних організацій за рахунок спеціальних фондів.

Основними складовими екологічної кризи в наш час є парниковий ефект, виснаження озонового шару, деградація ґрунтів, деградація лісів, радіаційна загроза, трансгенне перенесення забруднювачів, вичерпність енергетичних та інших ресурсів планети. Вони стають екологічними імперативами і визначають нові норми і правила взаємодії держав. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Спроби політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах не однакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення є країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т.Лаво (1991), виділяють чотири великих регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять.

Перший регіон – країни півдня Європи, найменш екологічно розвинуті, з аграрною направленістю виробництва. Вони мають багато складних екологічних проблем та покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства.

Другий регіон – північна Європа, держави якої вирізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно вирішують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізований світогляд широких верств населення.

Третій регіон – країни північно-західної Європи, що вирізняються високим промисловим потенціалом та сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 80-х років почали проводити енергійну екологічну політику.

Четверта група – країни східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення навколишнього середовища та не мають економічних і фінансових засобів для оперативного та стратегічного вирішення екологічних проблем[2].

Але на теперішній час ні одна країна не спроможна вирішити свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх країн, їх координація на міжнародно-правовій основі. Вирішення всіх цих проблем можливо лише на базі міжнародного співробітництва, що здійснюється на багатосторонній основі. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей, створення міжнародних організацій; укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій (“зелених” та “екологістів”).

Принципи міжнародної співпраці

 

Вперше основні принципи міжнародної екологічної співпраці були узагальнені в Декларації Стокгольмської конференції ООН (1972). В сучасному розумінні вони викладені в Декларації конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992). Ці принципи включають наступні ідеї:

-           люди мають право на здорове і плодотворне життя в гармонії з природою;

-           розвиток задля благополуччя теперішнього покоління не повинен здійснюватись на шкоду інтересів розвитку наступних поколінь та на шкоду довкіллю;

-           держави мають суверенне право розроблювати свої власні ресурси, але без шкоди довкіллю за межами їх кордонів;

-           викоренення бідності та нерівності рівня життя у різних частинах світу необхідно для забезпечення стійкого росту та задоволення потреб більшості населення;

-           держави співпрацюють в цілях збереження, захисту та відновлення цілісності екосистем Землі;

-           держави забезпечують надання населенню широкого доступу до екологічної інформації;

-           держави приймають ефективні національні закони про охорону довкілля;

-           екологічна політика не повинна бути спрямована для безпідставного обмеження міжнародної торгівлі;

-           той, хто забруднює довкілля повинен нести також і фінансову відповідальність за це;

-           держави повідомляють одна-одну про стихійні лиха чи дії, які можуть мати погані наслідки для інших держав;

-           війна чинить руйнуючу дію на процес стабільного розвитку. Мир, розвиток і охорона довкілля взаємозалежні і неподільні[3].

Міжнародні організації

 

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища. Міжнародні організації дозволяють об’єднати природоохоронну діяльність заінтересованих держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи екологічні проблеми серед низки інших екологічних проблем. Такі організації поділяються на міжурядові і неурядові.

Міжурядові організації.

Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об'єднаних Націй (ООН). Найголовніші з них:

-           ЮНЕП (від англ. UNEP — United Nations Environmental Program — програма ООН по навколишньому середовищу). Створена 1973 р., координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього середовища, розробляє програми подальших спільних дій у цій галузі. Через Економічну і Соціальну раду ЮНЕП щорічно робить доклади про свою діяльність Генеральній асамблеї ООН. Одне з перших починань ЮНЕП – створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Наприклад, роботи щодо проекту “Біосферні заповідники” передбачали спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. На основі проведених досліджень за вищезазначеним проектом на Першому міжнародному конгресі у справах заповідників, який відбувся у Мінську в 1983 р., було прийнято рішення про включення у світову мережу ще 17 великих заповідників колишнього СРСР.

-           ЮНЕСКО (від англ. UNESCO — United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури). Існує з 1946 р. с ціллю сприяння миру і міжнародній безпеці, співпраці між державами в сфері освіти, науки і культури. У рамках ЮНЕСКО розроблені і успішно здійснюються ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма”, “Програма вивчення Світового океану”, ЮНЕП, МБП.

-           ФАО (від англ. FAO — Food and Agricultural Organization UN – Продовольча і сільськогосподарська організація). Створена 1945 р. Згідно зі Статутом Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО), до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продуктивності сільського господарства. ФАО активно сприяє міжнародним і національним заходам у сфері збереження природних ресурсів. Вони стосуються охорони і раціонального використання ґрунтів, лісів, водойм, тварин. При ФАО створений Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці, Комісія з рибальства в Центрально-Західній Атлантиці, Постійна Комісія Конференції з використання і охорони морських ресурсів південної частини Тихого океану. Діє Відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У 1974 р. був створений спеціальний Відділ координації програм у галузі охорони навколишнього середовища.

-           ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), створена 1946 р. Її головне завдання – охорона здоров’я народів світу, про що зазначено в її статуті, що передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого людину середовища.

-           ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), заснована як спеціалізована структура ООН у 1951 р. До складу Виконавчого комітету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навколишнього середовища, з кліматичних змін, з питань зміни погоди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруднення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього середовища, зокрема вивчення озонового шару Землі. У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Всесвітня кліматична програма (ВКП), завдання якої – вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяльності, розробка методів спостереження за його змінами.

-           МОП (Міжнародна організація праці) – спеціальний орган ООН. Створена в 1919 р. при Лізі Націй з ціллю створення безпечних умов праці та зменшення забруднення біосфери, яке виникає через зневажливого ставлення до виробничої сфери.

-           МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), створена у 1957 р. Одним із найголовніших своїх завдань вважає сприяння запобіганню несприятливих наслідків мирного використання атомної енергії, забезпечуючи тим самим підтримання здоров'я і благополуччя людей. При МАГАТЕ діє Міжнародна лабораторія радіоактивності моря та відділ ядерної безпеки і охорони навколишнього середовища. Здійснює свою діяльність по договору з ООН, але не є її спеціалізованим органом. До інших міжнародних організацій, які здійснюють природоохоронну діяльність не під егідою ООН є Євроатом, Європейська рада, Європейська економічна спілка, Організація економічної співпраці та розвитку, Азіатсько-Африканський юридичний консультаційний комітет, Хельсінкській комітет по охороні Балтійського моря (Хелком) та ін[4].

Неурядові міжнародні організації.

Наприкінці 90-х років у світі нараховувалось декілька сотень (по різними даним 200-500) неурядових міжнародних організацій, які займалися природоохоронною діяльністю, а також проявляли цікавість до екологічних проблем. Серед них в наш час діють:

-           МСОП (від англ. IUCN – International Union for the Conservation of Nature – Міжнародний союз по охороні природи), створений 1948 р. у Фонтенбло (Франція) за ініціативою ЮНЕСКО. Робота МСОП сприяє реалізації Вашингтонської конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори (CITES). МСОП видає міжнародні Червоні книги, проводить дослідження і пропаганду охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. МСОП прийнято документ “Всесвітня стратегія охорони природи”, спрямований на управління процесами використання людиною біосфери, екосистем і видів, які входять до її складу, з метою одержання стабільної користі нині та у віддаленому майбутньому.

-           ВФПД (від англ. WWF – World Wide Fund for Nature – Всесвітній фонд дикої природи). Створена 1961 р., є найчисленнішою та найавторитетнішою неурядовою міжнародною організацією в галузі охороні навколишнього середовища. Її основною метою є збереження біорізноманіття Землі, припинення деградації природного середовища планети і побудова майбутнього, в якому люди жили б в гармонії з природою. Національні офіси діють майже в 100 країнах світу, нараховує близько 5 млн членів. Діяльність фонду передусім направлена на фінансову підтримку природоохоронних заходів, збереження зникаючих видів рослин і тварин та місць їх існування. ВФДП координує проведення чотирьох міжнародних проектів: “Зміна клімату”, “Моря, що перебувають під загрозою”, “Ліси як джерело життя”, “Жива вода”, а також інших кампаній, таких як “Торгівля об’єктами живої природи”.

-           МЮО (Міжнародна юридична організація), створена 1968 р., приділяє велику увагу розробці правових питань охорони навколишнього середовища.

-           РК (Римський клуб), заснований 1961 р., вніс значний вклад у вивчення перспектив розвитку біосфери та пропаганду ідей необхідності гармонізації відносин Людини та Природи. Основна форма діяльності – розробка наукових прогнозів розвитку людства в його взаємовідносинах з природою, а також дослідження питань переважно у соціально-економічній сфері. Римський клуб поклав початок роботам по вивченню проблем, названих “Глобальною проблематикою”. До нього входять лише 100 чоловік, які не представляють інтереси окремих держав (вчені, представники політичних та ділових кіл).

-           МЕС (Міжнародний екологічний суд), був створений по ініціативі юристів на конференції в Мехіко у листопаді 1994 р. Склад суддів включає у себе 29 юристів-екологів з 24 країн. Суперечки у МЕС розглядаються на принципах третейського суду. Сторони самі приймають рішення про звернення в суд і вибирають з його складу трьох чи більше суддів для розгляду справи, яке проводиться на основі міжнародного права довілля, національного права сторін та претендентів.

-           ГРІНПІС (від англ. Greenpeace – Зелений світ), створена канадськими захисниками природи 1971 р. Нараховує приблизно 1,5 млн членів, 1/3 яких – американці та 32 відділи у різних країнах світу. ГРІНПІС має статус повноправного члена чи офіційного спостерігача у ряді міжнародних конвенцій по охороні довкілля. Першочерговою метою була боротьба проти ядерних випробувань США на Алеутських островах. Сьогодні ГРІНПІС поділяє свої компанії на категорії: ядерні, токсичні, екологія океану, атмосфера і енергія. Має свою незалежну дослідну станцію в Антарктиці.

Більшість міжнародних неурядових організацій займаються питаннями охорони окремих природних об’єктів чи видів природних ресурсів. До них також належить Міжнародна рада по охороні птиці, Міжнародна федерація по охороні альпійських районів, Європейська федерація по охороні вод та інші[5].

Міжнародні конференції та погодження

 

Історія міжнародної екологічної співпраці налічує понад 150 р. Перші міжнародні документи з охорони навколишнього природного середовища були прийняті в кінці XIX століття. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання та охорону морських котиків у Тихому океані. Людство почало приділяти значну увагу охороні й збереженню навколишнього середовища на початку XX століття. У 1900 р. було прийнято Міжнародну угоду для збереження первісної фауни і флори в Африці. Перша міжнародна конференція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 р. в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конференція давала дозвіл на знищення деяких видів “шкідливих” птахів. У 1913 роках відбулася Перша Міжнародна конференція із захисту природи. У 1950 р. В Парижі було підписано нову Конвенцію про охорону всіх видів птахів. Проте найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято, починаючи з другої половини XX століття. Найвагоміші з них – програма ООН Людина та біосфера (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода про збереження тваринного і рослинного світу та природних біотопів (1979), Всесвітня хартія природи, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 р., Європейська хартія про навколишнє середовище та здоров’я (1990), Конференція із захисту видів (1993), Конференція збереження біорізноманіття (1993), Конференція із захисту клімату (1984), Декларація про ліс (1994), Порядок денний XXI століття (1992). Важливими документами міжнародних природоохоронних відносин є Всесвітня хартія охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конференція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про середовище, яке оточує людину, що є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конференція про зміну клімату; Конференція про біологічну різноманітність; Конференція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЄД, – Порядок денний на XXI століття – всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під яким слід розуміти таку модель соціально-економічного розвитку суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому середовищі.

Щорічно в світі проводяться сотні та навіть тисячі конференцій та зустрічей екологічного напряму (багатосторонні та двосторонні, урядові та неурядові), на яких приймаються відповідні документи: погодження, декларації, договори та інші. Це одна з найрозвинутіших форм міжнародної співпраці. Найбільш важливі з них:

-           Міжнародна конференція по боротьбі з заразними хворобами тварин (Женева, 20 лютого 1935 р.);

-           Міжнародна конференція по регулюванню китобійного промислу (Вашингтон, 2 грудня 1946 р.), що доповнила та розвинула положення Угоди по регулюванню китобійного промислу (Лондон, 8 червня 1937 р.);

-           Перша міжурядова конференція експертів по науковим основам раціонального використання та збереження природних ресурсів біосфери (Париж, 4-13 вересня 1968 р.), підготовлена ЮНЕСКО за участю ООН, ФАО, ВОЗ, МСОП та ін. Робота йшла по трьом напрямкам: наукові дослідження, освіта, політика;

-           Конференція ООН по навколишньому середовищу (Стокгольм, 5-6 червня 1972 р.) за участю 113 країн було прийнять два основних документи: Декларація принципів, що включала 26 основних положень та План заходів, де були зазначені шляхи вирішення організаційних, економічних та політичних завдань щодо взаємовідносин держав при співпраці у сфері охорони довкілля;

-           Конференція щодо охорони всесвітнього культурного та природного спадку (Париж, листопад 1972 р.);

-           Нарада по безпеці та співробітництву в Європі (Хельсінкі, серпень 1975 р.) за участю країн Європи, США та Канади було прийнято Заключний акт, в якому були відображені питання екологічної та політичної безпеки.

-           Конференція щодо забруднення повітря (Женева, 13 листопада 1979 р.);

-           Конференція щодо впливу промислових аварій (Хельсінкі, 17 березня 1992 р.);

-           Міжнародна конференція про громадянську відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (Брюссель, 29 листопада 1969 р. зі змінами та доповненнями від 18 грудня 1971 р. та від 19 листопада 1976 р.);

-           Конвенція щодо заборони воєнного чи будь-якого іншого ворожого впливу на навколишнє середовище (Женева, 18 травня 1977 р.);

-           Венська зустріч представників держав-учасниць Наради в Хельсінкі (Вена, 22 квітня 1985 р.). На ній було прийнято документ, який містив такі рекомендації:

• зменшити викиди в атмосферу сірки на 30 % до 1995 р., а також вуглецю та інших забруднюючих речовин;

• розробити способи захоронення небезпечних відходів;

• провести дослідження ролі СО₂ у глобальних кліматичних змінах;

-           Монреальська зустріч (Монреаль, 16 вересня 1987 р.), на якій представники 98 країни прийняли Погодження (Монреальський протокол) про поступове припинення серійного виробництва хлорфторвуглецю та заборону викиду його в атмосферу;

-           Лондонська зустріч (Лондон, 27-29 червня 1990 р.), де представники майже 60 країн підписали додатковий (до Монреальського) протокол з вимогою повністю припинити виробництво хлорфторвуглецю до 2000 р.;

-           Конференція ООН по довкіллю та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 р.), організована для обговорення підсумків 20-річної діяльності після Столькгольмської конференції. В ній брали участь 179 держав та більш ніж 30 міжнародних організацій, на ній зустрілись 114 глав держав, представники 1600 неурядових організацій. В Ріо були обговорені та прийняті п’ять основних документів:

• Декларація Ріо про довкілля та розвиток, 27 принципів якої визначають права та обов’язки країн в сфері забезпечення розвитку та благополуччя людей;

• Програма дій ООН “Порядок денний на XXI століття”, що вміщує план міжнародних дій за навколишнього середовища на межі XX та XXI століть[6].

• Заява “О принципах щодо відношення до лісів”, яка стосувалася управління, захисту та стійкого розвитку всіх видів лісів, життєво необхідних для забезпечення економічного розвитку та збереження всіх форм життя;

• Рамкова конвенція “Про зміну клімату”, ціль якої – стабілізація концентрації в атмосфері газів, що викликають парниковий ефект, на таких рівнях, які не викличуть небезпечного дисбалансу клімату планети;

• Конвенція “Про біологічне різноманіття”, яка вимагала, щоб країни ужили заходів для збереження різноманіття живих істот та забезпечили справедливий розподіл користі від використання біологічного різноманіття;

-           Загальноєвропейська конвенція міністрів навколишнього середовища (Софія, жовтень 1995 р.), було прийнято підсумкові документи, основні з яких: Декларація міністрів; Екологічна програма для Європи;

-           Конференція Сторін Рамкової Конвенції ООН по зміні клімату (Кіото, Японія, грудень 1997 р.), на якій був підписаний Протокол до Конвенції чи Кіотський протокол;

-           Міжнародний конгрес по стабільному розвитку (World Summit on Sustainable Development), 26.08 — 04.09.2002, Йоханесбург ЮАР [7].

Міжнародна співпраця України

 

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм та проектів. Міжнародне співробітництво у галузі охороні навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України, воно здійснюється відповідно до пріоритетних напрямків, які забезпечують входження України в світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічної політики та системи стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки та раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов'язаних з закриттям ЧАЕС, впровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу, отримання інформації, баз даних та програмних продуктів в галузі охорони природного середовища.

Україна є членом та бере участь у роботі провідних міжурядових організацій, діяльність яких пов'язана з вирішенням проблем охорони довкілля та ядерної безпеки. У 1995 році Україну було прийнято до Ради Європи. Започатковано співпрацю у природоохоронній галузі з Європейським Союзом.

На сьогодні Україна є стороною 16 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру та 5 протоколів до них. Готується за участю спеціалістів Міністерства підписання чи ратифікація ще 12 міжнародних конвенцій.

Міністерство здійснює співробітництво в рамках 43 міжнародних угод та договорів. Мінекобезпеки координувало роботу з підготовки та участі представників України в Міністерській конференції "Навколишнє середовище для Європи". Працівники міністерства представляли інтереси нашої держави на Генеральній Конференції МАГАТЕ, Конвенції із змін клімату, Конвенції про біорізноманіття та ін.

Зараз виконуються та знаходяться в стадії розробки понад 20 міжнародних довго - та короткотермінових програм та проектів у галузі екологічної безпеки на загальну суму близько 13 млн. доларів США. Цільове фінансування природоохоронних заходів в Україні по роках складало (у тис. дол. США): 1993 р. - 60,5; 1994 р. - 243,0; 1995 р. - 2899,8. Тенденція до зростання об'ємів фінансування у 1996 - 97 роках збереглася. Більша частина проектів має довготривалий характер і присвячена вирішенню проблем раціонального використання та захисту від забруднень водних ресурсів України. Головними донорами виступають США, Канада та держави Західної Європи.

В рамках співробітництва з МАГАТЕ, Комісією з ядерного регулювання США та Європейським Союзом (програма ТАСІС) виконуються понад 25 проектів у галузі ядерної та радіаційної безпеки. Тільки у 1995 році допомога в галузі ядерної та радіаційної безпеки по проектах склала близько 800 тис. Доларів США. Ведуться переговори щодо міжнародного фінансування нових екологічних проектів на загальну суму більше 40 млн. доларів США.

Зокрема, було високо оцінено роботу Мінекобезпеки України в рамках спільної українсько-американської міжурядової комісії "Кучма - Гор". Американська сторона охарактеризувала українсько-американське співробітництво в галузі охорони довкілля впродовж останніх років як високоефективне і таке, що приносить реальні позитивні результати.

Проведено переговори з лідерами країн "Великої Сімки" та Комісії Європейських Співтовариств щодо надання фінансової допомоги для закриття ЧАЕС, які закінчились підписанням Меморандуму про взаєморозуміння між Урядами країн "Великої Сімки", Комісією Європейських Співтовариств і Урядом України.

За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти:

"Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів США. Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій;

"Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю". Вартість проекту - 1500 тис. доларів США. Термін виконання - 1994-1998 роки. Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю, розширення території природного заповідника "Дунайські плавні" та створення на його базі біосферного заповідника;

“Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з питань збереження біорізноманіття” - 112 тис. доларів США. Термін виконання - 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів.

Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної Програми "Управління станом і захист Чорного моря", яка виконується за підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна.

Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.).

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Висновки

 

Мирна співпраця між народами та державами, спільність багатьох проблем, єдність та неподільність Землі спричиняють необхідність більш тісної міжнародної економічної, культурної та екологічної співпраці. Такі глобальні проблеми як збереження миру, спасіння природи, забезпечення населення продуктами харчування, вивчення та освоєння ресурсів світового океану та космосу, ліквідація небезпечних хвороб, наркоманії, злочинності особливо загострились у XX сторіччі, а на початку третього тисячоліття прийняли ще більш актуальний характер. Рішення всіх цих проблем потребує спільних зусиль всіх держав та більш повнішого взаєморозуміння між ними. Основним в наш час у сфері міжнародної співпраці щодо охорони навколишнього середовища є конкретні дії для запобігання забруднення рік, озер, морів та океанів; широкий обмін досвідом між країнами щодо збереження довкілля та щодо розробки екологічно чистих технологічних процесів та методів очищення промислових відходів; спільні дії по охороні та збільшення чисельності зникаючих видів рослин і тварин; спільні наукові дослідження, що стосуються всіх цих питань. Збільшення кількості екологічних проблем викликало активну міжнародну співпрацю щодо їх вирішення, що можна простежити за кількістю конференцій, зустрічей, погоджень починаючи від початку минулого сторіччя та до нашого часу. Хоч всі негаразди ще не вирішені, але саме усвідомлення великих проблем перед якими постало людство на початку XXI сторіччя є також великим кроком вперед.

Використана література

1.         Николайкин Н. И., Николайкина Н. Е., Мелехова О. П. – Экология: Учеб. для вузов – М., 2004.

2.         Злобін Ю. А. – Основи екології – К., 1998.

3.         Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А., - Основи екології: Навчальний посібник – К., 2006.

4.         Лебедева М. И., Анкудимова И. А. – Экология. – Тамбов, 2002

5.         Степановских А.С. − Экология: Учебник для вузов. — М., 2001.

6.         Київська міська програма охорони навколишнього природного середовища на період 1999-2002 роки. – К., 2000.

---

[1] Лебедева М. И., Анкудимова И. А. –  Экология. –  Тамбов, 2002.

[2] Злобін Ю. А. – Основи екології – К., 1998. – С. 236.

[3] Николайкин Н. И., Николайкина Н. Е., Мелехова О. П. – Экология: Учеб. для вузов – М., 2004. – С. 564-565.

[4] Николайкин Н. И., Николайкина Н. Е., Мелехова О. П. – Экология: Учеб. для вузов – М., 2004. – С. 565-567.

[5] Николайкин Н. И., Николайкина Н. Е., Мелехова О. П. – Экология: Учеб. для вузов – М., 2004. – С. 567-569.

[6] Злобін Ю. А. – Основи екології – К., 1998. – С. 237.

[7] Николайкин Н. И., Николайкина Н. Е., Мелехова О. П. – Экология: Учеб. для вузов – М., 2004. – С. 569-572.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Тема: Міжнародна співпраця у галузі охорони довкілля Реферат виконала: Піддубна Світлана Євгеніївна студентка гру

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу