База знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності»

Виконала:

Костенко Л.М.

План:

1.         Причини, характер й рушійні сили національної революції 1648-1676рр.

2.         Розвиток боротьби за визволення України. Зборівський договір 1649р. Початок формування козацької держави. Воєнні та політичні події 1650 – 1653 рр.

3. Переяславська Рада 1654р. “Березневі статті” та їх оцінка в історичній літературі.

4. Політичне становище України після смерті Б.Хмельницького. Гетьманування І.Виговського

5. “Руїна “. Альтернативи політичного розвитку України

1.         Причини, характер й рушійні сили національної революції 1648-1676 рр.

У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Далі терпіти нестерпний гніт, особливо після селянсько-козацьких повстань 30-х років XVII ст., стало неможливим. У деяких маєтках селяни відробляли панщину по 5—6-днів на тиждень. Експлуатація з боку панів, шляхти, євреїв-орендаторів робила неможливою мирну працю населення України. І все це пригнічувалося духовним рабством, в якому опинився народ України після Берестейської унії 1596 р. Богдан Хмельницький у розпалі війни скаже про її причини: «Причиною, яка спонукала коза­ків піднятися війною на ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів (усе це ще могли б стерпіти козаки), а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ».

Ці та інші причини зумовили національно-визвольний характер війни, рушійною силою якої стали широкі народні маси, починаючи від козацтва і кінчаючи селянами, міщанами, православним духовенством. Очолив цю війну Богдан (Зиновій) Михайлович. Хмельницький, який народився близько 1595 р., ймовірно, в Чигирині, у родині дрібного шляхтича Михайла. Одержав він добру на той час освіту в школі лемберзьких єзуїтів. Вільно володів латинською, польською, турецькою і татарською мовами, добре розбирайся в історії, географії, праві.

У 1620 р. разом з батьком взяв участь у поході польського війська до Молдови проти турків. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив до турецького полону. Сам Богдан потім розповідав, що він «лютої неволі два роки зазнав», перебуваючи в Константинополі на одній із галер турецького флоту.

Будучи викупленим запорожцями із полону і повернувшись в рідні краї, він вступив до реєстрового козацького війська й досяг посади писаря.

За свідченням сучасників, «він був пособником Тараса», активним учасником Переяславської битви 1630 .р., в якій повсталі козаки і селяни на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) розбили шляхетські війська, керовані Конецпольським. Одну Із провідних ролей відігравав Богдан і в повстаннях 1637—1638 рр. Він пройшов справжню школу міжнарод­них відносин у Запорозькому війську, яке проводило незалежну від Польщі зовнішню політику. Повстання 16'37-1638'рр. було розгромлене, а Хмельницький вже як генеральний писар підписав акт про капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637р.

Запорозька Січ, що перебувала тоді, як уже згадувалось, на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя) , обрала його гетьманом. Звідси під його проводом, 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатися з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

2.         Розвиток боротьби за визволення України. Зборівський договір 1649р. Початок формування козацької держави. Воєнні та політичні події 1650 – 1653 рр.

Перший період війни (1648— -1649 рр.) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650—1663 рр.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

Третій період (1654 — 1655 рр.) визначався допомогою Росії, Україні у боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656 — 1657 рр.) — це укладення союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільні дії козацтва і шведської армії проти Польщі.

Безперечно, видатною заслугою Хмельницького є те, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорозької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців. Сучасникам назавжди запам'яталися перемоги повстанців під Жовтими Водами і Корсунем (16 і 26 травня 1648 р.). Цьому передували дипломатичні перемоги Хмельницького, який уклав мир з татарами. Битва під Корсунем може бути; класичним прикладом військового мистецтва народної армії. Хмельницький, керуючи 15-тисячним загоном, примусив 20-ти-сячну армію Речі Посполитої покинути вигідні позиції і прийняти бій на невигідній для польської кавалери пересіченій місцевості — Горохова Діброва. Шеститисячний резерв Кривоноса, вдаривши із засідки, довершив розгром поляків. Коронні гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський потрапили» в полон. Такі ж принципи стратегії і тактики Хмельницький застосував і в битві під Пилявцями, що відбулася 23 вересня 1648 р.

Ці перемоги створили сприятливі умови для розгортання народної війни по всій Україні. Перемога в останній битві відкрила повстанцям шлях на Західну Україну. В жовтні козацьке військо дійшло до Львова й оточило його, проте брак продовольства, смерть від чуми М. Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом.

Почавши переговори з посланцями новообраного короля Яна Казимира, Хмельницький припинив бойові дії, хоча міг іти до Варшави.

О. Субтельний вважає, що Хмельницький думав ще пристосувати політичну систему Речі Посполитої до потреб українського козацтва. М. Грушевський стверджував, що гетьман не був готовий створити Українську державу. На думку ж І. Крип'якевича, мета походу Хмельницького була тільки політичною — домогтися миру в Польщею.

Завершується перший період війни Зборівським договором 18 серпня 1649р., який став наслідком битви під Зборовом на початку серпня того ж року, хоча польське військо в цій битві було розбите, але зрада кримського хана змусила Хмельницького піти на переговори. За Зборівським договором, Польща фактично втрачала своє панівне становище на Правобережній і Лівобережній Україні. Встановлювався козацький реєстр у 40 тисяч чоловік, гетьманська влада поширювалася на Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, на всі урядові посади могли претендувати особи тільки православної віри. Мала бути скасованою унія. Тобто, почалося формування самостійної української державності. Підвладна гетьманові територія була поділена на полки і сотні, в яких діяли чиновники, що відали управлінням, .судочинством, митною службою тощо. В той же час процес державного будівництва не було завершено. Україна не мала постійної території, апарат управління перебував у стадії формування, не всі верстви населення отримали відповідні права.

Другий період війни (1650—1653рр.) характеризувався періодичними сутичками між українськими і польськими військами. Вирішальна битва розгорнулася у червні 1651 р. на Волині під Берестечком, у ній взяли участь 150 тис. поляків, понад 100 тис. повсталих і 60 тис. татар. Перші два дні були успішними для народної армії. А потім зрада татар і захоплення ними в полон самого Хмельницького поставили повстанців у важке становище. У цих складних умовах командування взяв на себе Іван Богун, який вивів з оточення основні бойові сили.

Після битви під Берестечком і важкого білоцерківського договору становище вдалося виправити у травні 1652 р., коли в бою на рівнині Батіг (над Бугом) польські війська були оточені і вщент розгромлені. Загинув і командувач М.Калиновський.

Наприкінці вересня 1653 р. під м. Жванцем козаки оточили польське військо на чолі з королем. Від поразки поляки врятувалися завдяки черговій зраді кримського хана, який уклав з ними сепаратне перемир'я. 15 грудня 1653 р. воюючі сторони домовилися про скасування Білоцерківського, договору 1651 р. та відновлення чинності Зборівської угоди 1649 р.

Перед Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу з нею було: обмаль, або ж шукати порятунку в союз з Росією.

3.         Переяславська Рада 1654р. “Березневі статті” та їх оцінка в історичній літературі

Після невдалої для козаків Берестецької битви та укладення Білоцерківської угоди їй18 вересня 1651р., котра значна урізала навіть умови Зборівської угоди 1649р., гетьман активізував відносини з Москвою. Перша спроба переговорів відбулася наприкінці 1648 р. через єрусалимського патріарха Паїсія, який їхав через Київ до Москви. Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники як Туреччина, Кримське ханство, — він переконався в ході бойових дій. Тому цілком природними були спроби встановити відносини з Москвою, яка неодноразово вела війни з Польщею.

Контакти з російським царем підтримувалися і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне, посольство в Україну. Після переговорів до Москви вирушило в квітні перше українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф. Вишняком, І хоча уряд Росії зайняв вичікувальну позицію після недавньої важкої війни з Польщею переговори продовжувались.

22 квітня 1653 р. до Москви прибуло нове посольство від Хмельницького — Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський. Вони знову повторили прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її «під високу руку» і послати на допомогу військові сили.

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор учасники якого висловилися за рішення; «Гетьмана Богдана Хмельницького і все Войско Запорожское з городами й землями принять”. На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. 31 грудня 1653 р. оголосила війну Польщі.

8 січня І654 р. в Переяславі зібрали загальну раду, на гетьман і старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями, які відомі під назвою «Договір Богдана Хмельницького». Згідно з цією угодою Україна зберігала військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право |зносин з іноземними державами. Однак царський уряд, щ_о виступав за політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував Україну як окрему державу.

4.         Політичне становище України після смерті Б. Хмельницького. Гетьманування І. Виговського

В результаті Визвольної війни 1648-1654 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случа до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського і Білої Русі. Галичина та частина Волині лишалися у поляків. На підлеглих козакам землях, площею близько 150 тис. кв. км, проживало 1,2—1,5 млн. населення.

Була встановлена нова форма правління. Територія була поділена на 16 військових округів, або полків, що відповідали полкам козацького війська, де адміністративна влада була у полковників. Територія кожного полку ділилася на /сотні, де сотники відігравали головну роль. На чолі держави стояли гетьман і старшинська рада (з генеральної старшини і полковників). Військова генеральна рада лише санкціювала договори і обирала гетьмана.

Царський уряд управляв Україною через спеціально створену у Посольському приказі канцелярію з малоросійських справ, а з 1663 р.— через Малоросійський приказ.

Північна Буковина перебувала у складі залежного від Туреччини Молдовського князівства. Українське Закарпаття під владою угорських панів.

Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького війська Івана Виговського (1657—1659 рр.).

Юрій Хмельницький, обраний гетьманом ще за життя батька, був відправлений до Києва завершити навчання в Академії. Іван Виговський уклав союз із Швецією та Кримом, розпочав переговори з Польщею, що викликало невдоволення старшини. Виговський розірвав союз з Москвою і сповістив ю це маніфестом європейські країни. Під Гадячем у вересні 1659р. він уклав договір із Польщею, за яким Київські, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили До складу Речі Посполитої як окрема держава під назвою Велике Князівство Руське зі своїм гетьманом. Сейм мав бути спільним для представників Польщі, Литви і України. Скасовувалася унія. 0днак Україна позбавлялася права зовнішньополітичних відносин.

Народ договору не підтримав, побоюючись повернення польських порядків. Не прийняли його і запорозькі козаки на чолі з Іваном Сірком. Все це призвело до конфлікту з Росією весною 1659 р. в результаті якого російська армія на чолі з князем Трубецьким була розгромлена під Конотопом.

Проте проти Виговського виступили Богун та кошовий Сірко і за допомогою російських військ розбили його загони. Гетьманом знову обрали Юрія Хмельницького (1659 - І663 рр.). Він підписав з царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., що доповнювали й істотно обмежували Березневі статті 1654 р. Старшині заборонялося обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману—підтримувати стосунки з іншими державами. Московські воєводи, крім Києва, з'явилися і в деяких інших містах.

У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав з Польщею Слободищенський трактат, за яким Україна визнала владу Польщі, що викликало протест з боку лівобережних полків і змусило Ю. Хмельницького зректися гетьманства на початку 1664р.

5.         “Руїна “. Альтернативи політичного розвитку України

Фактично ж, розірвана на окремі території соціальні конфліктами, Україна розділилася на дві окремі частини. Народ назвав цей час «руїною» (1663—1687 рр.).

На Правобережжі України гетьманом став Павло Тетеря який дістав непогану освіту і обіймав ряд важливих посад ще за Б. Хмельницького. Але в основному він проводив пропольську політику.

На Лівобережжі в ці часи Я. Сомко був звинувачений царським урядом у сепаратизмі і за судовим вироком страчений у вересні 1663 р. А в червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 166Ір. він підписав Московські статті, за якими з Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі проголошувалися володіннями російських царів. Все це спричинило до хвилі повстань, у ході яких І. Брюховецького було вбито.

У цей же час на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі з І. Поповичем, який і призвів до вже згаданого краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка (1665—1676 рр.). Важка спадщина йому дісталася. Україна поділена на дві частини. Гетьмани Брюховецький і Тетеря свідомо віддали народ під чуже панування — один під царя, інший —під шляхту і короля.

П. Дорошенко здійснив військову реформу, повів боротьбу з Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на меті об'єднати всі українські землі, вигнавши польську шляхту з Правобережжя і встановивши кордон по р. Горинь. Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка у 1672 р. оголосила війну Польщі і за Бучацькою угодою захопила Поділля, під владою Дорошенка залишилася Наддніпрянщина. Його спроби домовитись із Москвою заради об'єднання розірваних українських земель фактично були перекреслені Росією. 13 січня 1667 р. у селі Андрусові поблизу Смоленська вона уклала з Польщею угоду на 13 років. Росії поверталися Смоленськ і Сіверська земля, у її складі залишалися Лівобережну Україна і Київ, а Правобережжя переходило до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав.

Через двадцять, років, 6 травня 1886 р. між Росією і Польщею був підписаний «Трактат про вічний мир», який підтверджував права Росії на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя. Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.

Стосовно Андрусівського перемир'я, то воно фактично перекреслювало україно-російський договір 1654 р., головною умовою якого був захист України від ворогів і зобов'язання царського уряду ніколи не віддавати Україну Польщі.

Все це викликало обурення народних мас України. В 1668 р. П. Дорошенко організував похід на Лівобережжя, 8 червня 1668 р. (після вбивства повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усієї України.

Для подальшої боротьби сил не вистачало, і ця обставина пояснює те, що Дорошенко уклав союз з турецьким султаном, А через три роки турецькі війська, захопивши Поділля і обложивши Львів, змусили Польщу підписати Бучацький мир, за яким Брацлавщина і південна Київщина переходили під контроль козацтва. Поява турків в Україні остаточно відвер­нула народ від Дорошенка, який зрікся в 1676 р, булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672— 1687 рр.)

У 1681 р, Росія І Туреччина уклали у Бахчисараї мирний договір, за яким зобов'язалися не заселяти землі між Дніпром і Південним Бугом,

Проте Росія, раніше підписавши „Трактат про вічний мир” з Польщею, фактично порушила Бахчисарайський договір.

У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, проти агресії Туреччини і Кримського ханства. Особливо відзначилася в цьому Запорозька (Чортомлицька) Січ, Героями цієї боротьби були кошовий отаман Іван Сірко, фастівський полковник Семен Палій. У 1677—1678 рр. українські козаки на чолі з І, Самойловичем. В цілому українські козаки відіграли визначну роль у ліквідації татарсько-турецького панування на Чорному морі.

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: «Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності» Виконала: Костенко Л.М. План: 1. Причини, характер й рушійні сили національної револ

 

• 14:21 05 Июля 2016
  Российско-китайский медуниверситет откроет магистерскую программу по TCM
• 01:21 05 Июля 2016
  На форуме МГУ Россия и Китай обсудят научно-образовательное сотрудничество
• 11:00 04 Июля 2016
  Реморенко: "ЕГЭ-туризм" в России сходит на нет
• 10:52 04 Июля 2016
  Летняя российско-австрийская школа откроется в Москве
• 15:31 01 Июля 2016
  В СПбГУ могут воссоздать географический факультет

Заказать уникальную работу